Фото з відкритих джерел
Світлана Біла: Росія веде боротьбу за вплив у Східній Європі. З одного боку — Віктор Орбан, союзник Москви всередині Євросоюзу, з іншого — Олександр Лукашенко, якого звикли сприймати як повністю залежного від Кремля. Чи справді йдеться про втрату Росією впливу в Східній Європі?
Павло Радь: Мабуть, я б не говорив про те, що це повна втрата Росії та її впливу у Східній Європі.
Насправді ще зарано робити такі висновки, оскільки вибори в Угорщині ще не відбулися — подивимося, як там розвиватимуться події. Досі незрозуміло, якою буде позиція опозиційної сили, навіть якщо вона переможе на парламентських виборах в Угорщині.
Робити такі висновки поки що передчасно, адже варто дочекатися результатів. Уже згодом, протягом наступних місяців, можна буде зрозуміти динаміку російсько-угорських відносин і того, чи буде Угорщина, наприклад, за нової влади намагатися поступово дистанціюватися від РФ.
Щодо Білорусі, потрібно розуміти, що, попри переговорний трек зі Сполученими Штатами та певне потепління у відносинах між Вашингтоном і Мінськом, а також на те, що Білорусь поступово випускає політв’язнів в обмін на зняття Сполученими Штатами санкцій із частини білоруських компаній і банків, вона все одно залишається країною, глибоко залежною від РФ. Передусім — в економічній і безпековій сферах.
Навіть той факт, що США зняли частину санкцій, не дає Білорусі можливості ефективно цим скористатися, зокрема через відсутність виходу до моря: країна змушена здійснювати весь свій експорт через територію Росії. Це, очевидно, створює певні обмеження.
Щоб мати змогу повною мірою або хоча б частково скористатися поступками, на які пішли Сполучені Штати, Білорусі потрібно досягти розмороження відносин зі своїми європейськими сусідами, передусім із Литвою та Польщею.
Але поки що Литва і Польща займають доволі жорстку позицію, хоча певні консультації ведуться. Зокрема, Джон Коул, спецпредставник президента США з питань Білорусі, зустрічався з литовськими парламентарями у Вільнюсі, де обговорював питання відновлення діалогу між Мінськом та Вільнюсом.
Сам Коул після прибуття до Мінська заявив, що США працюють над тим, щоб знайти певний компроміс і досягти взаєморозуміння між Мінськом та Вільнюсом. Однак, знову ж таки, поки що не можна говорити про те, що Білорусь розвертається на 180 градусів, передусім через відсутність таких можливостей і сумнівність їх появи в найближчій перспективі.
Світлана Біла: Наскільки реальний сценарій, за якого Орбан не визнає поразку? Наскільки болючою для Москви є економічна співпраця США в Білорусь?
Павло Радь: Я не здивуюся, якщо Віктор Орбан справді не визнає результати виборів і намагатиметься їх оскаржити або влаштовувати політичні провокації. Це цілком у його стилі. Ба більше, я б очікував певних провокацій ще напередодні самих виборів.
Віктор Орбан, судячи з усього, дуже серйозно тримається за свою посаду і владу та готовий діяти різними методами. Зокрема, про це свідчать кейс із фактичним арештом українських інкасаторів, а також постійні погрози Україні. Орбан, імовірно, використовуватиме будь-які засоби, щоб зберегти владу.
Щодо білоруського питання, а саме того, чи буде для Москви болюче входження США в окремі економічні проєкти з Білоруссю, — частково це може не сподобатися Росії.
Росія вже почала уважніше стежити за тим, що відбувається між Мінськом і Вашингтоном. І, судячи з усього, саме з подачі Москви Мінськ відмовився брати участь у першому засіданні Ради миру. У цьому контексті Джон Коул під час переговорів у Мінську дорікнув Олександру Лукашенку, зазначивши, що білоруський лідер відмовився від участі й не мав цього робити, якщо не хоче опинитися за столом так званих «поганих хлопців», як висловлювався Коул.
