Євген Савватєєв: За 2025 рік ви проїхали 130 тисяч кілометрів по Україні. Розкажіть, будь ласка, куди саме ви їздили.
Андрій Запітецький: Усі мої поїздки — це Херсонщина, Миколаївщина, Дніпропетровщина, Сумщина. Я їду туди, де наш фонд Fortitude імплементує медичні проєкти.
Команди завжди працюють в полях. Коли ми маємо проєкт з великим охопленням, то ми працюємо двома складами команд, щоб працювати 7 днів на тиждень: 7 днів одна команда, 7 днів інша.
Євген Савватєєв: Благодійний фонд Fortitude займається медичною гуманітарною допомогою. Чи було у вас одразу розуміння того, що ви будете займатися саме цим, чи ви зосередилися на медичній допомозі, почувши та зрозумівши потреби людей?
Андрій Запітецький: Наша ініціатива з’явилася в 2022 році, коли була деокупація Київщини та Чернігівщини — ми розуміли, що люди, які перебували в цій окупації, потребують медичної допомоги, тому що інфраструктура була повністю зруйнована, багато лікарів виїхало, потрібні були ліки.
Тож ми зібрали в Києві команду лікарів-волонтерів, які вирушали на Київщину, Чернігівщину одразу після деокупації, і надавали там допомогу. Їхали туди на будь-яких автомобілях, везли з собою коробки ліків, приймали людей в якомусь приміщенні або навіть в автомобілях.
Ми бачили, наскільки це потрібно: через пів року люди почали повертатися на деокуповані території, і їм дійсно була потрібна медична, психологічна підтримка, ліки. І ми зрозуміли, що нам треба приміщення, де лікарі більш-менш зручно зможуть приймати людей.
Вже підходила зима, і ми наспіх переобладнали стареньку вантажну машину, зробили всередині будки два медичні кабінети, і так воно працювало ще певний час, а вже в 2023 році ми почали звертатися до українського та міжнародного бізнесу.
У 2023 році фундація TECHIIA та благодійний фонд Solidarity профінансували будівництво чотирьох мобільних клінік, але це був вже зовсім інший формат. Я, як інженер-будівельник за першою освітою, намалював креслення — на мою думку було зручніше і раціональніше використовувати великий напівпричіп.
Ми придбали в Європі кілька вживаних фур, а в Україні переобладнали їх у три медичні кабінети.
Там вже були зручні сучасні умови для прийому лікарів, їх облаштували згідно з вимогами МОЗ до закладів первинної медицини. Для нас було важливо, щоб вони були повністю автономні, тому ми додали туди запас води, бойлер, генератори, вони були з опаленням для зими, з вентиляцією і кондиціонуванням на літо. Там майже 40 квадратних метрів корисної площі, три сучасні кабінети з усіма умовами для лікарів, плюс одна кімната для зберігання ліків — фактично ще й додаткова мобільна аптека в нас на борту.
Спілкуючись з іноземними гуманітарними організаціями, я дізнався, що такого формату немає не тільки в Україні, а й у світі. Є одинокі приклади, які працюють в деяких країнах, де є гуманітарні кризи, але це не той формат, як у нас.
Євген Савватєєв: Тобто коли людина заходить у цю фуру, вона потрапляє в кабінет до сімейного лікаря?
Андрій Запітецький: Так, людина потрапляє в сучасний медичний кабінет, де її приймає сімейний лікар. За результатами консультації, лікар може перенаправити до вузькопрофільних спеціалістів, які також є в цій мобільній клініці. У рамках проєктів ми залучаємо до 12 різних вузькопрофільних спеціалістів: офтальмолога, гінеколога, кардіолога та інших. Навіть на борту проводимо дослідження: УЗД, кардіограма, загальний аналіз крові.
Людям, які мешкають на деокупованих, прифронтових місцевостях, у сільській місцевості, їм не треба нікуди їхати. Лікарня сама приїжджає до них в село, і тобі треба лише кілька хвилин пройтися до цієї лікарні.
Євген Савватєєв: Гуманітарної допомоги для України зараз не стає більше. Як ви справляєтесь?
Андрій Запітецький: Минулого року через урізання фінансування гуманітарних проєктів з боку США стало значно менше підтримки. Багато акторів гуманітарної сфери пішли з регіонів, де ми присутні, просто через брак фінансування. Водночас проблем в Україні на тих територіях не стало менше, і зараз дійсно виник дефіцит в підтримці громад.
10,8 мільйона людей в Україні потребують гуманітарної допомоги. З них 4,5 мільйона припадає на медичну сферу, згідно з аналізом потреб на 2026 рік управління з координації гуманітарних справ ООН.
Через це ООН в Україні розробила план потреб та реагування, відповідно до якого планується допомога для 4,1 мільйонів українців, у сфері охорони здоровʼя – для 2.5 мільйона людей.
Для цього потрібно 2,3 мільярда доларів. На медичну сферу – 90 мільйонів доларів. Це величезні суми, тому дуже потрібна підтримка з боку міжнародних донорів.
Євген Савватєєв: На прифронтових територіях, наскільки вам легко (або ні) співпрацювати з місцевою владою?
Андрій Запітецький: Насправді дуже легко, тому що вони розуміють потреби і їм потрібна підтримка. Усі обласні департаменти охорони здоров’я відкриті і йдуть на контакт. Ми з ними в координації збираємо потреби, щоб не відбувалося так, що в певні населені пункти будуть їздити кілька організацій, при цьому інші залишаться без уваги.
Місцева влада сповіщає громади про графік наших візитів, тому люди знають, що в цей день буде мобільна клініка, буде такий склад лікарів. Попередньо вони можуть записуватись в чергу і проходити медичне обстеження на борту мобільної клініки.
Андрій Запітецький: Люди в тих регіонах дуже відкриті та щирі. Коли приїжджаєш, вони розчулюються, дякують за те, що їх не забули, їм потрібна ця увага. Вони діляться тим, через що їм довелося пройти, і як вони живуть сьогодні.
Наприклад, у Києві вже кілька місяців ми живемо в таких умовах і відчуваємо певний дискомфорт. У нас немає світла, опалення, інколи не буває води. Для нас це дуже неприємно, але люди, які живуть у прифронтових, деокупованих регіонах, поблизу лінії фронту, для них це вже звичайне життя протягом чотирьох років.
Ми живемо в доступності до базових потреб, зокрема медичних, а людям, які мешкають там, іноді треба кілька годин, щоб доїхати до лікарні чи банально купити ліки.
Євген Савватєєв: Ви сказали, що ваші мобільні клініки устатковані таким чином, щоб працювати автономно, але чи вдається це зараз, коли холодно?
Андрій Запітецький: Так, ми враховували навіть такі морози. Коли 10-15 градусів морозу, вони також працюють, бо в них є опалення, вода, генератор, старлінк. Тобто автономність зберігається і взимку. Для людей, які приходять взимку на локації, ми знаходимо приміщення, облаштовуємо там опалення, щоб вони не чекали на вулиці в черзі, не мерзли, а були в теплі і чекали своєї черги.
Усе одно це для них значно зручніше, ніж їхати по засніжених дорогах у якийсь районний центр за 80 кілометрів від дому. У кого немає машини — вони вимушені звертатися до знайомих, наймати таксі, а сьогодні така поїздка може коштувати від 1000 до 2000 гривень, для когось це дуже великі гроші, майже вся пенсія.
Євген Савватєєв: Що ви помітили за час роботи фонду Fortitude стосовно нашої медицини, того, як люди ставляться до свого здоров’я?
Андрій Запітецький: Вплив війни на медицину колосальний: за останніми даними зруйновано понад 2,5 тисячі медичних об’єктів, відновлено лише 700, атаки на медичну інфраструктуру продовжуються. На Сумщині, Херсонщині, БпЛА вже другий рік атакують карети швидкої допомоги, транспорт, який позначено червоним хрестом.
Інфраструктура потребує відновлення, через це доступ до медицини погіршився. Я зрозумів, що формат мобільної клініки, коли лікарня фактично приїжджає до тебе додому, найзручніший на сьогодні. За місяць мобільна клініка може охопити 25 населених пунктів і побувати в них раз на місяць. Це все одно, що ми б відбудували в цих 25 населених пунктах якісь амбулаторії або ФАПи.
Євген Савватєєв: І потім повертаєтесь у ті ж населені пункти?
Андрій Запітецький: Так, ми розробляємо графік, щоб кожного місяця ми відвідували цей населений пункт з різним складом вузькопрофільних лікарів. Цей графік знають місцеві і розуміють, що протягом року щомісяця до них приїдуть такі-такі лікарі, і за потреби ти їх відвідуєш. Звісно, кожен раз там є сімейний лікар, який завжди тебе приймає.
У нас немає обмежень на кількість відвідувань: якщо тобі треба кожен місяць відвідувати сімейного, дивитися на стан здоров’я, щось діагностувати або слідкувати за лікуванням, то ми відкриті. Також на борту є мобільна аптека, і за призначенням лікаря всі наші пацієнти отримують безкоштовно ліки.
У нас є приклад лікарки Яни — її пацієнти на Херсонщині, яких вона веде як сімейний лікар, народили дитину. Яна в проєкті вже другий рік, і ця дитина кожен раз, коли ми відвідуємо цей населений пункт, приходить до неї на консультації. Дитина зростає вже разом з нашим проєктом і кожен раз приходить до своєї лікарки.
Євген Савватєєв: Попри всі великі труднощі і руйнування, які несе російська агресія, люди часто приймають рішення залишатися на прифронтових територіях. На вашу думку, чому так?
Андрій Запітецький: Більшість населення на прифронтових територіях – це літні люди, яким нема куди їхати, вони не бачать можливості їхати зі свого дому, де вони прожили значну частину свого життя. Хоча це небезпечно, дуже некомфортно, але їм просто банально нема куди поїхати. Молодого населення на тих територіях не дуже багато, тому що під час окупації або постійних атак ті, хто мають дітей, їдуть у більш безпечні місця.
Також є велика частина внутрішньопереміщених осіб, які виїхали з окупованих територіях і знаходять свій новий дім. Вони зазвичай взимку їдуть в великі міста, де знаходяться різні ВПО-хаби, а на літо знов повертаються до своїх домівок, тому що це дозволяє вести там фермерське господарство на своєму городі і так економити фінансові ресурси.
Євген Савватєєв: На вашу думку, коли війна закінчиться, чи залишиться потреба в мобільних клініках?
Андрій Запітецький: Впевнений, що залишиться, тому що після нашої перемоги потрібно буде ще кілька років, щоб повністю відновити інфраструктуру. Також існує проблема, яка стосується сільської місцевості, – дефіцит кадрів, адже молоді лікарі здебільшого не бажають їхати працювати в село, вони шукають можливості у великих містах або у столиці.
Навіть попри те, що з часом відновиться інфраструктура, це не означає, що там з’являться кваліфіковані кадри, молоді лікарі, які будуть там працювати. На думку навіть самих студентів-лікарів, яких ми плануємо долучити до наших проєктів як волонтерів, їх зупиняє відсутність перспектив і можливостей в селі, де може проживати 100-200 людей.
Якщо ж ми пропонуємо працювати в гібридному форматі і разом з командою мобільної клініки протягом 3-6 місяців відвідати десятки населених пунктів, отримати цікавий досвід, поспілкуватися з місцевими, то такий формат їм більше подобається. Тож я бачу в цьому перспективу для охоплення сільської місцевості через формат мобільних клінік і мобільних команд.
Євген Савватєєв: Вашою ціллю буде робота саме на прифронтових територіях? Чи можливо ви будете розширювати свою роботу?
Андрій Запітецький: У 2025 році до нас звернулося кілька аграрних холдингів із пропозицією охоплення громад там, де ці аграрні холдинги представлені – причому це не прифронтові регіони, це Тернопільська, Рівненська, Полтавська область.
Вони зацікавлені в тому, щоб підтримати громади, де вони працюють, і надати там медичну допомогу в форматі мобільних клінік, щоб ми так само приїздили до населених пунктів, приймали місцевих мешканців і їм не було потреби їхати до лікарні в район або в область.
Ці аграрні холдинги, як роботодавці, піклуються про своїх працівників і завдяки нашому формату зможуть забезпечити своєчасну діагностику і лікування, як своїх працівників, так і членів їхніх сімей.
Євген Савватєєв: Яка у вас мрія у Fortitude?
Андрій Запітецький: Назва Fortitude і сам старт цього фонду — це для мене історія сім’ї, тому що цю назву запропонувала моя сестра, з якою у нас дуже близькі стосунки. З дитинства вона мала певні вади, і навіть лікарі не вірили, що вона зможе ходити, але вона змогла. Потім ніхто не вірив, що вона зможе водити автомобіль — вона його водить. Потім їй казали, що вона не зможе народити, але її сину Олексію зараз 5 років.
У нас немає грантрайтера, тому що спочатку я цим займався сам, а вже зараз, чотири роки після нашого старту, до нас вже фонди самі звертаються і пропонують долучитися до медичних проєктів.
Євген Савватєєв: Ви сказали, що зараз у вас є 10 мобільних клінік. Наскільки ви плануєте розширюватися?
Андрій Запітецький: Все буде залежати від охоплення. Звісно, мені хочеться, щоб ми швидше прийшли до миру і ми зупинилися на кількості 10 одиниць, які б працювали до повного відновлення медичної інфраструктури в Україні, і це було якомога швидше. Але за потреби ми можемо збільшитися в два рази, до 20 одиниць, тому що ті донори, які в нас повірили на початку, дуже активно слідкують за нашою діяльністю.
Я завжди запрошую їх до нас в поля, щоб вони подивилися, що їхня інвестиція і допомога працює.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі