«Громадське радіо»
Що ж таке аналітична філософія за Вітґенштайном? Він казав, що філософ має досліджувати структуру мови, аналізуючи її. Не треба досліджувати світ, бо наша мова — це і є наш світ. Метафізики якраз зосереджені на дослідженні світу, а мова — це тільки їхній інструмент.
«Про що неможливо говорити, про те слід мовчати» — такий один із висновків трактату. І він є дуже важливим для журналістів. Дійсно. Ми можемо говорити тільки про документально встановлені факти. Давайте не будемо пліткувати.
От наприклад, комусь здається, що існує Бог і його існування можна довести. Чи можемо ми, в такому випадку говорити про існування Бога? Звісно ні. Ми можемо тільки сказати, що комусь здається, що існує Бог і його існування можна довести. Бо від того, що щось комусь здається, Бог не стане фактом. А існування Бога — це одне із питань метафізики. Таким чином, Логіко-філософський трактат буквально наносить удар по метафізиці. І якщо вже розібратися краще, то це не єдиний удар, їх багато.
Чи правда те, що цей трактат буквально знищує метафізику, яка є сповненою містикою і не звикла мати справу лише с фактами?
Але тут одразу виникає ще одне питання — якщо вже слово Бог існує, значить є і факт Бога. Бо кожен іменник позначає якийсь факт, а світ, який ми спостерігаємо — це і є світ нашої мови. Чи значить це, що факт існування Бога доводиться одною лише наявністю цього слова у нашому словнику?
Пізніше Вітґенштайн знайшов вихід для цієї парадоксальної ситуації зі словом Бог. Він сказав, що наше мовлення складається із мовних ігор. Правила наших «мовних ігор» визначають те, як ми бачимо цю реальність, тому що у нас є схильність передбачати за кожним іменником якийсь предмет, який є його значенням, тоді як значення слів визначаються правилами мовних ігор.
Отже Бог — це лише мовна гра певних людей? Він справді існує, але лише як персонаж їхньої мовної гри?
Чи правда, що люди використовують мовні ігри для того, щоб довести існування неіснуючих фактів? Як розпізнати таку хибну гру?
Вітґенштайн вважав, що елементарне речення, є образом факту, а зображуваний реченням факт є його смислом. З допомогою осмисленого речення зображується можливий факт. Цей факт і речення повинні мати одну й ту саму логічну форму. Якщо заданий факт насправді наявний, то речення є істинним, а якщо ні, — то хибним.
Які ж можуть бути приклади істинних та хибних речень?
Про це та багато іншого слухайте у свіжому «Філософському Барабані» про Логіко-філософський трактат Людвіга Вітґенштайна із кандидатами філософських наук Анною Лактіоновою та Кирилом Азархіним.