Йшлося про те, що за цим столом перебувають Іран та інші недоговороздатні гравці. Коул наголошував Лукашенку, що якщо той прагне бути глобальним гравцем і хоче, щоб із ним вели діалог, йому варто «пересісти» за інший стіл — ближче до Сполучених Штатів.
Для Росії це справді може бути неприємно, адже вона неодноразово намагалася, зокрема, поглинути білоруські калійні компанії. Нагадаю, що Білорусь і Росія є одними з найбільших гравців у світі на ринку калійних добрив. Російський «Уралхім» неодноразово намагався поглинути «Білоруськалій», і між російською та білоруською сторонами виникало чимало конфліктів.
Якщо ж зараз у калійні активи зайдуть Сполучені Штати й стануть їхніми прямими бенефіціарами, це справді може не сподобатися Москві. Це стане сигналом того, що Сполучені Штати мають можливість діяти в доволі чутливій сфері, яку Росія ще донедавна вважала своєю зоною впливу.
Втім, поки що нічого не відбулося — усе залишається на рівні розмов. І навіть якщо Сполучені Штати справді увійдуть у білоруські калійні активи та отримають певну частку, це не означає, що Білорусь автоматично суттєво віддалиться від Російської Федерації й кардинально змінить свій зовнішньополітичний курс.
Для цього передусім потрібне розмороження відносин із європейськими країнами та вихід із тієї спіралі ескалації, у якій Білорусь нині перебуває у відносинах із ними. Наразі ж індикаторів, які б свідчили про такі зміни, немає.
Світлана Біла: Чого насправді хочуть США в Білорусі: економічного чи політичного впливу?
Павло Радь: Думаю, тут йдеться як про економіку, так і про політику. З одного боку, про калійні активи та можливість участі в певних бізнес-проєктах. З іншого боку, це також питання того, що Китай розглядає Білорусь як точку входу на європейський ринок. Нагадаю, що до повномасштабного вторгнення, до 2020 року, Китай активно розвивав логістичну інфраструктуру на території Білорусі, використовуючи країну як транзитну територію для експорту своїх товарів до Європи.
З огляду на те, що зараз між Сполученими Штатами та КНР розвивається конкуренція за європейські ринки, цілком ймовірно, що Вашингтон намагається таким чином «розставити прапорці» у Східній Європі та частково стримати посилення китайського впливу в регіоні. Це, знову ж таки, відбувається в контексті боротьби за європейські ринки, які залишаються для КНР і США значними та преміальними.
Це також питання певного політичного іміджу. В умовах затягування вирішення російсько-української війни, відносини з Білоруссю демонструють помітний і швидкий прогрес: вдається частково вирішувати гуманітарну кризу і навіть, можливо, тимчасово стримати репресії.
Під час останнього візиту в Білорусь Джон Коул наголошував, що однією з вимог американської сторони було, по-перше, щоб режим Лукашенка не видворяв колишніх політв’язнів за межі країни — і більшість із них залишилася в Білорусі, а по-друге, щоб не продовжував набирати нових політв’язнів у масштабах, які були раніше. Це робилося для того, щоб гуманітарні зусилля досягли певного логічного завершення.
Для Сполучених Штатів це також можливість продемонструвати певну зовнішньополітичну перемогу та показати здатність розв’язати питання, які довгий час залишалися невирішеними.
Світлана Біла: Чи означає це, що диктатор Лукашенко може вийти з-під контролю Росії в найближчій перспективі?
Павло Радь: Це не означає, що Лукашенко зможе вийти з-під контролю Росії в найближчій перспективі. Сполучені Штати розташовані занадто далеко, а Білорусь значною мірою є заручницею своєї географії: вона не має виходу до моря і затиснута між Російською Федерацією та європейськими країнами.
Навіть якщо говорити про економіку, яка завжди була пріоритетом для режиму Лукашенка та питанням його виживання, протягом багатьох років Міністерство закордонних справ Білорусі значною мірою працювало над пошуком нових ринків збуту для експортоорієнтованої економіки країни.
З огляду на те, що єдиним джерелом експорту для Білорусі зараз залишається Росія, різко вийти з-під російського впливу країні не вдасться. Росія має надзвичайно сильні важелі впливу на Лукашенка.
Йдеться не лише про логістичні можливості, а й про економічні важелі: можуть розпочатися торгові війни, Росія може перекрити доступ до своїх ринків, які для Білорусі залишаються найбільшими та преміальними. Протягом останніх років Росія значною мірою поступалася інтересами власних виробників, щоб дати змогу режиму Лукашенка заходити на російські ринки й підтримувати економіку країни у більш-менш стабільному стані.
Тому поки Білорусі не вдалося вийти з фактично низького рівня відносин із західними країнами й немає суттєвих перспектив покращення відносин з Україною, говорити про повноцінний вихід з-під російського впливу дуже складно.
Може відбуватися певне балансування: Лукашенко намагатиметься зменшувати потенційні ризики від зближення з Російською Федерацією, шукатиме можливості для збереження свого режиму та продовжуватиме діалог із європейськими гравцями, що відбувається досить активно. Зокрема, Білорусь користується посередницькими послугами Ватикану, як це неодноразово було раніше, а також відбуваються консультації закритими каналами через Міністерство закордонних справ і спецслужби.
Поки немає конкретного результату у вигляді відновлення більш-менш адекватних відносин із європейськими країнами, говорити про серйозне віддалення Білорусі від Росії неможливо.
Світлана Біла: Якщо Росія програє і в Угорщині, і в Білорусі, як це вплине на Україну?
Павло Радь: Для України це справді може змінити дуже багато, адже поглинання Білорусі Росією загрожує тим, що країна отримає понад тисячу кілометрів додаткового кордону з РФ і фактично опиниться в напівоточенні. З півночі, зі сходу та частково з півдня Україна буде оточена Росією.
Якщо до цього додати ще Угорщину, ситуація виглядатиме вкрай складною. Тоді Україні доведеться враховувати безпекові ризики не лише з півночі, сходу та півдня, але й потенційно зі заходу, чого, звісно, хотілося б уникнути.
Тому, якщо Російська Федерація не зможе посилити свій вплив в Угорщині, це вже буде позитивним сигналом, адже забере щонайменше одну точку напруги.
Якщо ж у перспективі вдасться вирвати Білорусь з-під російського впливу, це значно покращить ситуацію і зменшить загрози не лише для України, а й для інших європейських гравців. Білорусь, так званий «білоруський балкон», є стратегічно важливою для Російської Федерації точкою, яку можна використовувати для гібридних атак на європейські країни та навіть для здійснення активних бойових дій, як це сталося у лютому-березні 2022 року, коли російські війська заходили з території Білорусі.
Тому зниження цього ризику надзвичайно важливе для забезпечення безпеки України та стабілізації ситуації в регіоні, яка й без того протягом останніх років залишається досить нестабільною і вразливою.
Управління з контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США після звільнення Олександром Лукашенком політв’язнів офіційно зняло санкції з «Білоруськалію» та пов’язаних структур — Білоруської калійної компанії й українського ТОВ «Агророзквіт».
Калійна сіль є одним із ключових експортних товарів Білорусі та єдиним значним мінеральним ресурсом країни. Державна компанія «Білоруськалій» разом із російським Уралкалієм і двома американськими компаніями входить до четвірки найбільших у світі постачальників калійної солі, зазначає LIGA.net.
Після введення США санкцій проти «Білоруськалію» у 2021 році Мінськ переспрямував продаж калійних добрив через Росію, що посилило економічну залежність Лукашенка від Кремля. Одночасно OFAC видало генеральну ліцензію, яка дозволяє операції з підсанкційним «Белінвестбанком» та його дочірніми компаніями — ТОВ «Белінвест-Інжиніринг» та ВАТ «Белбізнеслізинг».
Крім того, санкційне управління американського Мінфіну визначило, що обставини більше не виправдовують заборон, накладених на Міністерство фінансів Білорусі та Банк розвитку РБ. Для скасування санкцій режим Лукашенка звільнив 250 політичних в’язнів.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії