Що варто і чого не варто говорити про коронавірус? В який спосіб можна, припустимо і коректно говорити про поширення пандемії, чи є якісь речі, про які не варто говорити?
Ми запитали в адвоката, медіаюриста ГО «Платформа прав людини» Олександра Бурмагіна.
Олександр Бурмагін: Згідно із законодавством, влада зобов’язана інформувати про події, про свої плани й поточну діяльність. Тобто наше законодавство в частині доступу до інформації надає додаткові гарантії, отже суспільство має знати максимальну кількість інформації. Єдиним виключенням є конкретна інформація про хворобу конкретних людей. А в нас були випадки, коли медіа поширювали адресу людини з Чернівців, яка захворіла на коронавірус. І були навіть наслідки: там влаштували мітинги й змусили дружину чоловіка, який захворів, теж поїхати у лікарню, хоча вона перебувала в ізоляції.
Нинішні страхи суспільства є наслідком двох складових. Перша – це брак комунікації влади із суспільством, що зараз намагаються виправити президент і оновлене Міністерство охорони здоров’я. Друга – це брак професіоналізму медіа і журналістів. Дуже часто останнім часом я цитую конвенцію про захист прав людини, яка захищає свободу слова. Там зазначено, що ця свобода і ці права, пов’язані з обов’язками й відповідальністю. А в нас, на жаль, медіа дуже часто пам’ятають про свої права і свободи, але забувають про частину, яка пов’язана з обов’язками й відповідальністю. У такі складні часи на медіа покладається підвищена відповідальність. А ці всі клікабельні заголовки, гонитва за сенсаціями, неперевірена чи неточна інформація можуть завдавати шкоди життю і здоров’ю певних людей, провокуючи ті чи інші настрої.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.