Організаторами заходів виступили голова Меджлісу Рефат Чубаров і очільник «Русского единства» Сергій Аксьонов відповідно. Тоді в результаті тисняви і сутичок двоє людей загинули.
Уже 27 лютого 2014 року будівлі ВР і Ради Міністрів АРК були захоплені озброєними російськими спецпризначенцями без розпізнавальних знаків. У цей же день над будівлями були підняті російські прапори, перекинуті з Росії військові окупували весь Крим, поставивши блокпости на в’їздах і зайнявши аеропорт.
26 лютого президент підписав указ про запровадження Дня спротиву окупації Криму, який відзначатимуть 26 лютого.
Як саме відбувалися ці події та які настрої були у кримчан, ми згадували разом із журналістом Сергієм Мокрушиним.
Сергій Мокрушин: Спогади я б почав ще з 20 лютого. Я нагадаю, що це був один з найтрагічніших днів Революції Гідності в Києві. І ось ті вбивства, які відбувалися в Києві в ці дні, стали дуже слушним моментом для Росії, щоб почати фактичну окупацію українського півострова. Варто зазначити, що дату 20 лютого викарбовано на тих медалях, які дарують учасникам так званої «русской весны» у Криму.
Також в ці дні фіксувалося пересування військової техніки Російської Федерації поза тими рамками угоди про базування Чорноморського флоту. Крім того, в ті дні спікер Верховної Ради Криму Володимир Константинов був у Москві на чергових консультаціях, і там він вперше озвучив сепаратистську заяву. Він сказав, що Україна фактично припиняє своє існування і в цьому разі Крим може бути відділено від України.
На той момент в Києві не було кому реагувати на те, що відбувається у Криму: президент втік, влада переформовується, і для Росії був як раз зручний момент для того, щоб почати операцію з окупації Криму.
Ще така важлива дата в цій ланці подій – це 23 лютого. У Севастополі вже розпочалася операція – там був мітинг, на якому обрали «народного мера» Чалого. В Сімферополі теж відбувався мітинг, який проводив Меджліс кримськотатарського народу. Тоді кримські татари заявили, що мають право на реалізацію своїх прав на своїй історичній землі, і тоді ж пролунала вимога прибрати пам’ятник Леніну на головній площі Сімферополя. І в цей же день під Верховною Радою Криму набирали так звану «самооборону», «народних дружинників», які і стали тими самими людьми, які прикривали дії російської армії у Криму в перші дні окупації.
26 лютого Константинов повернувся з Москви і скликав позачергову сесію. Порядок денний не оприлюднювався, але з’явилася інформація, що ця сесія має бути за сепаратистською повісткою. Депутатів хотіли зібрати у будівлі Верховної Ради Криму під приводом відставки прем’єра Анатолія Могильова. Він тоді мало кого вже влаштовував, але пакетом депутатам мали запропонувати проголосувати за так званий «референдум».
Коли про таку небезпеку оголосив Меджліс, було призначено мітинг біля Верховної Ради Криму. Прийшли тисячі кримських татар і українців, які відстоювали територіальну цілісність України і вимагали не проводити цю сесію. Їм на противагу за участю Сергія Аксенова були організовані проросійські активісти, велика частина з яких приїхала автобусами з Севастополя, де з 23 лютого вже йшло повалення чинної влади міста.
Але врешті, якщо підсумувати той день, то проукраїнська частина мітингу в той день перемогла, кворум депутатів не зібрався, засідання Верховної Ради було скасовано. Але коли Росія не змогла таким чином протягнути рішення про проведення референдуму у Криму, вона вдалася до відкритої фази операції з окупації півострова. За декілька годин після завершення цього мітингу, коли Росія на ньому програла, будівлі Верховної Ради Криму і Ради Міністрів Криму були захоплені російськими військовими, з яких зняли розпізнавальні знаки. А далі у захоплену Верховну Раду АРК стягували депутатів за участі того ж депутата Гіркіна, їх залякували, їх купували, але все одно, як я розумію, кворуму не було, і будь-які рішення, які тоді ухвалювали кримські депутати, були незаконними.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.