У вересні 1965 року в Києві, у кінотеатрі «Україна», під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» відбулася акція протесту Івана Дзюби, В’ячеслава Чорновола та Василя Стуса проти хвилі арештів серед українського інтелігенції. Рівно через 15 років Василь Стус помер у карцері радянської колонії для політичних в’язнів.
Чому радянська влада так боялася Стуса та якою була історична роль Віктора Медведчука як адвоката? Про це ми поговорили з істориком та письменником Станіславом Цаликом.
Станіслав Цалик: Коли я навчався у школі у 70-ті роки, газети лякали прізвищем Стуса. Періодично у статтях згадували таких антирадянщиків, які працюють на якісь закордонні розвідувальні центри, на імперіалізм, і от там обов’язково було прізвище Стуса. І якщо не знати теперішню інформацію, то можна було бог знає що подумати.
Будь-хто, хто дозволяв собі виходити з-під контролю чи робити не за сценарієм, який передбачений владою, вже розглядався як небезпечний. Були «пасивно небезпечні» — ті, які нічого поганого не роблять, але в подумках критично ставляться до влади і в разі чого можуть підтримати. Та були ті, хто активно протидіяли владі чи демонстрували свою незгоду. От Стус був у цій другій групі, відповідно, влада з такими людьми працювала за своїми сценаріями та механізмами.
Будь-яка справа, яку передавав до суду комітет Держбезпеки, автоматично мала завершитися вироком, бо інакше виходило, що КДБ працює вхолосту, адже тримало в себе безневинну людину. Це політика: якщо КДБ почало розробляти, то все — шляху назад вже немає.
Більше того, на такі резонансні справи, по яких інформація потрапляла за кордон на хвилі іноземних радіостанцій, зверталася особлива увага. Тому щодо таких справ рішення, яке виносив суд, затверджувалося ще до початку судового розгляду на рівні Політбюро. Тобто постать адвоката була номінальною — це просто був спектакль із заздалегідь відомим фіналом.
Віктор Медведчук міг відмовитися від ролі адвоката у цій справі, і мені здається, що перед ним була якась жінка, яка відмовилася. Хоча треба дивитися у контексті тих часів. Якщо справою займається КДБ, то вона під грифом «таємно» або «абсолютно таємно». А значить ці судові справи йшли у закритому режимі. І це означає, що було певне коло адвокатів, допущених до цих політичних справ. Тобто Медведчук — не просто адвокат, якого взяли, це було коло певних допущених адвокатів, «свої люди».
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS