«Громадське радіо»
У романі «Вальден Два» (1948) психолог Скіннер описує одну сільську громаду, жителі якої обробляють землю та спільно виховують дітей. Їхнє життя минає у спокої, вони мають доволі часу, який можна присвятити мистецтву, ремеслам та науці. Засновник громади Фрейзер уособлює погляди Скіннера та стверджує, що життя у громаді таке гармонійне завдяки можливості її жителів з дитинства бажати та за власною волею обирати те, чим вони воліють займатися. На їхні вчинки, поведінку та почуття так сильно впливала поведінкова терапія, що у них не виникало бажання чи наміру порушити навіть найменшу деталь Фрейзерового бачення громади Вальдена Два. Тож Фрейзер стверджує, що Вальден Два є «найсвобіднішим містом на світі», тому що ніхто не буде ні з примусу, ні під погрозами робити щось супроти власної волі.
Здається, що вони дійсно вільні. Так, вони не можуть робити певних, але й не хочуть цього. Я не можу пограбувати перехожого на вулиці, бо не хочу його грабувати. Навіщо мені це? Чи дійсно вони вільні? Чи дійсно я вільний?
Давайте уявимо, що неподалік Вальдена Два розташоване інше селище, Вальден Три, засноване Найлзом, братом Фрейзера. Найлз — соціальний антрополог і психолог, його захоплює книга Коліна Тернбулла про етнічну групу іків, представники якої слугують прикладами цілковитої протилежності всього, що є пристойним і доброчесним з погляду людини. Найлз прагне дослідити, чи зуміє він створити подібне суспільство, і йому це вдається. Під моральним кутом зору мешканців Вальдена Три складно охарактеризувати інакше, як зловмисними виродками. Подібно до жителів Вальдена Два, люди у Вальдені Три роблять винятково лише те, що бажають. Обидві громади рішуче налаштовані прагнути того, що їм хочеться, і діють вони згідно з власними бажаннями.
Жінка відрізає голову чотирирічній дівчинці та йде з нею на вулицю. Вимахуючи головою, вона кричить, що ненавидить демократію та любить Аллаха. Здається, вона цілком вільна. Вона зробила все, що хотіла. Чи можна їй заздрити та намагатися наслідувати її, адже ми знаємо про те, що людина має бути вільною?
Буває, що ми ставимося до тварин, ніби до моральних істот, проте усвідомлюємо ірраціональність такого ставлення, оскільки існує суттєва відмінність між ними та людьми. Але такої думки дотримувалися не завжди. Наприклад, у Середньовіччі була проведена низка судових справ, порушених проти тварин. Відомим прикладом є справа свині у французькому місті Савіньї, яка у 1457 році постала перед судом через те, що вона забрала життя хлопцеві п’яти років «у навмисний і ганебний спосіб». До відповідальності притягли не тільки свиню — її шість поросят також постали перед судом. Свині та поросятам згідно з правовою практикою надали для захисту адвоката, який вів їхню судову справу. Адвокату не вдалося врятувати свиню, але для шести поросят він домігся виправдання (незважаючи на те, що вони були на місці злочину забруднені кров’ю хлопчика), тому що вони були малими, а їхня матір, безсумнівно, погано на них впливала. Свині особливо часто отримували суворі покарання у подібних судових справах, оскільки голосно рохкали й загалом погано поводилися на суді. Кількість судових справ такого типу досягла кульмінації у XVII столітті, проте практика тривала ще довгий час, випадки суду над тваринами траплялися навіть у ХХ столітті.
А чому адвокату не вдалося врятувати свиню? Він, наприклад, міг сказати, що свиня — несвідома істота, собою не керує, а тому її не можна визнати винною.
Відповіді на ці та багато інших питань слухайте у черговому подкасті «Філософський барабан», присвяченому книжці норвезького філософа Ларса Свендсена «Філософія свободи», яку ми обговорювали із автором передмови до неї Кирилом Азархіним.