Фото: Рустем Умєров / Rustem Umerov
Світлана Біла: Публічно нам повідомляють про майже узгоджений драфт моніторингу припинення вогню. Йдеться механізм контролю з боку США за участю європейських партнерів одразу після оголошення режиму тиші. Це звучить обнадійливо, однак, як то кажуть, не все так безхмарно, чи не так?
Олександр Леонов: Безумовно, безхмарних домовленостей не буває, однак про те, що це може бути правдою, свідчить одна дуже важлива деталь.
На переговорах у Женеві американська делегація була розширена, зокрема за рахунок двох генералів: генерала Дрісколла — міністра сухопутних військ Сполучених Штатів — та генерала Гринкевича, командувача Об’єднаних сил НАТО в Європі.
Якщо припустити, що є серйозний прогрес у питанні моніторингу Сполученими Штатами режиму припинення вогню, то присутність цих двох генералів є цілком логічною.
З цієї точки зору було б доволі важливо, якби хтось зміг донести до Дональда Трампа одну просту думку. Рік тому він виступав із пропозицією повного й безумовного припинення вогню, після чого могли б розпочатися мирні переговори. Приблизно пів року ця ідея залишалася основною. Однак після зустрічі в Анкориджі, на жаль, Володимир Путін зміг переконати американського президента в тому, що варто одразу домовлятися про мир, а решту питань узгоджувати згодом.
От у чому суть: якщо справді є просування в питаннях припинення вогню та його моніторингу, але немає поступу в політичних питаннях, можливо, варто повернутися до початкової ідеї та посилити тиск на Росію задля безумовного припинення вогню, адже в цьому напрямі вже майже все узгоджено. Це могло б стати непоганим варіантом.
Чи піде на це Дональд Трамп — питання відкрите. Тим більше, що напередодні зустрічі він знову виступив із неоднозначними заявами щодо України, наголосивши, що вона має якнайшвидше сісти за стіл переговорів і підписати мирну угоду, хоча Україна перебуває в переговорному процесі вже понад рік.
Усе це свідчить щонайменше про певний прогрес. Однак для нас насамперед важливо говорити про угоду щодо гарантій безпеки. Я постійно наголошую: це ключові речі, без яких усі інші домовленості матимуть лише декларативний характер.
Світлана Біла: Після формального завершення переговорів Мединський повернувся до готелю, де провів зустріч з Умєровим та Арахамією. Розмова тривала до двох годин. Чи відомо вам щось про це? Що це може означати?
Олександр Леонов: Тут ключове питання, яке ми маємо розуміти, — з чиєї ініціативи відбулася ця зустріч.
Якщо вона була ініційована російською стороною, то це може мати доволі цікавий підтекст. З одного боку, я вважав і досі вважаю, що Мединського призначили для затягування переговорів, адже він не має серйозних повноважень для ухвалення конкретних рішень і має відповідний попередній досвід.
Однак якщо саме він запросив представників України на зустріч, а вона відбувалася в його номері, можна припустити, що ініціатива справді виходила від російської сторони. Це може свідчити про те, що Росія намацує можливі компроміси, адже інакше важко пояснити доцільність такого запрошення.
Це означає доволі цікавий момент: Росія, попри свою наджорстку позицію, яку ми спостерігаємо останнім часом — мовляв, «усі цілі СВО будуть виконані», «Україна капітулює» тощо, — водночас може шукати певні компроміси. І якщо на цьому тлі Москва справді намагається знайти точки дотику, це свідчить про розуміння, що припинення війни потрібне не лише Сполученим Штатам чи Україні, а й самій Росії. Це показовий момент.
З іншого боку, ми бачимо спроби фактично підкупити Дональда Трампа, і це вже набуває гіпертрофованих та доволі кумедних форм. Коли спочатку йдеться про контракти на 12 трильйонів доларів, а за кілька днів — уже про 14 трильйонів, це виглядає щонайменше несерйозно. Будь-який економіст скаже, що такими цифрами не можна жонглювати.
Територіальні питання, є не просто надзвичайно чутливими — Росія може готувати їх таким чином, щоб створити для України пастки.
Якщо йдеться про ЗАЕС та її спільне використання, то в разі згоди України це буде не юридичним, але фактичним визнанням російської окупації. Водночас для Росії це стане додатковим аргументом у розмовах із західними країнами: мовляв, ми вже співпрацюємо з Україною, отже, санкції можна знімати.
Щодо Донбасу, то будь-які можливі поступки чи навіть формати спільного управління також можуть виявитися пасткою, яка дозволить Росії трактувати це як визнання Україною факту окупації.
Отже, не виключено, що Росія пропонує саме такі варіанти. Водночас сподіватимемося, що Україна й надалі дотримуватиметься жорсткої позиції. Поки що ми чули, що Київ не відступає від принципової позиції: жодних компромісів щодо залишення Донбасу та інших територій бути не може.
Світлана біла: Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц вважає малоймовірним швидке завершення війни Росії проти України шляхом переговорів. Він зазначає, що війна закінчиться лише тоді, коли одна зі сторін вичерпає свої військові або економічні ресурси. Що ви про це думаєте?
Олександр Леонов: Важливо, що це заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Так само важливо, що Європа фактично робить усе, аби спроможність України залишалася, так би мовити, на порядку денному. Саме європейські країни взяли на себе фінансування української економіки.
Саме Європа нині закуповує, зокрема, американську зброю для України. Крім того, вона розглядає можливості повної заміни американських розвідувальних даних для України за рахунок власних ресурсів. Президент Франції Еммануель Макрон заявляє, що Франція вже на дві третини здатна забезпечити Україну розвідувальною інформацією.
Усе це свідчить щонайменше про те, що коли канцлер Німеччини Фрідріх Мерц говорить про виснаження однієї зі сторін економічно або військовим шляхом, він, імовірно, має на увазі саме Росію.
Наприклад, Європа ухвалила рішення про виділення 90 мільярдів євро для України на наступні два роки. Фактично це означає готовність щонайменше протягом цього періоду підтримувати Україну у протистоянні з Росією. Останнє засідання у форматі «Рамштайн» також підтвердило надання додаткових 35 мільярдів євро на озброєння України.
У цьому контексті постає ще один важливий крок — як прискорити виснаження Росії. Нині активно обговорюється можливість блокування Балтійського моря для російського тіньового танкерного флоту. Відповідну заяву зробили 15 країн ЄС.
Це питання є надзвичайно принциповим. Якщо Європа справді зможе обмежити використання Балтійського моря, попри заяви Росії про готовність направити військові кораблі для протидії, і Москва не зможе цьому завадити, це стане не просто психологічним зламом, а фундаментальною зміною в позиції та рішучості Європи.
Європа завжди побоювалася прямого воєнного зіткнення з Росією. Нині ми маємо принаймні дві країни, Францію та Велику Британію, які брали участь у силовому захопленні російських кораблів.
Якщо Європа перейде цю межу і до процесу долучиться низка інших країн, можна буде говорити про готовність Європи до прямого силового протистояння з Росією. Це означатиме готовність Європи не словом, а ділом вступати в конфронтацію з Росією у разі надання гарантій безпеки для України. Тому надзвичайно важливо, щоб ці процеси відбулися найближчим часом і щоб наші союзники довели їх до кінця.
Олександр Леонов: Інтерв’ю Валерія Залужного має певні причини. Одна з них, якщо бути чесними, полягає в тому, що протягом останнього місяця-півтора у провладних телеграм-каналах та мережах з’являлося багато дописів і інтерв’ю лояльних до Банкової військових, у яких провину за провал літнього контрнаступу повністю покладали на Залужного.
Так Валерій Залужний спробував відповісти на ці закиди. Як людина, я переконаний, йому було боляче це чути й читати. З цієї точки зору інтерв’ю не є сенсаційним. Раніше була досить докладна стаття в The New York Times, де описували, як були розпорошені сили та як це негативно сприйняла американська сторона. Тобто тут немає нічого принципово нового.
Історія з СБУ та обшуками підтверджує ту інформацію, яка раніше циркулювала. Проте спершу це називали фейком і звинувачували тих, хто поширював її, нібито щоб допомогти Росії. Ця ситуація ілюструє непрості відносини між Валерієм Залужним та Володимиром Зеленським.
Також варто згадати новину BBC про можливу кримінальну справу щодо так званої здачі Півдня України, яка могла б торкнутися низки військових. У цьому контексті Валерій Залужний міг послати сигнал, що він обізнаний і не варто «гратися» з цим. Йдеться не лише про Залужного, а й про його команду — Сергія Шапталу, Сергія Наєва та інших, які також можуть опинитися під ударом. І, очевидно, Залужний вважає за потрібне захистити своїх людей.
Олександр Леонов: КНР — це одна з країн, яка могла б серйозно вплинути на Росію, щоб війна припинилася. Але є одне «але»: для Китаю це можливо лише за умови, що він отримає бажане. Якщо Пекін вийде на переговори з Європою, і, наприклад, Європа піде на певні поступки в торгівлі, тоді Китай дійсно може активно сприяти припиненню війни.
Те, що Китай вирішив надати гуманітарну допомогу Україні, можна розглядати як сигнал. По-перше, це сигнал Європі про готовність до конструктивного діалогу. По-друге, це сигнал Україні щодо майбутніх процесів відновлення, адже зараз активно обговорюють відбудову країни. Китай, очевидно, прагне мати аргумент на користь того, щоб його компанії були допущені до цих процесів. Це демонстрація готовності до певних перемовин.
Існує навіть цікава, хоча й спекулятивна теорія, ніби Китай міг би бути зацікавлений у тому, щоб ініціатива та зусилля Дональда Трампа зазнали провалу. Водночас Пекін міг би вийти на переговори з Європою щодо війни в Україні, домовитися про торгівлю на цьому тлі, і фактично ці переговори були б успішними. Не виключено, що такий сценарій розглядають у Пекіні як один із варіантів розвитку подій.
У середу, 18 лютого, вийшло резонансне інтерв’ю Валерія Залужного — колишнього головкома ЗСУ, а нині — посла України у Великій Британії. Його опублікувала агенція Associated Press.
В цьому інтерв’ю він зробив низку резонансних заяв. Зокрема, розповів, як до нього у вересні 2022 року приходили «десятки» працівників СБУ з обшуками і казав, що контрнаступ 2023 року провалився, бо на нього не виділили необхідних ресурсів.
Як зазначає Associated Press на початку свого тексту, 52-річний Залужний відмовляється обговорювати свої політичні амбіції, кажучи, що не хоче ризикувати національною єдністю під час війни з Росією, яка наближається до своєї четвертої річниці. Проте, в знак свого можливого бажання балотуватися на посаду президента — після закінчення війни — він уперше публічно висловився про глибокий розрив між ним і Зеленським.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії