Російські військові. Ілюстративне фото з відкритих джерел
Світлана Біла: У який саме спосіб молодь Ботсвани стала мішенню для російських схем вербування?
Марія Томак: Загалом ми говоримо не лише про Ботсвану: це лише один невеликий епізод, у межах якого йдеться про кілька випадків такого вербування. Насправді йдеться про системну практику Російської Федерації щодо рекрутингу громадян, зокрема так званого Глобального Півдня. Це країни Латинської Америки (хоча меншою мірою), а передусім Африки та Азії — насамперед Південної, а також Центральної Азії — з подальшим залученням цих людей до повномасштабного вторгнення.
Хочу одразу зауважити: іноді до цих осіб апелюють як до найманців, і це питання правової оцінки. Однак це точно не «вагнерівці», які пройшли численні збройні конфлікти й приїхали воювати в Україну. Це зовсім інший випадок. Тобто йдеться про людей, яких рекрутували або безпосередньо в їхніх країнах, або під час перебування в Російській Федерації у статусі трудових мігрантів чи, наприклад, студентів, які взагалі не мали жодного бойового досвіду. Зазвичай у Росії вони проходять мінімальне, радше номінальне навчання — від кількох днів до, можливо, місяця на полігоні — після чого їх використовують як «гарматне м’ясо».
Таке вербування відбувається з 2022 року. Фактично ця практика певною мірою замінила «Вагнер» і «Редут» — відомі підрозділи, у яких воювали досвідчені бойовики-найманці. Після того як ці формування були ліквідовані або інтегровані до Збройних сил Російської Федерації, з’явилася практика вербування до російської армії людей, яких важко назвати найманцями і яких використовують саме як «гарматне м’ясо».
Марія Томак: Мені видається доречним термін, який нині подекуди трапляється в публікаціях, переважно в контексті правової оцінки, — так званий «хижацький рекрутинг». Ідеться про рекрутинг, що межує з торгівлею людьми. Іноді цих людей залучають шляхом обману, іноді — із застосуванням примусу або його елементів. Безумовно, питання їхньої відповідальності за участь у цій агресії залишається актуальним і відкритим, однак це не ті найманці, яких зазвичай мають на увазі, говорячи про групу «Вагнера».
В Україні, зокрема, можна знайти численні інтерв’ю з такими людьми — вони доступні, наприклад, на YouTube, — адже багато з них потрапляють у полон і отримують статус військовополонених. Їм не інкримінують найманство відповідно до Кримінального кодексу чи міжнародних конвенцій. Вони розглядаються саме як військовополонені, оскільки мають підписані контракти з Російською Федерацією, зокрема з Міністерством оборони, що формально робить їх не найманцями, а військовослужбовцями.
Йдеться про кілька правових режимів. По-перше, міжнародне гуманітарне право, адже йдеться про статус військовополонених. По-друге, кримінальне право, оскільки питання найманства також залишається актуальним. По-третє, право прав людини, адже в окремих випадках це справді дуже нагадує торгівлю людьми.
У цьому контексті постає питання, яким чином ці люди потрапили до таких схем. З одного боку, вони, безумовно, є учасниками агресії Російської Федерації проти України, з іншого — можуть бути постраждалими від торгівлі людьми. За твердженням МЗС, до цих схем вони потрапляють унаслідок скоординованої діяльності Росії із залученням кримінальних осіб або мереж торгівлі людьми в різних регіонах.
Марія Томак: Це питання гостро постало ще у 2023 році, і вже тоді держава почала активно працювати над тим, щоб припинити рекрутинг у країнах, з яких відбувалося особливо інтенсивне залучення людей. На той момент йшлося передусім про Непал: Росії вдалося завербувати там тисячі осіб. Нещодавно представник Координаційного штабу Дмитро Усов повідомив, що такий рекрутинг у Непалі майже зупинився. За його словами, цього року відомо лише про один випадок рекрутингу, на відміну від тисяч раніше зафіксованих.
Це, власне, є результатом відповідної політики. Однак передусім відповідальність лежить на тій державі, на території якої відбувається рекрутинг. Україна не є всесильною, а можливості наших посольств обмежені. Держава може лише активно звертатися до країн, де здійснюється такий рекрутинг, із закликом вжити заходів, щоб його припинити.
Марія Томак: Насправді спектр таких заходів є дуже широким. Він охоплює як інформаційні кампанії — які, власне, застосовуються в усіх країнах, — так і арешти осіб, що здійснюють рекрутинг усередині країни, а інколи навіть самих рекрутованих. Нещодавно, наприклад, був випадок у Південно-Африканській Республіці: з’являлися повідомлення про те, що затримували навіть уже рекрутованих, аби стримати інших від поїздок.
У Непалі, зокрема, було запроваджено заборону на трудову міграцію до Росії та України. Ми бачили випадки обходу цієї заборони, однак загалом це була чітка офіційна позиція держави, яка, на мою думку, стратегічно спрацювала на припинення потоку людей.
У деяких країнах — хоча таких прикладів небагато і вони стосуються переважно Центральної Азії — виносилися судові вироки щодо тих, хто брав участь у війні, а згодом повернувся додому. Так, у Киргизстані їм інкримінували найманство, хоча покарання не були суворими — йшлося навіть про умовні строки. Отже, реакції держав є дуже різними. Наприклад, Єгипет позбавив громадянства свого громадянина, який потрапив у полон в Україні як військовослужбовець Збройних сил РФ.
Реакції різні, однак ми бачимо, що загалом жодна з держав, за ситуацією в яких ми спостерігаємо, — навіть Куба, яка має надзвичайно дружні відносини з Російською Федерацією, — не підтримує практику, коли Росія за спиною цих урядів рекрутує їхніх громадян для участі в цій «м’ясорубці». Для Росії ці люди є лише витратним матеріалом, «гарматним м’ясом». Жодному уряду це не може подобатися, адже згодом під їхніми вікнами стоять родини загиблих чи зниклих безвісти. Винятком є Північна Корея, яка має з Росією окремий договір, і там ситуація є іншою. Це взагалі окрема правова історія.
Єдиним позитивним прикладом у питанні повернення людей є Індія. Позаминулого літа, під час візиту до Росії, Нарендра Моді відкрито звернувся до Путіна з вимогою повернути індійських громадян. Це єдиний відомий випадок, коли Росія відвела з позицій і повернула до Індії майже сто осіб — громадян Індії. Та нині ми бачимо, що процес рекрутингу відновився: громадяни Індії знову перебувають на передовій, і нещодавно один із них уперше потрапив у український полон.
Водночас тут чітко простежується фактор великої політики. Для Росії Індія є важливою державою через масштабні закупівлі природних ресурсів. Саме тому Путін не може ігнорувати прохання Моді. Натомість, коли з такими вимогами звертається Непал чи інші країни, Росія, як правило, взагалі не реагує, не вважає це за потрібне й продовжує використовувати рекрутованих громадян відповідних держав для подальшої агресії проти України.
Уряд Непалу у 2024 році зупинив видачу дозволів на роботу в Росії й Україні після загибелі щонайменше 10 громадян цієї країни, які воювали на боці росіян.
Агенція Reuters із посиланням на непальську владу повідомляла, що контракт із міноборони Росії підписали близько 200 громадян Непалу, при цьому 100 людей зникли безвісти. За останні два роки дозвіл на роботу, яка не пов’язана з військовою сферою, у Росії отримали понад 800 непальців. Щодо України, то таких даних немає.
Дозволи на роботу за кордоном Непал видає своїм громадянам, розраховуючи на їхнє працевлаштування у мирних професіях. Закони Непалу забороняють громадянам служити в арміях інших країн, за винятком кількох дружніх держав, зокрема Індії та Великої Британії.
На початку грудня 2023 стало відомо про загибель в Україні шести громадян Непалу, які воювали за Росії. Пізніше їхня кількість збільшилася до 10. Поліція Непалу затримала підозрюваних у вербуванні місцевих громадян до російської армії. Також, як стверджується, один непалець потрапив у полон до українських військових, і Катманду тепер намагається домогтися його звільнення.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії