Ахтем Сеїтаблаєв: Кіно може і має бути хедлайнером актуальної думки й контексту

Ця розмова відбулась завдяки підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді».

Проєкт «Кіно заради перемоги!»

Андрій Різоль: Ми протягом кількох років до великої війни організовували тур «Кіно просто неба», спрямований на донесення українського кіно громадам, де немає кінотеатрів. Із початком великої війни цей тур переформатовано в «Кіно заради перемоги!». У нас близько двох тисяч показів у 22-х областях.

Ахтем Сеїтаблаєв: Уявіть собі, що в невелике містечко або селище приїжджає космічний корабель. Такі у мене були враження, коли я вперше побачив цей кіномобіль. Це доробок креативу українських інженерів. Величезний екран, надзвичайно потужний звук. Цей комплекс розгортається буквально за півгодини, і на місцевому стадіоні або майдані мешканці містечка або селища дивляться українське кіно.

Це надзвичайна синергія емоцій, починаючи з самого приїзду команди, яка показує кіно, або артистів, залучених до цих стрічок. Спільний перегляд будь-якого художнього доробку створює дуже потужні емоції, сенси, наративи, контексти. А кіно — це жанр мистецтва, який бажано дивитися колективом.

Репертуар, яким володіє асоціація «Дивись українське», — це близько 200 українських стрічок, від уже легендарної класики до всіх сучасних художніх та документальних фільмів. Є також приклади, коли деякі нові українські стрічки спочатку побачили у військовій частині або у шпиталі, і лише потім їх пустили в широкий прокат. Наприклад, «Довбуш» нашого спільного друга Олеся Саніна і оператора-постановника Сергія Михальчука.

Такий тур 22 областями — це потужна культурна, мистецька, певною мірою державотворча атракція, яка вже має величезну кількість прихильників. Тут є ще й соціальна складова: приїзд цього кіномобіля мотивує і надихає місцеву владу відремонтувати або створити культурний простір для різноманітних мистецьких подій, який потім у них залишається.

Це ідеальна співпраця з командою Благодійного фонду «МХП-Громаді», яка фінансово підтримала цю ініціативу, бо основна місія фонду — робити громади такими, щоб там хотілося жити, було комфортно.

 

 

Відновлення кінотеатру в Ладижині Вінницької області, роль культурного осередку для громади

Андрій Різоль: У межах туру ми кілька разів були і в Ладижині. Люди збиралися на перегляди, виявляли цікавість, спілкувалися з нашими кіноамбасадорами, серед яких і Ахтем Сеїтаблаєв. Для нас це стало поштовхом щось робити, і ми почали діалог. Звісно, за нами ініціатива і певний менеджмент, але в життя все це можна було втілити тільки за рахунок підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді». Він закрив питання технічної модернізації, а це досить суттєві гроші. І після цього стало можливим відкриття кінотеатру.

Як би стрімко диджитал-формат перегляду контенту не розвивався, все одно ніша спілкування між людьми завжди буде доречною і важливою. Що стосується маленького кінотеатру в невеликому Ладижині — це для нас, кінематографістів, скоріше, символ, зразок, як можна все робити. Це приклад чудової взаємодії між профільною асоціацією, місцевою владою і соціально відповідальним фондом, який це все підтримав.

Якщо докласти зусиль, можна створювати такі кінотеатри де завгодно, було би бажання. І ми завжди заточені на створення чогось нового чи допомогу тому, що створюється. Ми не зважаємо на труднощі. Якщо ти любиш те, що ти робиш, і певну енергію, все воно швидко робиться.

Ми увійшли в цю ініціативу з Благодійним фондом «МХП-громаді» за певних умов. Усе залишається у власності громади, ми не претендуємо на жоден відсоток. Але ми говоримо, що підтримаємо цю ініціативу, лише якщо вона матиме соціальну складову, тобто пільгові перегляди для військових та їхніх родин, соціальні освітні програми для школярів — жодної копійки з цього брати не можна. І коли влада адекватна, вона на це погоджується. Передусім, важлива наявність кількох активних людей у громаді, які актуалізують цей запит, прийдуть до керівника громади, напишуть листа до організації, на кшталт нашої, з проханням допомогти.

Будемо масштабувати досвід, створювати системну програму невеликих осередків кіноперегляду. Ми зосередились на тому, щоби, перш за все, створити осередки в госпіталях і реабілітаційних центрах. Ми мало про це розповідаємо зі зрозумілих причин, але вже у трьох великих госпіталях створено простори для якісного кіноперегляду. Ми не можемо розфокусовуватися, але можемо продовжити створення просторів у госпіталях, а також консультувати, допомагати і ділитися досвідом щодо створення кінотеатрів у невеличких громадах і містечках.

Стежте за діяльністю «МХП-Громаді» на сторінках фонду в Facebook та Instagram.

