Вячеслав Поліновський: Освітні втрати торкнулися кожної дитини, яка зараз навчається.
Зараз у всіх дітей трансформувалось навчання: хтось перейшов з однієї школи в іншу, хтось переїхав в інше місто. У процесі дитина може пропустити щось за цей період. Якщо говорити про учнів, які не поміняли свої школи, то їх спіткають тривоги, скасування занять через відсутність світла тощо.
Більше того, деякі діти, які виїхали з України, навчаються в декількох школах: в іноземній офлайн і в українській школі онлайн. Вони можуть через це відставати від української програми.
Влад Бундаш: Війна, дистанційка, повітряні тривоги, ШІ і ТікТок — усе це впливає на дітей. Що про освітні втрати говорять результати програми PISA, яка зокрема оцінює цей показник?
Вячеслав Поліновський: За останніми результатами програми учні мають значні освітні втрати: більше третини учнів відстають від норми по математиці і по швидкості читання.
Я вважаю, що це дві базові речі. Математика — це логічне мислення, прийняття рішень і вирішення нестандартних ситуацій. Коли дитина може знаходити рішення математичних задач, вона однозначно знайде кореляцію в даних в майбутньому, зможе працювати на нормальних посадах тощо. Швидкочитання — це про сприйняття інформації. Якщо дитина не вміє швидко читати або мало читає, то буде сильно відставати в сприйнятті інформації, працюватиме кліпове мислення, зосередження триватиме лише декілька секунд.
У майбутньому ці діти виростуть, і виявиться, що деякі з них не зможуть обійняти нормальні посади і будуть мати менше можливостей для своєї самореалізації. Це не ок.
Влад Бундаш: Кліпове мислення та перенасичення інформацією нині серйозний виклик. Який масштаб цієї проблеми ви бачите на практиці?
Вячеслав Поліновський: Я це бачу постійно, саме тому ми в GoITeens будуємо програми так, щоб трохи допомогти дітям, які зайшли в кліпове мислення і не можуть зосередитися надовго.
Програми побудовані таким чином, щоб це був не моноліт інформації, адже дітям треба дозовано давати інформацію і пробувати її реалізувати, робити щось нове. Ми бачимо, що діти не завжди мають таку зосередженість на заняттях, як би нам хотілося. Часто це відбувається тому, що діти зараз паралельно з заняттями намагаються робити щось ще.
Мої діти навчаються в онлайн-школі, і якщо це монолітний урок від звичайного вчителя, то вони починають відволікатися, відходять від комп’ютера тощо. На дітей не можна вивалювати моноліт інформації — треба слідкувати за груповою динамікою, що ми і робимо в GoITeens. У нас кожен урок має чітку послідовність дій, скільки разів повинен вчитель повзаємодіяти з певними дітьми, скільки разів він повинен щось перепитати. Тоді діти фокусуються на тому, що «зараз я зроблю вправу, потім в мене буде трохи монологу від вчителя, теорія, потім знову буде групова вправа, і мені буде весело». Ми боремо цю ситуацію, тому що розуміємо її.
Влад Бундаш: На вашу думку, звичайні школи можуть справлятися з освітніми втратами?
Вячеслав Поліновський: Усе сильно залежить від вчителя. Якщо він хоче навчити дітей, а не просто провести урок, то він зможе це зробити. Пам’ятаю ще зі своєї школи «незвичних» вчителів, які давали трошки більше, ніж треба. І я вдячний їм за те, що вони робили це саме так.
Саме тому ми будуємо в GoITeens освітню екосистему, де сильно впливаємо на вчителів, донавчаємо їх, розповідаємо, як треба навчати. У нас є двотижнева програма адаптації для нових вчителів, де ми навчаємо нашій методології, розповідаємо, на що ми будемо звертати увагу. Регулярно є зрізи знань і зрізи якості навчання, є тім ліди, які допомагають вчителю покращити групову динаміку.
Якщо ми не будемо впливати на вчителів і мотивувати їх, вони не будуть передавати знання дітям максимально класно.
Влад Бундаш: Ви відходите від класичної системи навчання, від класичної методики, яка вже не працює. Наскільки шкільна система зараз здатна підготувати дітей до викликів реального життя?
Вячеслав Поліновський: Класична система шкільної освіти вкладається в те, щоб дати знання — дає базу, а далі всі навички повинні якось прокачуватись: або дитина у дворі покращує свої soft skills, або ходить на певні спортивні секції чи додаткові гуртки, прокачує свої соціальні навички там.
Батьки, на мою думку, повинні активно приймати участь в житті дитині і розуміти: «у моєї дитини розвинуті ці скіли, а я хочу ось це, адже вважаю, що в неї технічний нахил, тому я повинен їй дати ось такі додаткові активності». І це нормально, не можна спихнути все на школу і казати «ех, зовсім погано вони навчають».
Влад Бундаш: В епоху ШІ важливо правильно користуватись цим інструментом, щоб він працював на інтелект людини. Як ви доносите це батькам у своїй онлайн-академії? І загалом, що ви вкладаєте в розвиток дитини?
Вячеслав Поліновський: ШІ — це як у свій час калькулятор, комп’ютер, телефон. Коли вони виникли, люди могли не розуміти, як це можна застосовувати.
Використання AI під час навчання є в усіх наших курсах, де це дозволяється за віком – певні програми йдуть тільки від 13 років. Ми додаємо інструменти штучного інтелекту так, що це було на користь підліткам.
Ми показуємо дітям, де можна отримати більшу вигоду, якщо скористатись генеративним штучним інтелектом або чат-ботом, який тобі допомагає вирішити якусь проблему. Водночас ми привчаємо дітей, що саме вони є критиками і тими, хто приймає рішення.
Дитина не повинна сприймати все, що нагенерує штучний інтелект, як правду. Багато де він помиляється. Крім того, все, що зараз генерує ШІ, потребує доопрацювання людиною. Відповідно, якщо людина розуміється на цьому, то вона зможе це зробити.
Ми також прокачуємо наших вчителів у тому, як використовувати разом з дітьми штучний інтелект – і де його не варто використовувати. Адже якщо вчитель не вміє розпізнати текст, який згенерований штучним інтелектом, він буде думати, що всі діти в класі раптово стали геніями. Тому я дуже раджу вивчати це і дітям, і вчителям, і батькам.
Влад Бундаш: Якщо дитина навчається онлайн чи офлайн в академічній школі, що їй треба додати до освітньої програми для всебічного розвитку, на вашу думку?
Вячеслав Поліновський: По-перше, я раджу звертати увагу на якість навчання вашої дитини прямо тут і зараз.
З офлайном дуже складно, бо ми доводимо дитину до дверей, а далі там щось відбувається. Як у такому випадку можна приблизно зрозуміти якість освіти? Запитати дитину: що було цікаво, що запам’яталося на певному предметі. Якщо це онлайн-навчання, можна звернути увагу, що робить дитина під час уроків: чи часто відволікається, переключається на інші справи.
Ми в GoITeens відкривали ліцензовану онлайн-школу, адже розуміли, що досвід, який ми маємо в проведенні інтерактивних цікавих групових уроків, варто впровадити у базову освіту.
Ми слідкуємо, щоб наші діти покращували свої знання: я пишаюся, що після першого року існування нашої школи, ми вийшли в топ-5 шкіл по якості складання НМТ.
По-друге, раджу батькам подивитись, а що подобається вашим дітям — зараз профорієнтаційних тестів безліч, вибирайте будь-який з них. Також запрошуємо до нас на пробний урок, де ми з’ясуємо, що дійсно подобається дитині і запропонуємо курс з програмування, або курс з малювання, дизайну, розробки ігор. Дитина може спробувати купу всього, і ви зрозумієте, наскільки дитині це заходить.
По-третє, важливий розвиток soft skills. Бувало діти здавали всі «тестові» тести на дуже високі бали, а коли прийшли складати основний тест, де довкола незнайомці, на тебе дивляться камери і повз ходять люди, діти злякалися і складали досить погано те, що класно знають.
Діти можуть бути морально не підготовлені до цього. Саме тому ми в GoITeens System зробили окрему ланку розвитку софтскілових навичок дітей, яку називаємо «Майстерня лідерства». Це дозволяє дітям прокачувати софтскіли, необхідні для свого віку.
Як батьки можуть прокачати або перевірити софтскіли своєї дитини? Подивіться, як вона себе веде, по-перше — з підлітками, друзями, по-друге — з вами. Чи вміє дитина делегувати свої задачі, як вона просить допомогти, як реагує. Також можна прийти до професійного коуча або поспілкуватися з людиною, яка відповідає за профорієнтацію в школі. Можна перепитати вчителів, які навчають вашу дитину.
Після цього батьки мають скласти план, як допомогти своїй дитині стати трошки іншою — але цей план повинен бути не у голові у батьків, а ротом проговорюватись із дитиною. «Дивись, я вважаю, що дуже важливо, щоб ти качала тільки дві навички. Наприклад, англійську мову і математику. Чому? Тому що я вважаю, що ці два предмети дозволять тобі вступити туди, туди чи туди, бо тобі ніби це подобається».
Батьки повинні чути свою дитину, і водночас розуміти, куди вони готові інвестувати час — і інвестувати так, щоб ви розуміли, що це дасть в майбутньому саме вашій дитині.
Влад Бундаш: Зважаючи на освітні втрати та проблеми, які ми маємо всередині країни, як допомогти випускнику чи випускниці підготуватись і успішно скласти НМТ?
Вячеслав Поліновський: Часто батьки думають, що для того, щоб скласти НМТ, треба тільки мати знання з певних предметів. Однак варто починати підготовку з іншого.
Спочатку слід зрозуміти, куди хоче поступати ваша дитина, потім проаналізувати, які в неї шанси туди поступити, потім зрозуміти, а що для цього треба зробити. Саме тому ми у школі GoITeens робимо акцент на побудову траєкторії для кожного нашого випускника або дитини старших класів.
У 70% діти у 8-9-му класі ще про це не думають, а в старших класах не всі навіть знають перелік спеціальностей, і що підходить саме для них. Тому ми починаємо з профорієнтації.
Наступний момент — не тільки отримати необхідні знання, а й натренувати стресостійкість, емоційний інтелект й інші софтскіли.
У нашому курсі підготовки до НМТ додатково ми даємо декілька занять зі стресостійкості: обговорюємо, що треба зробити, щоб зареєструватися, і щоб це було без стресу, які правила треба виконати, щоб не було такого, що ти щось забув, або навпаки, взяв щось таке, за що виганяють.
Після цього ваша дитина буде знати, ким хоче стати, що для цього треба здавати. Можливо, треба писати есе або мотиваційний лист, якісь соціальні проєкти, додаткові участі в гуртках, показати лідерську позицію тощо. У залежності від того, що обере дитина, треба буде качати і інвестувати в великий passway, який допоможе при вступі.
Влад Бундаш: Побутує стереотип, що онлайн-навчання менш ефективне, ніж офлайн-навчання. Чи ви досі стикаєтесь з таким упередженням, коли в онлайн-академію GoITeens приходять батьки? Як ви намагаєтесь давати із цим раду?
Вячеслав Поліновський: Насправді онлайн може дозволити багато того, що не дозволяє офлайн.
По-перше, в онлайн-навчанні батьки завжди можуть подивитися якість навчальних матеріалів, зрозуміти, що дитина робить у цей час на уроці.
По-друге, онлайн — це про безпеку. Коли я відвожу свою дитину на офлайн-гурток, починається повітряна тривога, я нервую. Я розумію, що повинен плигати в машину і нестися — досить далеко — щоб її забрати. Коли дитина сидить вдома в онлайні, ми швидко перемістилися в інше місце, хоча б за правилом двох стін, разом із навушниками та ноутбуком.
По-третє, багато професій зараз зав’язані на онлайн-роботі. І багато речей, які діти нині роблять в онлайні: спільні ігри, тусні по чату тощо.
Влад Бундаш: А як же соціалізація?
Вячеслав Поліновський: Там і відбувається соціалізація, бо насправді діти зараз записують один одному кружечки, пишуть «доброго ранку». Замість криків під вікнами «ти вийдеш?», вони надсилають кружечки, обмінюються голосовими.
Сучасні діти не розуміють, як ми жили без мобільних телефонів, соцмереж, кружечків, смайліків, бо в них це один із проявів соціалізації. Якщо тебе немає в 100 шкільних чатах, то це значить, що ти якийсь відлюдько. Зараз діти міряються, хто кого додав в чат, хто кого вигнав з чату, хто з ким окремий чат створив, тому що це їхнє життя — життя онлайн.
Як би ми не хотіли, все одно життя частково відбувається у дітей саме там, як і соціалізація. Соціалізація перейшла в онлайн-вимір і за цим батькам просто треба слідкувати. Змиритися, що так воно є, і що це нормально.
Навіть коли вони грають в ігри, вони займаються груповою взаємодією: ти йдеш сюди, ти береш оце, ти не береш оце, вони домовляються, вони сваряться тощо.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі