Село Піски під Донецьком — між двох вогнів

Село Піски Донецької області – це такий собі коридор, який забезпечує можливість надання допомоги бійцям, які досі тримають Донецький аеропорт.

Територія обстрілюється постійно, так звана лінія фронту позначена протитанковими мінами. Добратися сюди також нелегко, бо дорога постійно обстрілюється російськими бойовиками, у них є снайпери, окремо призначені для контролю цього відрізку шляху.

Наші солдати одразу попередили, що гарантувати безпеки журналістам вони не можуть. Лінійні бої поки що не ведуться, але підконтрольна українській армії територія постійно обстрілюється, тому в цьому випадку врятувати може хіба спритність та увага.

Добровольці «Правого сектора» зазначають, що втрачають бійців саме через оці обстріли: хтось не встиг сховатися, хтось був на відкритій місцевості чи ще щось в тому роді.

Тут залишилося декілька місцевих жителів, але і вони зараз стоять по різні сторони барикад. Деякі всіма силами намагаються допомогти нашим хлопцям, інші навпаки – здають позиції та переміщення української армії за якісь продукти та алкоголь. Це дуже яскраво видно, бо будинки таких людей не пошкоджені жодним обстрілом.

Люди залишили тут свої дорогоцінності, гроші й інші потрібні речі,  проте наші солдати з того не користають і намагаються якомога більше зберегти житлових будинків і взагалі інфраструктуру села. Електропостачання припинено, немає води та газу. Обірвані електропроводи просто валяються на дорозі,воду беруть з колодязів і привозять, замість газу використовують дрова.

До обстрілів та атак тут давно, хлопці нормально до того ставляться, але тримаються в тонусі. Страшно стає, коли вночі атаки стихають. Тоді просто не знаєш, чого можна очікувати. Бійці зараз говорять про можливу спробу захоплення Пісків терористами, бо останнім часом розвідувально-диверсійні групи спокійно вдень походжають між нашими хлопціями.

В понеділок було запущено перший безпілотник на тій території, який ми привезли з собою. Щоправда, запускали його під час дуже активної фази бойових дій, щоби знати, куди стріляти і не використовувати намарно боєприпасів. За деякий час зв’язок системи безпілотника з відеосистемою зник, зараз його розшукують наші хлопці.

Взагалі якби їх хоа б частково забезпечити такою технікою, то втрат з нашої сторони було б значно менше.

В загальному, хлопці тримаються, радіють будь-якій приведеній допомозі і чекають підкріплення, бо людських ресурсів, щоби втримати позиції, там замало.

Анастасія Шибіко для Громадського радіо