Мета проєкту закону «Про медіа» — створити єдину систему регулювання у сфері медіа та приведення українського законодавства у відповідність до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги згідно з Угодою про асоціацію з ЄС та стандартами Ради Європи.
Новий законодавчий акт має стати комплексним документом, що прийде на зміну кільком медійним законам: про телебачення і радіомовлення, про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про інформаційні агентства, про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації.
Проте у журналістів та представників громадськості цей законопроєкт викликав багато нарікань. У чому вони полягають, ми запитали в медіаюриста Інституту масової інформації Алі Сафарова.
Алі Сафаров: Є питання стосовно виписаних процедур контролю з боку Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення. Річ у тому, що вони беруть за зразок саме чинний контроль за телебаченням і радіомовленням, за аудіовізуальними сервісами, і механічно переносять цей контроль і на друковані ЗМІ та онлайн-медіа, що викликає дуже великі питання. Ми поки що не можемо зрозуміти, як саме цей контроль буде здійснюватися, процедури виписані нечітко, і це створює загрозу вибіркового застосування контролю і, відповідно, вибіркового застосування санкцій до ЗМІ.
Крім того, в законопроєкті не зазначено механізм – як саме і кого саме будуть моніторити. Тобто один засіб масової інформації будуть моніторити щодня, інший – раз на п’ять років. Відсутність такого механізму створює небезпеку. Адже якщо моніторити постійно, зрозуміло, що більше шансів знайти якесь порушення, а відповідальність за порушення доволі серйозна.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.