Коли ми кажемо «русский корабль, иди на …», нам стає легше — психотерапевтка

Напад Росії на Україну: говоримо про емоції, які переповнюють українців зараз

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Наталія Пашко

Коли ми кажемо «русский корабль, иди на …», нам стає легше — психотерапевтка
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-best_2022-02-28_09_pashko-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-best_2022-02-28_09_pashko-1.mp3
Коли ми кажемо «русский корабль, иди на …», нам стає легше — психотерапевтка
0:00
/
0:00

Гостя — психотерапевтка Наталія Пашко

Страх, злість і ненависть

Наталія Пашко: Базові емоції зараз — страх, злість, якоюсь мірою розгубленість. Ми перебуваємо в невідомості. Також часом відчуваємо безпорадність. Бо не можемо самостійно вплинути на те, щоб це повністю зупинити. Дуже важливо зрозуміти, як з цим впоратись. Адже треба продовжувати функціонувати. Треба забезпечувати власне життя. Поруч з нами можуть бути діти, які спостерігають за нашими діями, висловами. Дуже важливо розуміти, як обходитися зі злістю. Бо ненависть — це не до кінця контрольований стан. Вона виснажує.

Ненависть — це кидатись на амбразуру, не до кінця розуміючи, чи буде це доречно зараз. Ненависть ставить під загрозу життя замість того, щоб направити цю енергію на життя…

А злість — це ресурс. Це те, що допомагає відмежовувати кордони, дає сили, мобілізує організм. Зараз злість — типова реакція. Коли ми кажемо «русский корабль, иди на …», нам легшає. Зараз основне завдання — зберегти життя з найменшими втратами для організму.

Злитись, виговорюватися, гарчати — усе це повертає енергію на життя зі збереженням функціонування.

Діти та бомбосховища: граємось у зомбі

Дитяча психіка дуже мудра. Моєму наймолодшому племіннику майже 3 роки. Коли ми були в підвалі, він заснув під час вибухів, і прокинувся, коли все це заспокоїлось. Якщо доросла людина може сказати, на кого вона злиться, то дитині складно це зрозуміти.

Для дитини зрозуміла гра у боротьбу з зомбі. Тобто, почувши гучні звуки, спускатися у підвал. Якщо проживати з дітьми усе у форматі гри, то у них ще треба буде вчитися переживати ці події. Можна гратися у гру «спуск в підвал». Даємо ліхтарики, перетворюємо це, наскільки можливо, у гру.

З одного боку, дитяча психіка дуже чутлива і вразлива. Особливо, якщо вони раптово зустрічаються з чимось незрозумілим. Якщо дорослі їм нічого не пояснюють. Але з іншого боку, якщо підготувати дітей, говорити їхньою мовою, відповідно до їхнього віку, то вони достатньо гнучкі, здатні перемикатися з життя у гру, з гри у життя.

Учора мої племінники після виходу з підвалу грали у футбол, буквально через кілька хвилин… Я ще стояла дихала хвилин 15, а вони вже грали у футбол.

А як переживати війну дорослим?

Важливо відтворювати послідовність подій: сьогодні я встала, випила каву, потім були вибухи, ми пішли в бункер. Складати собі в голові цю хронологію, аби залишатися у реальності.

  • Перша реакція на таку подію: це відбувається не з нами.
  • Наступна реакція: організм починає боротися, відчувати злість. «Я злюсь, бо я вже зустрічаюсь з цими наслідками, я це бачу, я намагаюсь боротися».
  • Наступна стадія — виснаження. Немає сил встати, бігти. Тому дуже важливо слідкувати за харчуванням, за диханням, давати на фізичному рівні розрядку організму.

Повністю розмову слухайте в аудіофайлі

Слідкуйте за найоперативнішими оновленнями у Twitter Громадського радіо

Також підписуйтеся на наш Telegram-канал Новини | Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS