Анастасія Багаліка: найперше – з якою метою ви туди їздили?
Василина Думан: якщо говорити про Донецьк, туди я поїхала з метою побачити на власні очі що там відбувається. Перед цією поїздкою я була у Львові і звідти мені здавалося, що це, в першу чергу, війна з Росією, але з іншого боку я чула багато тривожних сигналів, через те, що місцеві беруть участь у цьому процесі. Мені було потрібно все це побачити самій, оскільки я дуже люблю Донецьк, там багато моїх друзів. Мені це боліло.
Анастасія Багаліка: що ви з рештою там побачили?
Василина Думан: люди дуже залякані і для того, щоб з ними домовитися про якесь інтерв’ю чи зустріч, потрібно це було робити по три чи чотири рази, зустріч могла зірватися, шалена недовіра один до одного. З іншого боку, вільно себе почувають люди, які говорять про теорії світових змов, світового закулісу і ще деякі речі з яких ми сміємося, або натомість люди просто відчули смак влади від того, що отримали в руки зброю.
Дмитро Тузов: у вас з російською не дуже гарно. Як реагували на вашу українську?
Василина Думан: скажімо так, українською мені довелося спілкуватися тільки один раз, коли на українському блокпосту затримали моїх друзів-волонтерів колишні Беркутовці. У них були донецькі номери та акредитація від ДНР, бо без неї працювати фактично неможливо. Їм добряче дісталося – тягали у кайданках, поїздка у відділок в багажнику. Тоді я розмовляла українською, а жінка з сусіднього дома це почула та подзвонила на гарячу лінію ДНР і потім до моїх друзів приходили з обшуком.
Анастасія Багаліка: після ваших відвідин Донецька, вам дорога туди закрита, чи все-таки можете поїхати ще раз?
Василина Думан: думаю, що закрита. Бо якщо я б планувала поїхати туди ще раз, я б працювала під псевдонімом, станом на зараз – поїздка туди, це ризик здоров’я не тільки для мене ,а і для моїх близьких, для людей які мені допомогли і залишаються там.
Анастасія Багаліка: тобто основна думка тут – це зберігати інкогніто у зоні АТО, де територію контролюють бойовики?
Василина Думан: так, коли ти їдеш сам, на свій страх і ризик – то мова навіть іде не про тебе ,а про людей, яких ти можеш підставити. А так як залізниця не працює – тебе затримають на першому ж блокпості.
Про свій досвід відвідин Донецька і Луганська розповідає Громадській хвилі телефоном журналістка Василина Думан. Як поводяться проукраїнські громадяни на контрольованих бойовиками територіях, що і як говорити, і як триматися, щоб вціліти.
Анастасія Багаліка: найперше – з якою метою ви туди їздили?
Василина Думан: якщо говорити про Донецьк, туди я поїхала з метою побачити на власні очі що там відбувається. Перед цією поїздкою я була у Львові і звідти мені здавалося, що це, в першу чергу, війна з Росією, але з іншого боку я чула багато тривожних сигналів, через те, що місцеві беруть участь у цьому процесі. Мені було потрібно все це побачити самій, оскільки я дуже люблю Донецьк, там багато моїх друзів. Мені це боліло.
Анастасія Багаліка: що ви з рештою там побачили?
Василина Думан: люди дуже залякані і для того, щоб з ними домовитися про якесь інтерв’ю чи зустріч, потрібно це було робити по три чи чотири рази, зустріч могла зірватися, шалена недовіра один до одного. З іншого боку, вільно себе почувають люди, які говорять про теорії світових змов, світового закулісу і ще деякі речі з яких ми сміємося, або натомість люди просто відчули смак влади від того, що отримали в руки зброю.
Дмитро Тузов: у вас з російською не дуже гарно. Як реагували на вашу українську?
Василина Думан: скажімо так, українською мені довелося спілкуватися тільки один раз, коли на українському блокпосту затримали моїх друзів-волонтерів колишні Беркутовці. У них були донецькі номери та акредитація від ДНР, бо без неї працювати фактично неможливо. Їм добряче дісталося – тягали у кайданках, поїздка у відділок в багажнику. Тоді я розмовляла українською, а жінка з сусіднього дома це почула та подзвонила на гарячу лінію ДНР і потім до моїх друзів приходили з обшуком.
Анастасія Багаліка: після ваших відвідин Донецька, вам дорога туди закрита, чи все-таки можете поїхати ще раз?
Василина Думан: думаю, що закрита. Бо якщо я б планувала поїхати туди ще раз, я б працювала під псевдонімом, станом на зараз – поїздка туди, це ризик здоров’я не тільки для мене ,а і для моїх близьких, для людей які мені допомогли і залишаються там.
Анастасія Багаліка: тобто основна думка тут – це зберігати інкогніто у зоні АТО, де територію контролюють бойовики?
Василина Думан: так, коли ти їдеш сам, на свій страх і ризик – то мова навіть іде не про тебе ,а про людей, яких ти можеш підставити. А так як залізниця не працює – тебе затримають на першому ж блокпості.
