Візуал із фото Анни Панченко, Юлії Курналєєвої, а також ноутбука на столі. Зверху логотипи Громадського радіо та Women in Tech
Анастасія Багаліка: Проєкт «Обирай майбутнє» Women in Tech виник як відповідь на дефіцит працівників у професіях, які раніше вважалися традиційно чоловічими. Розкажіть про історію виникнення проєкту та про те, яких фахівців роботодавцям зараз бракує найбільше.
Анна Панченко: В Україні ми бачимо парадоксальну ситуацію: роботодавці говорять про дефіцит кадрів, зокрема кваліфікованих робітників і технічних спеціалістів, водночас значна частина жінок стикається з труднощами під час пошуку роботи. За даними Державної служби зайнятості, жінки становлять близько 80% зареєстрованих безробітних.
Ці показники не означають, що кожна жінка, яка шукає роботу, може одразу обійняти будь-яку вакантну посаду. Але вони вказують на важливе завдання: ефективніше поєднувати потреби роботодавців із компетенціями людей, які готові працювати, навчатися та змінювати професію.
Саме з цього розуміння виник проєкт «Обирай майбутнє». Ми хотіли допомогти жінкам побачити професійні можливості, які вони могли раніше не розглядати, навчитися визначати свої сильні сторони та зрозуміти, як їхній попередній досвід може відповідати потребам ринку праці.
Для нас принципово важливо не зводити питання працевлаштування до перенавчання. Іноді людині справді потрібно опанувати нову спеціальність. Але в інших випадках достатньо визначити, яких компетенцій бракує, і цілеспрямовано їх розвинути. Це дає змогу використовувати вже набутий досвід і скорочувати шлях до нової роботи.
У роботі з учасницями ми бачимо, що перешкодою може бути не лише брак компетенцій. Іноді людина вже має значну частину необхідного досвіду, але не розуміє, як зіставити його з вимогами вакансії та презентувати роботодавцю. Тому ми працюємо не лише з навчанням, а й із кар’єрним позиціонуванням та конкретними кроками до працевлаштування.
Водночас професійна реалізація залежить не лише від самої людини. Доступність догляду за дітьми, гнучкість графіка, умови праці та готовність роботодавців розглядати кандидатів із різним досвідом також впливають на можливість працевлаштування. Тому важливо працювати і з компетенціями жінок, і з умовами, у яких вони виходять на ринок праці.
Анастасія Багаліка: Коли ви готували проєкт, чи аналізували ви статистику того, як обирають жінок на робочі місця? Чи приходять вони зараз у професії, де до повномасштабної війни їх статистично було менше?
Анна Панченко: Зараз жінки активно починають обирати, як вважається, «чоловічі» професії через дефіцит кадрів на ринку. Впевненість поступово з’являється, і можливостей стає трохи більше. Однак все одно на цим треба працювати.
Ми помітили, що жінки можуть мати 70-80% необхідних компетенцій, але сприймати решту 20-30% як причину, чому не треба навіть пробувати подаватися. Саме тому дуже важлива навичка — вміти правильно читати вакансію. Не кожен пункт означає, що вас не розглянуть, адже роботодавець часто описує ідеальний профіль кандидата, а не якийсь жорсткий список умов.
На індивідуальних консультаціях ми вчимо жінок аналізувати вакансію, бачити свої transferable skills (скіли, які можна перенести з попереднього досвіду) і як загалом нормально презентувати свій досвід.
Наше завдання — не переконати жінку подаватися на будь-яку вакансію незалежно від вимог. Ми допомагаємо їй оцінити власні можливості, побачити реалістичні варіанти переходу та визначити, що потрібно зробити для наступного професійного кроку.
Анастасія Багаліка: З вашого досвіду та історій учасниць проєкту, що найскладніше для них на старті: опанувати спеціальність, знайти роботу після закінчення навчання, повірити в себе?
Анна Панченко: Тут немає однієї відповіді для всіх. Для когось основним бар’єром є відсутність конкретних професійних навичок, для когось — тривала перерва в роботі, а для когось — нерозуміння того, як використати попередній досвід у нових умовах.
Ми часто сприймаємо навчання як головне рішення: якщо людина отримає нові знання, то зможе знайти роботу. Але між навчанням і працевлаштуванням є кілька важливих етапів. Потрібно зрозуміти, які професії відповідають інтересам і досвіду людини, зіставити її компетенції з вимогами ринку, навчитися презентувати себе роботодавцю та визначити конкретні наступні кроки.
Саме тому в межах «Обирай майбутнє» ми поєднуємо освітню складову з індивідуальними кар’єрними консультаціями. Важливо не просто надати людині інформацію, а допомогти їй застосувати її до власної ситуації.
Після перерви в роботі або зміни професії людина може недооцінювати те, що вже вміє. Консультація дає можливість структурувати досвід, визначити сильні сторони, побачити прогалини та сформувати реалістичний план дій.
Анастасія Багаліка: Юліє, у вас надзвичайна історія переходу з професію в професію — насправді цих переходів було кілька. Чи могли б ви розказати свою історію до проєкту «Обирай майбутнє» і після нього?
Юлія Курналєєва: Ще до повномасштабної війни я експериментувала зі зміною професій. Не можу сказати, що це давалось дуже легко. Із роками я зрозуміла, що будь-яку професію можна опанувати — головне твоє бажання.
Звісно тобі на шляху можуть зустрічатись люди, які не будуть тебе підтримувати, можливо, будуть навіть створювати певні перепони, але на це не треба просто звертати уваги. Слід мати свою мету і до неї рухатись.
Я економістка за освітою, до повномасштабної війни змінила професію на більш творчу. Коли я переїхала в Івано-Франківськ у 2022-му році, я чомусь вирішила, що і економіка, і творчість нікому не потрібні. А ось піти в ресторан працювати на кухню — це те, що треба. Так я знову змінила свою професію.
Коли я потрапила в проєкт «Обирай майбутнє», я замислилася про те, що ця професія мені не приносить того задоволення, яке я отримувала на початку. Я зрозуміла, що мені стає фізично важко стільки працювати. Я вирішила знову повернутися в економіку.
До речі, на індивідуальній консультації нам вдалося об’єднати весь мій досвід, навички та бажання того, що я хочу мати в майбутньому. Ми, можна сказати, сформулювали мені нову професію, яку, можливо, я все-таки реалізую і знову зміню напрямок роботи.
Анастасія Багаліка: Які ваші відчуття до кар’єрної консультації і після? Чи вплинуло це на бачення власного майбутнього та ваших потреб?
Юлія Курналєєва: Я дуже сильно надихнулася: кар’єрна консультація спрямувала мій погляд зовсім в іншу сторону, про що я раніше навіть не думала. Я під іншим кутом подивилась на те, що я хочу і що мені цікаво. Наприклад, до проєкту я ще ходила вчитись на нутриціолога, потім вирішила повернутися в економіку і думаю: «Нащо я пішла вчитися, для чого мені це треба?».
Під час проєкту я зрозуміла, що ні, треба довести цю справу до кінця і працювати. Нічого не відбувається просто від одного бажання, треба докладати певних зусиль, іноді це потребує і багато часу. Якщо я на якийсь момент відкинула цей напрямок, то консультація мені показала, що є багато ніш, які зовсім не задіяні і які я можу класно розвинути, маючи свій досвід в тій самій кулінарії і ресторанній сфері.
Анастасія Багаліка: Тобто не потрібного досвіду не буває?
Юлія Курналєєва: Звісно ні. Будь-який досвід потрібний: наприклад, виховання дітей і сидіння вдома — це теж досвід, який ти потім реалізуєш у тій чи іншій сфері. Не треба боятись рухатися. Не вийде — можна завжди повернутися на крок назад.
Анастасія Багаліка: З якими стереотипами стикаються жінки під час пошуку роботи, коли вони змінюють професію?
Анна Панченко: Один із бар’єрів — упередження щодо поєднання материнства та роботи. Деякі роботодавці можуть сумніватися, чи зможе кандидатка з маленькими дітьми працювати за певним графіком, чи матиме можливість залишатися на роботі в разі хвороби дитини. Проблема в тому, що індивідуальні обставини часто підміняються узагальненнями про всіх жінок із дітьми.
Ще один бар’єр — перерва в професійному досвіді. Причини можуть бути різними: догляд за дітьми або близькими, вимушений переїзд, війна, зміна життєвих обставин. Після такої перерви людина може мати актуальні навички, але не завжди розуміє, як правильно представити свій досвід роботодавцю.
Тут важливо працювати у двох напрямах. З боку кандидатки — навчитися пояснювати свій професійний шлях, показувати актуальні компетенції та результати, а не зосереджуватися лише на періоді, коли вона не працювала. З боку роботодавця — оцінювати передусім відповідність кандидата вимогам посади, а не робити висновки на основі сімейного стану чи перерв у резюме.
Я також рекомендую розглядати різні формати зайнятості та міжнародні компанії, якщо вони відповідають професійним цілям людини. Проте важливо не створювати враження, що в міжнародних компаніях упереджень немає. Ключове — шукати роботодавців, які мають прозорі критерії найму, поважають працівників і створюють умови, у яких люди з різними життєвими обставинами можуть працювати та розвиватися.
Анастасія Багаліка: Юліє, розкажіть про ваш досвід.
Юлія Курналєєва: В університеті нам казали: «Ви студент, у вас немає освіти». Коли ти закінчуєш університет: «У вас немає досвіду, ви нам не підходите». Потім, коли ти одружилася і в тебе немає дітей, тобі кажуть: «Зараз ми тебе візьмемо, навчимо, а ти підеш в декрет». Коли в тебе з’явились діти: «Ой, маленькі діти будуть часто хворіти, ти будеш постійно на лікарняних». Коли тобі за тридцять, тобі кажуть: «Ви вже застара», — це досвід, який був у мене.
Війна змінила ситуацію стосовно віку. Раніше ти тільки до 30 був актуальний на ринку, потім вже не всі професії хотіли тебе брати, особливо, якщо ти змінював профіль своєї роботи у 30 — хоча, здавалося б, розум є, досвід є, можливо, і діти є, тобто вже всі ці «етапи» ти пройшла, це самі вершки, які треба брати. Мені в Івано-Франківську щастило, бо коли я міняла роботу, я якось могла донести людям, що я швидко вчусь, що я дуже хочу, — враховуючи, що я не мала ні освіти, ні масштабного досвіду.
Стереотипів дуже багато, і, на жаль, вони передаються з покоління в покоління. Однак наш світ настільки вже рванув вперед, що нам самим треба змінюватися, зокрема у розумінні того, що немає «жіночих» або «чоловічих» професій. Якщо жінка не бажає, вона не піде на тракторі працювати. А якщо вона бажає, чому ні?
Анастасія Багаліка: Чи працюєте ви в рамках цього чи інших проєктів з інформуванням роботодавців? Адже змінювати навички, віру в себе і готовність включатися в технічні професії жінок — це тільки частина справи. Інша частина — працювати з ринком.
Анна Панченко: Ми активно працюємо і з українським, і з міжнародним бізнесом, тому що для нас це надзвичайно важливий напрям. Ми хочемо не лише підтримувати жінок у розвитку їхньої кар’єри, а також створювати більше можливостей для їх комфортної інтеграції в ІТ-сферу та в цілому в український ринок праці. Саме тому ми спільно з бізнесом реалізуємо менторські проєкти, кар’єрні й освітні програми.
Серед наших партнерств є Google Україна, Avenga. Ми популяризуємо можливості в ІТ, допомагаємо жінкам отримати нові навички, а також розповідаємо компаніям, як їх інтегрувати та допомогти повернутися на ринок праці.
Окремий напрямок нашої роботи — це інклюзія в бізнесі. Ми працюємо з HR-фахівцями, компаніями, керівниками, розповідаємо, як створити інклюзивне робоче середовище, які є можливості комунікації. Це важливо не тільки для жінок, а також для ветеранів і людей з інвалідністю.
Анастасія Багаліка: Чи були випадки, коли жінка успішно пройшла у вас навчання, а далі стикалася з небажанням роботодавців брати її на стереотипно «чоловічу» професію? Що ви робите в таких випадках?
Анна Панченко: У таких ситуаціях важливо не зводити все до поради «спробуйте ще раз». Звісно, пошук роботи потребує активності, але потрібно також розуміти, чому виникають труднощі та що можна змінити.
Якщо кандидатка отримує відмови, варто проаналізувати, на якому етапі це відбувається. Чи відповідає її досвід вимогам вакансії? Чи зрозуміло описані компетенції в резюме? Чи має вона достатньо практичних навичок? Чи може причина відмови бути пов’язана зі стереотипами?
Залежно від ситуації рішення будуть різними: комусь потрібно доповнити портфоліо або отримати практичний досвід, комусь — краще презентувати свої навички, а комусь — продовжити пошук серед роботодавців, чиї вимоги та умови відповідають її потребам.
Ми також наголошуємо, що пошук роботи — це взаємний вибір. Не лише роботодавець оцінює кандидатуру, а й людина має оцінити умови праці, графік, можливості розвитку та ставлення до працівників. Важливо знайти не просто будь-яку роботу, а таку, яка відповідає вашим професійним цілям і життєвим обставинам.
Анастасія Багаліка: Юліє, як ви обираєте роботу?
Юлія Курналєєва: В Івано-Франківську я, по-перше, завжди обираю роботу близько до дому, щоб я не витрачала час на транспорт, бо в нас постійно затори і зранку, і ввечері. По-друге, шукаю вакансію, яка пропонує зручний для мене графік. Також мені має подобатися роботодавець, офіс або приміщення, в якому працюю тощо.
Анастасія Багаліка: Щодо фільтру того, що не треба погоджуватись на некомфортні для вас речі: коли ви почали оцінювати роботодавців саме так?
Юлія Курналєєва: Після кількох негативних випадків. Я була в агонії пошуку роботи: повернулася з-за кордону з навчання, втратила роботу, яка в мене була раніше, попри домовленості, що місце за мною зберігалося. І ось мені запропонували роботу — я швидко погодилася. Мені здавалося, що все чудово, але попрацювавши місяць, я була розчарована. І ще через місяць я прийняла остаточне рішення піти.
Анастасія Багаліка: Анно, з ваших спостережень, чи вистачає жінкам короткого професійного навчання? Чи, можливо, деякі професії потребують поглиблених курсів?
Анна Панченко: Це залежить від конкретної професії, вимог до неї та досвіду самої людини. Є спеціальності, для яких потрібна тривала формальна освіта, практична підготовка та відповідні кваліфікації. Неможливо опанувати будь-яку професію за кілька місяців лише тому, що людина цього хоче.
Водночас я б не радила автоматично починати з повного перенавчання. Передусім варто оцінити, що людина вже вміє, які навички залишаються актуальними та як їх можна застосувати в іншій сфері.
Наприклад, досвід у продажах може стати основою для переходу в customer support або інші ролі, пов’язані з клієнтським досвідом. Навички комунікації, організації процесів і роботи з інформацією також можуть бути корисними в різних професіях. Якщо людина вже має технічну базу, їй може бути простіше розвиватися в суміжному технічному напрямі, ніж опановувати все з нуля.
Тому я рекомендую починати з аналізу власного досвіду та ринку праці. Які професії мають попит? Які вимоги повторюються у вакансіях? Що з цього людина вже вміє, а чого їй потрібно навчитися? Такий аналіз допомагає визначити не абстрактний перелік курсів, а конкретні компетенції, які варто розвинути.
Наступний крок — практика. Це можуть бути навчальні проєкти, стажування або інші можливості застосувати знання. Саме практичні завдання допомагають зрозуміти, чи підходить людині обраний напрям, і продемонструвати роботодавцю, що вона вміє робити.
Важливо також оцінювати не лише поточний попит, а й власні довгострокові цілі. Мета не в тому, щоб якнайшвидше перейти в будь-яку популярну професію. Важливо знайти напрям, у якому поєднуються здібності людини, її інтереси та реальні можливості працевлаштування.
Анастасія Багаліка: Що відбувається після навчання? Чи можуть випускниці проєкту «Обирай майбутнє» тримати з вами зв’язок?
Анна Панченко: Так, ми дуже відкриті. Останній етап у нас — це індивідуальні консультації, які проходять з нашими експертками, які допомагають жінкам проаналізувати резюме та обрати напрям. Потім, якщо жінки хочуть знайти роботу, вони можуть нам писати, а ми — метчити їх із роботодавцем.
У нас є чат, де вони спілкуються. Також, якщо ми бачимо якісь можливості, ми завжди публікуємо їх на наших ресурсах — у соціальних мережах, на сайті — щоб допомогти сконектити компанії та учасниць.
Проєкт «Обирай майбутнє» реалізується ГО «Вімен ін тех Україна» у межах програми «Спроможні та сильні», яку впроваджує Фонд Східна Європа за підтримки Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.