Німецько-американський дослідник кібернетики Джозеф Вейценбаум писав, що людині, на відміну від робота, властиві декілька рис, а саме:
Вейценбаум стверджував, що комп’ютери не здатні на такі речі. Але все це було, пригадаємо, у 1976 році. Через сорок років з’явилися комп’ютери, про які професор навіть мріяти не міг. Чому би нам не запрограмувати емпатію? Хіба так важко зрозуміти психічний стан іншої особи?
Разом із тим, що роботи наближаються до людей, люди також наближаються до роботів. Якщо раніше люди їли тоді, коли відчували голод, тепер вони насамперед дивляться на годинник. «Новостворена реальність була і залишається убогим варіантом колишньої, так як вона ґрунтується на відмові від того безпосереднього досвіду, який складав основу і фактично сутність колишньої дійсності, — зауважує Вейценбаум, — Почуття голоду в якості спонукальної причини їжі було відкинуто; замість цього людина їсть тоді, коли деяка абстрактна модель досягає певного стану, тобто коли стрілки годинника вказують на певні позначки на циферблаті».
Вейценбаум пише, що ми надто переоцінюємо роль комп’ютерів у нашому житті: «Якби у гітлерівської Німеччини були комп’ютери, всі вважали б сьогодні, що тільки з їхньою допомогою нацисти могли контролювати німецький народ і здійснювати систематичне переміщення мільйонів людей у табори смерті і їх подальше вбивство. Але і Друга світова війна, і загибель мільйонів людей відбувалися в той час, коли обчислювальних машин ще не було».
Чи правда, що без комп’ютерів наша цивілізація досягла би не менше, ніж зараз? Про це та багато іншого слухайте в свіжому подкасті «Філософський барабан» із кандидатом філософських наук Михайлом Кольцовим.
Програма «Філософський барабан» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».