Чому культура під час війни — на часі

Ахтем Сеїтаблаєв: Якщо політична нація країни — від пересічного громадянина до верхів можновладдя — на законодавчому, економічному, змістовному рівнях стало опікується тим, що культура є підґрунтям, на якому (суспільство — ред.) зростає та виховується, тоді і можливість виникнення самої війни дуже мала. Адже це, зокрема, свідчення політичного дорослішання. Кіно є одним із найпотужніших економічних, ідеологічних, емоційних інструментів для самоідентифікації, для знаходження спільних стратегічних бачень свого майбутнього. Кіно може і має бути хедлайнером впровадження актуальної думки, контексту. Це має відбуватися в час повномасштабної війни. Сказати, що для культури вже зроблено все, — це небезпека для будь-якої держави.

Андрій Різоль: У нашому розумінні, та розумінні нашого найближчого кола друзів, наявна війна — це війна апріорі світоглядна. Це бажання сусідів нас знищити як націю. Нація — це певний набір ідентифікаторів ідентичності. Основна ідентичність — це культура, а у неї головний хедлайнер зараз — якраз кінематограф. Для нас це дуже логічна послідовність.

Визначення репертуару показів

Ахтем Сеїтаблаєв: В асоціації на чолі з Андрієм є чітке розуміння та досвід роботи з потенційним глядачем, тому програма побудована таким чином, що вона охоплює якнайширше коло реальних глядачів. Це родинні фільми, драми, комедії, військові та фестивальні фільми. Маючи таку широку географію якісного українського контенту, я не можу згадати хоча б один раз за майже три роки нашої співпраці, щоб я почув або прочитав негативний відгук про фільми, які ми показували. Адже від початку досвідчені люди продумали цю програму, в якій кожен точно знайде те, що його зацікавить.

Андрій Різоль: Ми — промоутери всього українського кіно, і для нас це принципова позиція. Що стосується менеджменту, є попередня програма та звернення. Ми надаємо весь наш список фільмів і пропонуємо громаді чи госпіталю обрати собі п’ять стрічок. А ми задовольняємо їхній запит.

Ми завжди намагаємося приїхати з кимось із наших амбасадорів. Це люди, які з величезною любов’ю та енергією промотують українське кіно, щиро говорячи про свої переживання, почуття, ділячись сенсами, які домінують для них. Це видатні кінематографісти — Ахтем Сеїтаблаєв, Олесь Санін, Михайло Іллєнко, Богдан Бенюк, Ада Роговцева та багато інших. У турі взяли участь 65 кінематографістів, і ця цифра зростає.

Значення для людей, значення для організаторів

Ахтем Сеїтаблаєв: Якщо говорити про людей, яких я зустрічаю у поїздках, і які вже дивилися стрічки, режисером яких я є, то це переважно п’ять назв: «Кіборги», «Захар Беркут», «Чужа молитва», «Хайтарма», «Мирний-21». Люди, які мене впізнають, дуже тепло реагують, і я дуже вдячний за таку емоцію. У такі моменти ти розумієш, що ці зустрічі тобі потрібні навіть більше, ніж цим людям. Після них ти повертаєшся додому чи на службу ще більш мотивованим робити те, що ти робиш. Ти переконуєшся: те, що ми робимо з командою, — не дарма. Особливо, після певних років усвідомлення того, що ти займаєшся якоюсь хорошою справою, — це дуже важливо. Сподіваюся, що для людей, до яких ми приїжджаємо, це важливо теж.

Андрій Різоль: Я постійно бачу, як Ахтем спілкується із людьми, як його зустрічають. І у нас від першої ж заправки з’являється черга людей, які хочуть Ахтема обійняти, сфотографуватися з ним. І так це продовжується, аж доки ми не повернемося в Київ. Спрага до мистецьких подій у людей у невеликих містечках та селищах значно більша, ніж у великих містах. Люди дуже цінують ці контакти і слова. І ми справді від цього набираємося сил і переконання, що це дуже важливо, і це нас мотивує до подальших дій.

У чому сила кіно

Ахтем Сеїтаблаєв: Я займаюся такою професією, перебуваючи всередині якої ти ніколи не можеш сказати, що все знаєш — про відносини, про світ, про його труднощі. Але це допомагає тобі і з терапевтичної точки зору, і з точки зору мотивації. Економічна складова також допомагає тобі зрозуміти, що ти працюєш добре. Тому що кіно — це потужний двигун супутніх економічних процесів. Якщо я не помиляюся, креативна індустрія до початку повномасштабної війни складала 4% ВВП.

Андрій Різоль: Кіно — це магія. Уявіть собі, що у вас нічого немає, а ви щось придумали, полюбили свою ідею, у вас з’явилася енергія її втілювати. І з нічого з’являється фільм: міста, нації, впевненість. Це надзвичайно важливий інструмент формування світогляду. Адже ідентичність — це світогляд, що складається з певних сенсів. І найкращий спосіб їх донесення — це кіно.

Більше інформації про діяльність «МХП-громаді» можете знайти та TikTok-сторінці фонду.