Ориген вважав, що Сонце здатне грішити, а всі інші зірки також мають душі. Його Біблія – не для слабких нервів, його Бог – небезпечний, мов ядерний вибух. “Християнство завжди мало справу з залізом”, – вважає Дмитро Корчинський. Про це та багато іншого – у свіжому випуску подкасту Філософський Барабан.
Ориген відіграв в історії таку ж роль, яку згодом вдіграв Фрейд. От Фрейд в усьому помилявся. Багато хто з дослідників вважає, що у Фрейда був тільки один пацієнт – це він сам. Але тим не менше, вся подальша філософія відштовхується від Фрейда: вона з ним полемізує, підтверджує, заперечує, але так чи інакше, ось ця полеміка з Фрейдом весь час присутня.
От таку ж роль в теології відіграв Ориген. Кожен, хто займається теологією,взагалі, всією європейською філософією, так чи інакше, змушений полемізувати, заперечувати погоджуватися з Оригеном.
До абсурду ми доходимо в кожному акті пізнання. От, наприклад, шлях сучасної науки, фізики.
Взагалі, ідея була така: все різноманіття світу можна звести до простих частин, до елементів: води, вогню, повітря і землі. Так вважали в давньому світі, і уже в давньому світі винайшли ідею атомів, що все це можна звести до одного атому і взаємодії між атомами і все різноманіття світу, все це багатство може бути зведено. І власне кажучи, завдання науки виділити всі оці от елементи і взаємодії між ними. Таким чином йшла наука і потім ми впираємося в те, що підвалини світу, те на чому він стоїть, складніше, ніж те, що на ньому побудовано. Скажімо, елементарних часток на сьогоднішній день уже більше п’ятисот.
Тобто, ми починали з чотирьох елементів, дійшли до одного атома, до одного елемента, а зараз уже більше п’ятисот елементарних часток виділено, і щось під сотню, якщо мені не зраджує пам’ять, фундаментальних – це частки, які елементарніші за елементарні. Тобто, у нас уже, як мінімум, набралося шістсот елементів, від чотирьох до шестисот – це серйозний крок.
Вчені в багато в що змушені вірити. От сьогодні є дві фундаментальних фізичних теорії – це квантова механіка і загальна теорія відносності. Ці дві теорії, в принципі, суперечать одна одній і тим не менше обидві працюють. Фізик весь час стикається з абсурдом всього сущого, в квантовій механіці особливо, та й, в принципі, в загальній теорії відносності так само.
В ті часи, III-Vст., люди надзвичайно серйозно сприймали філософські абстракції, більш серйозно, ніж коли б то було до того іпісля цього. Це надзвичайно складна віра з серйозною систематизацією, нічого дитячого там не було, і це було надскладно, тому що неоплатонізм і все, що було пов’язно з тодішнім інтелектуальним життям – це схильність до систематизації, копирсання в деталях до виявлення найменших дрібниць, до постійної полемікиі постійної дискусії.
Це було надзвичайно інтелектуалізовано середовище і головне, що це стосується християн і тих, хто був поряд з християнами, скажемо, неоплатоніків, але особливо християн.
Це надзвичайно серйозне сприймання, після цього був період філософських воєн, між іншим, коли за нюанси доктрини, за догмати, за філософську аксіоматику людивоювали одне з одним. З цьогоприводу валилися уряди, відбувалися переслідування і повстання, себто, коли люди воюють не за матеріальні блага, не за політику, не під владою власних гормонів, а в ім’я високої філософії, це, безумовно, прекрасно, і це бувчудовий період в історії людства.
Біблія, справді, дуже небезпечна книжка, і взагалі, коли ми торкаємося до Бога – ми торкаємося вогню. Бог небезпечний, наші стосунки з ним смертельно небезпечні. Біблія екстремістська книжка, справді, і практично всі висловлювання Христа абсолютно нонкомформістські, церква трактується як єдине місце в світі, де недоцільні і неможливі ніякі компроміси, тоді як завжди вдається до компромісів, вона завжди вкладає компроміс з дияволом.
Безумовно, християнство фундаменталістське і тут непотрібно мати жодних ілюзій. Християнство не надає жодних костилів віруючим, воно не намагається допомогти віруючому навіть розуміти себе.
Тобто, ви подивіться Біблію – ми ніяк не можемо охопити Бога, зробити його зрозумілим: то Бог вседержитель, то він немовля, то він потребує жертв, і кривавих жертв, які приносили, скажемо, іудеї в старозавітний період, то він потребує тільки любові, а не жертв, от Бог жебракує, от він не може спастися сам, от він спасає всіх інших, от він вдається до логіки і заперечує “волшебство” і містицизм, і тут же ж, навпаки, він здійснює чудеса.
Ні Біблія, ні християнство не дає жодних костилів віруючому, воно не намагається прибрати протиріччя Святого Письма. От всі, хто критикував Біблію, справедливо критикують її за ту кількість протиріч, яка там знаходиться. Я хочу зауважити, що такі люди як Ориген, Александрійська школа – це люди, які знали Біблію практично напам’ять, вони розбирали кожну букву вчення, вони чудово бачили всі ці протиріччя.
Вони не попіклувалися видалити жодне з цих протиріч, вони ставилися до цього як по-справжньому священного тексту. Вся рання християнська література сформульована таким чином, щоби протиріччя висувати наперед. Це парадоксія – висувати наперед парадокс.
Думаю, що кожна людина, в тому числі політик, має триматися ближче до релігії. Бог створює вічно змінний світ і церква змушена весь час по-новому ставитися до світу, який уже змінився .Христос – не пацифіст, і християнство ніколи не було пацифістською релігією.Християнство завжди мало справу з залізом: від залізного цвяха розп’яття до обладунків хрестоносців і до автоматів сучасних християн, які продовжують вести боротьбу за віру.
Розшифрувала Мар’яна Яцишин
