Я боюся, що коронавірус є початком політичного процесу в Україні, який ми мали за часів Януковича — Глібовицький

Поговорили про наслідки коронавірусу, які вже впливають на наше життя, з учасником Нестерівської групи Євгеном Глібовицьким.

Тетяна Трощинська: У соцмережах ходить меседж про те, що світ вже не буде таким, як раніше. Наскільки серйозно ви до цього ставитеся?

Євген Глібовицький: Я точно розумію, що світ буде інакшим. Ми виходимо в сполученість світу, яка є безпрецедентною. Швидкість, з якою коронавірус переміщувався світом через людські мережі, через відрядження, через туризм, є наслідком того, наскільки ми змінили свій побут. Відповідно, ризики зростають. Ми дивимося на переваги, які отримаємо від цивілізації: нам подобаються смартфони, нам подобається сполученість, але точно так само приходять і ризики. Я боюся, що людство є не дуже свідомим, наскільки крихкими є здобутки цивілізації.

Тетяна Трощинська: І тут треба почати говорити про цінності виживання. Я зробила огляд європейських медіа, і бачу, що багато колонок і авторських матеріалів присвячені кризі довіри, що ми починаємо сприймати одне одного як джерело інфекції.

Євген Глібовицький: Я б сказав, що українці мали б бути більш готовими до чогось такого через те, що українці в принципі сприймають один одного як потенційну загрозу. Цінності виживання — це цінності, в яких ми живемо з вами щодня. Але, з одного боку, ми звикаємо робити запаси, ми звикаємо відкладати щось на чорний день, звикаємо до того, що щось погане може прийти, але з іншого боку, ми не будуємо ефективні інституції, ми не створюємо системи управління. Ми не створюємо таку державу, яка могла б нас захищати.

Ми бачимо в Києві абсолютно ганебну ситуацію із закриттям метро і тисячами людей, які штурмують переповнені автобуси і маршрутки. У цих умовах нам важливо розуміти, що цінності виживання в українському випадку токсичні не тільки тим, що вони не такі просунуті, як цінності самовираження, вони токсичні тим, що вони підтримують оцю мумію тоталітарної держави на плаву. Тоталітарна держава не сумісна із суспільством, яке живе поза межами цінностей виживання.

Тетяна Трощинська: Чи достатньо держава робить для того, щоб забезпечити безпеку? Ми бачимо, що щось робиться, а от ефективність ми зараз не можемо оцінити. Це теж питання в площині довіри-недовіри.

Євген Глібовицький: Я боюся, що ми не до кінця свідомі того, як може виглядати ця загроза, і я не хочу зараз згущувати фарби, щоб малювати майбутнє. Проте я боюся, що коронавірус є початком нового політичного процесу в Україні, і він мені дуже нагадує політичний процес, який ми мали за Януковича у 2011-2012-2013 роках. Довіра до державних інституцій є дуже крихкою. Якщо ми заберемо вплив особистностних рейтингів на інституційну довіру, то вона мізерна.

Довіра до правил дуже мала. Суб’єктність зростала весь час, і ми зараз маємо значну частину українців, які мислять про себе як про самостійних, самодостатніх суб’єктів, не завжди будучі відповідальними відносно цього стандарту. І боюся, що політична ініціатива в певний момент піде геть з Печерських пагорбів вниз на рівень громад до конкретних осіб, дуже часто радикальних. Я боюся, що бавлячись в такі ігри, як відставка Кабміну, яку ми мали, чи непродовження реформ, чи спілкування в суспільстві в режимі телешоу, підірветься довіра остаточно, аж до моменту, коли виявиться, що немає суспільного імунітету, і можливі будь-які наслідки. Це дуже небезпечно.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.