Богдан Логвиненко: Україна є надзвичайно різною, у нас можуть бути сусідні декілька сіл, кожне з яких живе за своїм часом, розмовляє своєю мовою. При цьому всі поважають державну мову переважної більшості України і це нас об’єднує. Це різноманіття – це те, що ми хочемо зафіксувати і показати, що це є нашою величезною перевагою.
У нас була серія про ромів, яка викликала великий резонанс через те, що багато людей не готові бачити, як з ними по сусідству живуть роми. Дуже часто їх побут нічим не відрізняється від українців, але тим не менш — це одна з тих тем, яка була досить неоднозначно сприйнята читачами.
Якщо говорити про Голодомор, то для нас важлива ця тема в контексті комунікація зовні країни. До нас прийшов з пропозицією національний музей Голодомору. Ми зробили аналіз, щоб зрозуміти, що у світі відомо про Голодомор і наскільки адекватною є та інформація, яка є англійською й іншими мовами. Практично немає якісного відеоконтенту і матеріалів про Голодомор англійською, або ж це більш наукові речі. Тому ми вирішили, що це для нас виклик — розповісти про Голодомор так, щоб було визнання геноциду в більшій кількості країн світу, ніж це є зараз.
Номінація була для мене була несподіванкою, в Україні багато гідних журналістів.
Капітула Премії імені Георгія Ґонґадзе оголосила короткий список номінантів на здобуття відзнаки. До нього ввійшли журналісти Роман Вінтонів, Павло Казарін та Богдан Логвиненко.