Відділити професійних журналістів від самозванців треба, але це має робити медіаспільнота — Андрій Куликов

27 січня Комісія з журналістської етики оприлюднила заяву, в якій вимагає від уряду і Міністерства культури, молоді та спорту зняти з розгляду так званий законопроєкт щодо дезінформації та розпочати процес підготовки законодавчих змін із нуля.

«У тому вигляді, в якому представлені законодавчі ініціативи, вони неприйнятні, порушують базові принципи незалежності ЗМІ та саморегулювання журналістів», — йдеться у повідомленні.

У чому загрози законопроєкту про протидію дезінформації від Міністерства культури, обговорили з головою Комісії з журналістської етики та головою правління Громадського радіо Андрієм Куликовим.

Андрій Куликов: Мені взагалі видається дивним, коли люди, на мою думку, безпосередньо причетні до могутнього холдингу «1+1», формують закон, який має регулювати не тільки цей медіахолдинг, а й весь інформаційний простір України. Уявіть, що пару років тому пан Порошенко або його оточення формували б закон, який регулює кондитерську промисловість в Україні. Важко тут стриматися від спокус. Тому для розробки даного законопроєкту потрібно відібрати тих людей, які ніяк не пов’язані з тими, хто причетний до крупних медіахолдингів України.

Які загрози становить запропонований законопроєкт?

Андрій Куликов: Наприклад, те, що поширювачі інформації визначені так, що медіаюристи кажуть, що це суперечить правам людини.

Там дуже мало сказано про відповідальність за дезінформацію, яка походить із владних сил. Що це означає? Що ті журналісти/тки, які будуть поширювати повідомлення, отримані начебто з достовірних джерел, нестимуть відповідальність? А ті, хто ці фальшиві повідомлення вигадує, не будуть її нести? Я вважаю, що це абсолютно неправильно і скероване на те, щоб дедалі компрометувати журналістську гільдію в очах загального суспільства, що ми і спостерігаємо від часу, коли почалася виборча кампанія нинішнього президента.

Хто має нести відповідальність за поширення неправдивої інформації?

Андрій Куликов: Залежно від того, як застосовувати літеру цього можливого закону. Дехто, у тому числі і перший заступник міністра культури Анатолій Максимчук, твердять, що від самого початку виникнення інформації — це та людина або група людей, які цю інформацію навіть ще не оприлюднили в нашому розумінні — в маси, а просто її створили і поширили. Але інші скажуть, що це був документ, який не був призначений для поширення, це журналісти самі його поширили. Себто тут ще треба визначати, що таке публікація, що таке поширення, що таке винайдення.

Я цілком уявляю ситуацію, коли запрошують журналіста/ку на інтерв’ю, або погоджуються на інтерв’ю, людина приходить, її на пару хвилин залишають у кабінеті з принадливо викладеним якимось папірчиком. На ньому немає грифу «секретно», на ньому щось таке написано, що людина з нашої гільдії вважає важливим для повідомлення, і вона це повідомляє. А потім виявляється, що це спеціально підкладено.

Як відділити Андрія Портнова від журналістів?

Андрій Куликов: Законопроєкт пропонує асоціацію професійних журналістів України.

Я вважаю, що відділити, відокремити і дати публіці розділяти професійних журналістів від самозванців потрібно, але це має робити методом саморегулювання журналістська спільнота, а не створений зверху якийсь орган. У Великій Британії є такий термін, який в нас ще, на щастя, не прижився — «квазі незалежна громадська організація». Це переважно нібито громадські організації, які створюються з наказу уряду. Це тенденція, яка не сприяє розбудові демократичного суспільства.

Проте, з іншого боку, в нас виникають сотні журналістів, які отримують посвідчення на вибори — на пару днів. І часто вони є далеко навіть не спостерігачами на виборчих дільницях, а заявляються туди, щоб когось настрахати, когось не пустити, і часто не пустити справжніх журналістів і журналісток.

Тому  гадаю, потрібно, щоб ті, хто давно і небайдуже працює у галузі засобів масової комунікації, об’єдналися, долучилися до розробки законодавчого нормативного акту і ввели щось на кшталт того, що є в Нідерландах. Там є інститут чи гільдія присяжних перекладачів. Не просто перекладач, а людина, яка складає присягу на те, що вона або він перекладатиме відповідно до певних принципів.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.