Секуляризм – це рух, спрямований на відділення церкви від світського життя. Перед тим, як перейти до його занепаду непогано би пригадати, а з чого ж саме розпочався його розквіт. Коли це сталося і чим було викликане. Це епоха Відродження, класицизму чи буржуазної реформації? Чому і коли люди розпочали відвертатися від бога?
Коли йдеться про повернення релігії у публічну площину, то часто називають імена таких мислителів, як Рене Генон, Мірча Еліаде. Але хіба можна сказати, що вони пропагували саме релігійний досвід? Здається, їх більше цікавила магія, містика та примітивні вірування давніх людей, які вони розглядали як цікавий матеріал для етно-гуманітрних досліджень. Рене Генон взагалі пише про магнетизм, спіритизм, теософізм. У цьому переліку не вистачає лише Чумака та Кашпіровського. Тобто вони розглядали релігію, як далеку екзотику, що не має стосунку до повсякденної релігійності. Хіба не так?
Рене Генон пише також про те, що новій релігійності характерно поєднання сцієнтизму із прагненням до архаїчного категоріального апарату. Це дуже схоже на вчення Рона Хаббарда. Чи можна вважати і саєнтологію частиною цього контр-секулярного напрямку?
Чому всі нові релігійні рухи ХХ сторіччя вирушили на пошуки справжньої практики та Сході? Чому так звана примордіальна традиція (до речі – що це таке?) чому вона зосереджена саме там?
Одночасно із занепадом секуляризму виник також і фундаменталізм. Ісламський вчений Юсуф аль-Кардаві каже, що фундаменталізму притаманні такі риси:
– фанатизм і нетерпимість, небажання вступати в діалог із іншими людьми та впевненість у власній правоті;
– намагання нав’язати власну позицію іншим, а не просто послідовне дотримання її;
– обрання більш жорсткої з кількох рівно легітимних стратегій поведінки в конкретній ситуації;
– спроба проповіді та поширення власної думки, але внаслідок браку релігійної освіти та досвіду це робиться шляхом примусу, суперечок, встановлення жорстких меж поведінки;
– негативне ставлення до тих, хто не дотримується однієї думки з екстремістом, підозра їх у відході від чистоти традиції;
– елітаризм у ставленні до інших напрямків навіть у межах власної традиції, звинувачення їх у невір’ї та готовність застосовувати репресії щодо них;
– приділення надмірної уваги питанням, які не є засадничими для віровчення традиції (наприклад, процес прийняття їжі, користування технікою, стиль одягу.
Але чому фундаменталізм раптом виник саме зараз? І чому фундаменталісти поводяться саме так?
Чи існує, наприклад, християнський або ж іудейський фундаменталізм? Як вони проявляються? Чому мусульманський фундаменталізм найбільш ефективний та руйнівний?
На думку філософа Габермаса, сьогодні секулярне та несекулярне суспільство мають віднайти можливість діалогу з метою створити суспільство постсекулярне: «Ортодокси існують у Західному світі так само, як на Близькому чи Далекому Сході, серед християн та євреїв так само, як і серед мусульман., – пише він, – Якщо ми хочемо уникнути зіткнення цивілізацій, ми маємо усвідомлювати, що діалектика нашого західного процесу секуляризації ще не завершена. «Війна проти тероризму» – це не війна, у тероризмі висловлюється фатальне оніміння зіткнення світів, які мають працювати над віднайденням спільної мови попри мовчазне насильство терористів і ракет». Як же мало би виглядати таке постсекулярне суспільство?”
Про це та багато іншого слухайте у свіжому випуску подкаста “Філософський Барабан” із кандидатом філософських наук, вченим секретарем Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації Русланом Халіковим.