Головний висновок: розмиті норми статті, широкий перелік обмежень давали судам поле для трактувань. І суди цим активно користалися. За одне й те саме порушення один суддя міг накласти штраф, а інший — зробити усне попередження? Чому тільки кожен дванадцятий протокол закінчувався штрафом, а більшість документів суди повертали поліції? Які категорії порушників уникли покарання? Про це — в нашому дослідженні, яке підготували наші колеги журналісти Ярослава Вольвач і Григорій Пирлік.
Повну версію дослідження можна буде прочитати у понеділок, а про основні його тези ми розпитали в журналістки Громадського радіо Ярослави Вольвач.
Ярослава Вольвач: Почну з цифр, тому що вони самі за себе говорять дуже багато. Взагалі, невідомо, скільки цих протоколів існує в природі, тобто скільки їх склала поліція. Адже останні дані від поліції – за минулий місяць.
Зараз відомо, що у суди в принципі надійшло понад 7 тисяч справ, пов’язаних із порушеннями карантину – тільки адміністративних проваджень. З них суди вже почали розглядати, тобто є вже якісь рішення у цих справах, — десь 3 тисячі. Це або закриті справи, або справи, які суди повертають на доопрацювання назад у поліцію, або це справи, по яких вже є певні рішення. Взагалі рішень про винесення штрафів на сьогодні – 238. Якщо це перерахувати у цифри, то це понад 4 мільйони гривень.
І ось ці 238 справ можна поділити на певні блоки.
Найбільше справ з винесеними штрафами — стосовно бізнесу. Це, в основному, малий та середній бізнес. Їх понад 80.
22 провадження – справи, пов’язані із порушенням самоізоляції людьми, коли люди покидають свої домівки, де мали б сидіти на карантині після повернення з-за кордону.
Так само є штрафи за відмову від обсервації в певному лікувальному закладі.
55 проваджень – це справи, пов’язанні із відсутністю засобів індивідуального захисту, відпочинках у скверах та парках, пов’язанні із пересуванням групами, і одне провадження зі штрафом є стосовно того, що дитина була у сквері без супроводу дорослих.
Ситуація з цими провадженнями дуже цікава, особливо з тими, які пов’язані із відсутністю засобів особливого захисту. В мене є улюблені, можна сказати, курйозні: це штрафи людям, які без масок прибули до відділку поліції або до апеляційного суду. Є один штраф за перебування без маски у приміщення власного під’їзду.
Але є невідповідність. Є випадок з реєстру, коли студенти-медики у Сумах зібралися покурити кальян у сквері та ще й без масок і їх оштрафували, а є випадок у Тернополі, коли школярі старших класів так само відпочивали групою біля озера. Суд визнав їх винними, але обмежився попередженням і не оштрафував.
Аналізуючи реєстр, я побачила тенденцію, яка полягає у тому, що поліція зосередилася на дрібних правопорушеннях, які легко зафіксувати. Тобто це якісь точкові випадки. Зараз можна піти на Русанівку в Києві або на Труханів острів і скласти дуже багато протоколів, але цього не відбувається. Тобто всі протоколи – точкові, це не якісь великі групи людей, не великі історії. Я максимум бачила групу з чотирьох людей. Отже, увага прикута до точкових історій, і це означає, що ніколи не знаєш – чи опинишся ти на цьому місці.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.