facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Залишався в Криму, щоб показати, що не всі за Путіна — Юрій Ільченко

Юрій Ільченко розкриває подробиці своєї втечі з окупованого Криму

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 4 хвилин

Юрій Ільченко був заарештований в окупованому Криму після публікації статті проти російської окупації Криму і дій Росії на Донбасі. Підконтрольна Кремлю влада Криму інкримінувала йому 280 і 282 статті Кримінального кодексу РФ — публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності і розпалювання міжнаціональної ненависті або ворожнечі.

16 серпня стало відомо, що Юрій знаходиться на території материкової України, він втік з-під домашнього арешту. Подробиці втечі розкриває сам Юрій, а також Алім Алієв із «Крим-SOS».

Сергій Стуканов: Юрію, як початок подій 2014 року зустріла ваша родина?

Юрій Ільченко: Я — «ворог народу» в третьому поколінні, у мене репресований дідусь, тому в моїй сім’ї відповідне ставлення до радянського режиму і Росії. Я вирішив, що не братиму російський паспорт. Батьки мене теж підтримали, сказали, що для них краще смерть, аніж паспорт країни-окупанта. Я вів агітацію серед знайомих не брати російські паспорти, виїжджати з Криму, виступав на ТБ, в інтернеті. 24 серпня робилась серія репортажів про святкування Дня незалежності, от репортаж з Севастополя був саме з мого офісу. Я розповідав, як знищується все українське в Севастополі.

Сергій Стуканов: Ви усвідомлювали, що це небезпечно? Чи не планували ви переїзд на материкову Україну?

Лариса Денисенко: Як скоро за вами прийшли?

Юрій Ільченко: Наступного дня після цього ефіру до мене прийшли співробітники ФСБ, Центру протидії екстремізму, почали питати, чому ми не беремо паспорти, як ми ставимось до Путіна. Візити стали регулярними, але ми продовжували підтримувати Україну, їздили на вибори. Тримали нас на кордоні часто по кілька годин, не давали в’їхати до України. Це психологічно впливало на батьків.

Заарештували мене 2 липня 2015 року. Це була стаття 282 за те, що в інтернеті я закликав до повної блокади Криму, а також ставитись відповідно до тих, хто співпрацює з окупаційною владою. Друга — 280 стаття: вони відкопали мій перепост посту Дмитра Яроша про те, що треба відімкнути 2 гілки газогону, які йшли до Ростовської області. Щоб росіяни відчули, як це — без газу.

Вони хотіли, щоб я підписав не лише те, що я винен, але й свідчення, що я був головою Правого сектору Севастополя та чи не цілого Криму, а це не відповідало дійсності.

Сергій Стуканов: Ви усвідомлювали, що рано чи пізно вас можуть заарештувати? Чому не виїжджали з Криму?

Юрій Ільченко: Якби ми всі виїхали, могло скластись враження, що кримчани підтримують ту владу. Не було б людей, які можуть показувати, що там відбувається. Я ж фотографував, навіть висміював передвиборчу кампанію кандидата з «Єдиної Росії» та написи на сітілайтах.

Лариса Денисенко: Аліме, як швидко така людина як Юрій потрапляє під приціл в Криму?

Алім Алієв: Люди, які публічно говорять на тему окупації чи подають альтернативу, яку не показують росіяни, перебувають під пильною увагою. Тому багато активістів були змушені виїхати. Це екстраординарний випадок. Юрій прийшов у львівський офіс «Крим-SOS», розповів свою історію. Але я спочатку не повірив навіть, хоча і знав про його кейс. Два місяці пішло на облаштування самого Юри та вивіз його батьків з Криму.

Сергій Стуканов: Юрію, що відбувалось рік тому?

Юрій Ільченко: Мене перевели в Сімферополь. Ці умови були такими, що мертвим заздрили. Я бачив, як люди вішались, різали вени. В мене стояло питання: підірватись на міні, переходячи кордон, чи залишитись там і далі. Я обрав би смерть. На мене тиснули психологічно. Я був серед людей з кримінального світу. Лише за 1,5 місяці до звільнення до камери перевели іншого політв’язня — Арсена Джепарова. І то ми не могли нормально поспілкуватись, бо до нас зазвичай підсилали кримінальних злочинців. Доля звела мене також там з паном Чийгозом.

В тих умовах, щоб не потрапити до в’язниці, люди мають стати біороботами

Лариса Денисенко: Домашній арешт можна використати для втечі. Як ви добились цього?

Юрій Ільченко: Не знаю, що відбувалось з того другого боку. На кожен переарешт подавалась апеляція. Я і не сподівався, що мене звільнять. Можливо, це через те, що закінчувався перший рік, на подальший арешт потрібна була згода вищого керівництва. Може, це була провокація. Вони, можливо, думали, що мене спіймають і буде більше приводів для нового арешту. Бо проти мене майже нічого не було, за такі дрібниці не можна було стільки часу тримати у в’язниці.

Я думав, що якщо врятуюсь, то робитиму все, щоб Крим і Донбас повернулись. Я хочу зараз розповісти всьому світу, що там відбувається. Люди мають пам’ятати, що найбільше саджають українців та кримських татар, за мову били, катували. В тих умовах, щоб не потрапити до в’язниці, люди мають стати біороботами. Люди бояться говорити українською, говорити те, що думають. Мова — це вже привід шукати щось на людину.

Сергій Стуканов: Як вам вдалось втекти з-під домашнього арешту?

Юрій Ільченко: Це було вночі, я вибіг з будинку, вдягнув батькову куртку, взяв мамину паличку. Зрізав браслет кухонним ножем, втікав через ліс, хащі. До речі, на браслет в мене пішло всього лише 3-4 секунди. Я знав, що мене заарештувати можуть кожного дня, на це мені натякали люди. Під будинком перший тиждень домашнього арешту чатували, я вичікував 10 днів. Перша ніч пішла на саму втечу з будинку. Другий день — на шлях до кордону, який я переходив вже вночі через ліс. Мені повідомили, що там були міни, розтяжки. Йшов навмання, не боявся смерті, а того, що мене заарештують і знову відправлять до того пекла. Смерть видавалась легшою, ніж потрапити до російської в’язниці.

Смерть видавалась легшою, ніж потрапити до російської в’язниці

Сергій Стуканов: Аліме, як вдалось забрати батьків Юрія?

Алім Алієв: Наступного дня до батьків прийшли люди в цивільному, почали розшукувати сина. Їх реально могли взяти в заручники. Тому перша задача перед активістами — це вивезти їх, ми все спланували, зустріли та відправила до Львова.

Сергій Стуканов: Юрію, чому ви поїхали саме до Львова?

Юрій Ільченко: Я відразу знав, що туди поїду, це найбільш патріотичне, україномовне місто. Львів для мене — серце патріотизму, там давні патріотичні традиції. Після того, як мене примушували говорити російською рік, я не вже не міг цього робити.

Сергій Стуканов: Чим ви тепер плануєте займатись?

Юрій Ільченко: Перша задача — розповісти про те, що відбувається. Але закордон я не поїду, це подвійна зрада в час, коли наша країна у скрутному становищі.

Поділитися

Може бути цікаво

«Зарплата військового на бойових позиціях у рази вища, ніж середня у країні» — Максим Колесніков

«Зарплата військового на бойових позиціях у рази вища, ніж середня у країні» — Максим Колесніков

Наскільки держава здатна забезпечити допомогу у догляді за пораненими військовими

Наскільки держава здатна забезпечити допомогу у догляді за пораненими військовими

ФСБ в Росії намагається повернути собі владу — фактчекерка

ФСБ в Росії намагається повернути собі владу — фактчекерка