Чому не можна мовчати про сексуальне насильство росіян над військовополоненими чоловіками?

Сексуальне насильство над полоненими. Чому табуйованість цієї теми шкодить суспільству?

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Ігор Котелянець

Гостi

Марта Гавришко

Чому не можна мовчати про сексуальне насильство росіян над військовополоненими чоловіками?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/11/hr-znr-2022-11-18_gavryshko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/11/hr-znr-2022-11-18_gavryshko.mp3
Чому не можна мовчати про сексуальне насильство росіян над військовополоненими чоловіками?
0:00
/
0:00

Чому держава повинна створювати центри допомоги постраждалим від сексуального насильства, куди можуть звернутися військовополонені які пережили зґвалтування і що буде, якщо цього не зробити?

Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили із науковицею, кандидаткою історичних наук, дослідницею гендерної тематики і сексуального насильства під час війни Мартою Гавришко.

Довідка: Марта Гавришко — українська історикиня, дослідниця гендерної проблематики і сексуального насильства у збройних конфліктах. Авторка наукових праць про гендер, сексуальність, насильство, націоналізм і мілітаризм під час Другої світової війни та Голокосту.

Сексуальне насильство в історії війн

Марта Гавришко: Табуйованість теми сексуального насильства під час війни є дуже великим викликом для усіх суспільств. Я зараз пишу книгу про сексуальне насильство під час Голокосту на території України, і ми, дослідники і дослідниці Голокосту, дуже добре пам’ятаємо, як під час Нюрнберзького трибуналу звучали інформації від очевидців і постраждалих про сексуальне насильство, але жоден, хто був засуджений на Нюрнберзькому трибуналі, не був обвинувачений у сексуальному насильстві.

Тут саму проблему ми бачимо і по інших трибуналах, які стосувалися Другої світової війни. Якщо брати українське правосуддя радянських часів і поствоєнні суди, то тут ситуація є дещо іншою. Адже ми бачимо, що у своєму бажанні засудити місцевих колаборантів, які співпрацювали із радянською владою, місцеві прокурори робили акценти на сексуальному насильстві. Особливо щодо тих людей, які займали щільні позиції у допоміжній адміністрації, і особливо, якщо вони були пов’язані із українським націоналістичним рухом. Тоді їх точно звинувачували у сексуальному насильстві проти єврейських жінок та дівчат, і ці чоловіки відбували покарання у таборах ГУЛАГу за сукупністю злочинів, до яких часто входили сексуальні насильства.


Слухайте також: Гітлер убив євреїв України, а Сталін убив пам‘ять про них — Подольський


Однак і тоді, і зараз ми маємо одну і ту саму проблему: ті, які втягнуті у юридичний процес, у процес правосуддя, мають дуже стереотипне уявлення про те, що таке насильство, обмежуючи його, наприклад, тільки до зґвалтування — тобто проникнення у тіло людини за допомогою пенісу та інших речей. А ми знаємо сьогодні, що сексуальне насильство — це є дуже великий спектр злочинів проти людської гідності: проти тілесної автономії, проти сексуальності, які включають абсолютно різні способи сексуальних тортур і самого сексуального насильства.

І феміністичні дослідниці, і активістки довго билися для того, аби у судах з’явився концепт сексуального насильства як злочинів проти людяності, злочинів геноциду і злочинів війни. І саме після судів у Руанді в Югославії ми маємо це розуміння на міжнародному, на суспільному і юридичному рівнях. Вже є розуміння того, що сексуальне насильство — не просто наруга над честю жінки, це злочини проти людяності, проти тілесної автономії, проти сексуальності.

Станом на сьогодні ми маємо набагато більшу видимість цієї проблеми, і у всіх резолюціях, які стосуються миру і безпеки, військових конфліктів, ми бачимо поняття гендерно-зумовленого насильства в умовах конфлікту.


Читайте також: «Коли я розповіла про зґвалтування, мені казали, що я це все вигадую»: чому суспільство толерує насильство?


Про сексуальне насильство над чоловіками не говорять і зараз

Марта Гавришко: Однак ми зараз боремося з іншою проблемою, яка полягає у невидимості навіть у юридичній площині — сексуальне насильство над чоловіками. Адже тільки у 2016-му році ООН стало звертати увагу на цю проблему. На попередніх трибуналах це питання звучало, але нікого не обвинувачували і дуже часто використовували евфемізми: замість акцентування на сексуальній природі насильства говорили «тортури», «нелюдське поводження» тощо. І навіть сьогодні ми бачимо, що у політичному дискурсі звучить узагальнення, коли йдеться про сексуальне насильство. Говорять про сексуальне насильство проти жінок і дівчат, але сексуальне насильство над чоловіками називають «тортурами» і «катуванням», заперечуючи тим самим сексуальну природу цього насильства, тим більше табуюючи і замовчуючи цю проблему у суспільстві.

  • І зараз говорять про сексуальне насильство проти жінок і дівчат, але сексуальне насильство над чоловіками називають «тортурами» і «катуванням»

Сексуальне насильство під час війни РФ проти України — це геноцид

Марта Гавришко: У 2017-му році був великий звіт про те, як поводяться із полоненими у катівнях на території так званих «Л/ДНР», і сексуальне насильство щодо чоловіків було одним із провідних форм насильства. Також ми бачили звіти про сексуальне насильство у Криму, яке застосовували до політв’язнів. Але після 24 лютого це насильство набуло форм епідемії. Ми бачимо сексуальне насильство над жінками, дівчатками, чоловіками і хлопчиками.

Я зараз пишу розділ до книги про сексуальне насильство над чоловіками. Збираю інформацію з відкритих джерел, з інформації різних міжнародних громадських організацій, медіа, які рапортують цю проблему. Про що ми можемо на сьогодні говорити? Про те, що чоловіки дуже вразливі і найуразливіші вони у полоні, де над ними знущаються. І ці знущання мають дуже різний характер.

Насамперед ми говоримо про примусове оголення як засіб катувань. Також це генітальне насильство, яке є масовим. Ми пам’ятаємо цього російського ката, який опублікував відео кастрації українського полоненого. Ми пам’ятаємо Ізюм, де серед ексгумованих тіл було кілька чоловічих тіл з відрізаними геніталіями. Тобто ми бачимо, що має місце відрізання пеніса, кастрація, ушкодження геніталій, биття по геніталіях, прив’язування до геніталій різних речей, катування струмом по геніталіях. І ці речі дуже поширені у російському полоні.

Крім того, є інші види сексуальних насильств. Наприклад, примусова мастурбація, примус до того, щоб чоловіки ставали очевидцями сексуальних актів, або примушування чоловіків виконувати дії сексуального характеру щодо інших полонених або щодо самих російських військових.

Так само формою тортур є психологічне сексуальне насильство. Ми пам’ятаємо історію з Балаклії, коли чоловікові говорили, що його дружину постійно ґвалтують. А її і ґвалтували і погрожували, що будуть ґвалтувати його. Ми знаємо випадок сім’ї з чотирирічною дівчинкою, коли цю сім’ю піддавали тортурам, змушували виконувати сексуальні акти на очах у дитини, а пізніше змусили до феляції і цю дівчинку.

Тому я вважаю, що сексуальне насильство у полоні, на відкритій території, у будинках, у сховищах, де люди намагаються сховатися від окупантів — це однозначно злочини проти людяності, військові злочини, а в окремих випадках це є злочини геноциду. Тому що в окремих випадках ми бачимо свідчення про чітку інтенцію, тобто планування цього злочину. Ми бачимо, що в окремих випадках російські командири не протидіяли своїм підлеглим, не перешкоджали цьому насильству, ба навіть заохочували його. І ми бачимо цю геноцидальну мову. Наприклад, у Бучі, коли полоненим дівчатам і жінкам говорили, що їх будуть катувати доти, поки вони не втратять охоту до чоловіків і не перестануть народжувати дітей. Це свідчить про те, що насильство має на меті не лише і не стільки отримати якусь сексуальну насолоду, але має інтенцію покарати і знищити українців і спільноти, до яких вони належать. Тому що сексуальне насильство — це є велика травма не тільки для жертв і постраждалих, але також для очевидців та цілої спільноти. Адже сексуальне насильство має наслідком соціальний дисбаланс.


Читайте також: Чому всі види насильства якимось чином виправдовуються у нашому суспільстві?


Насильство чоловіків має на меті нівелювати можливість захищати Україну

Марта Гавришко: Якщо ми говоримо про чоловіків, то тут є проблема так званої фемінізації. Одна із цілей окупантів — фемінізувати чоловіків через сексуальне насильство. Таким чином чоловіки втрачають уявлення про себе як про чоловіків. Окупанти таким чином фактично руйнують їхню самоідентичність та їхнє уявлення про маскулінність, яка базується на праві і обов’язку навіть захищати. Послання звучить так: якщо ти не можеш захистити навіть себе, як ти можеш захистити дітей, жінок, цілу спільноту і свою Україну? Таким чином це такий меседж спільноті, і це демаскулінізація цілої спільноти. Тому сексуальне насильство є зброєю війни і зброєю геноциду, адже воно підважує соціальні зв’язки і гендерний порядок у суспільстві. І це суспільство є жахливо травмованим  та потребує зцілення.

  • Сексуальне насильство є зброєю війни і зброєю геноциду, адже воно підважує соціальні зв’язки і гендерний порядок у суспільстві

Чому замовчувалося сексуальне насильство над чоловіками?

Марта Гавришко: Сексуальне насильство над чоловіками в різних війнах завжди було замовчуване з різних причин. Перш за все, це політичні причини — небажання розслідувати ці випадки, тому що потрібно притягати до відповідальності, а часто це можуть бути «свої хлопці». Це можуть бути навіть герої війни, герої окремих армій окремих держав.

Другий фактор — не було чоловічого масштабного впливово лобі, яке б адвокатувало права чоловіків. Але сьогодні жінки, які виборювали свого часу свої права, говорять про насильство над чоловіками. Більшість праць, які написані про вразливість чоловіків, про вразливість чоловічого пеніса під час збройних конфліктів, написано жінками. Феміністки розуміють, що включення чоловіків у розмову про сексуальне насильство є дуже важливим. Адже більшість з тих, хто є винуватцями насильства, є чоловіки, і проблема тут у мілітаризованій маскулінності і у гармоній маскулінності, яка множить це насильство.

Чому чоловіки самі замовчують свою травму?

Марта Гавришко: Частиною цієї мілітаризованої маскулінності є гомофобія і звідси породжений міф про гомосексуальність жертв, які були зґвалтовані. І саме він є одним із запобіжників, який не дає самим же потерпілим говорити про те, що вони пережили, адже вони бояться бути обвинуваченими у гомосексуальності.

Тому у тих матеріалах, які роздають у центрах допомоги в Австралії, Ізраїлі, Новій Зеландії, США та інших розвинених країнах, доносять до чоловіків: «Ви не винні. І ваш досвід сексуальної травми не підважує вашу сексуальну орієнтацію. Він не говорить нічого про сексуальну орієнтацію ні вашу, ні призвідника насильства. Він говорить про те, що відбулося насильство за допомогою сексуальної маніфестації. А чому воно відбулося над вами? Тому що маскулінність чітко пов’язана із сексуальністю».

Ми бачимо навіть сьогодні оці уявлення про мілітаризовану маскулінність. Ці образи наших воїнів-захисників. Вони всі базуються на еротизованих образах, на образах чоловіків, які сексуально спроможні і сексуально активні. Таким чином чоловіки, які зазнали сексуального насильства, не можуть навіть говорити про це. І дуже багато з них просто замовчують свою травму через ці великі соціальні очікування щодо маскулінності та щодо їхньої сексуальності.

Таким чином, говорячи про вразливість чоловіків і презентуючи іншу форму цієї сексуальності вже пораненого тіла, тіла травмованого війною, ми можемо змінити цей дискурс сексуальності наших чоловіків. Та допомогти їм відкритися і шукати допомоги. Адже ми знаємо з інших трибуналів, що деякі чоловіки у тій самій Югославії, Руанді, Конго самі просили не говорити про те, що вони пережили сексуальне насильство. Вони просили, аби ті статті були кваліфіковані як тортури. І це говорить про те, що суспільство замовчує цю проблему, і через завищені вимоги до чоловіків вони стидаються говорити про це, вони звинувачують себе. Вони бояться бути названі «геями», бояться говорити про це навіть із своїми побратимами, аби не підважувати ці образи сміливих, невразливих чоловіків.


Читайте також: Він кричав, що викине мене з балкону, викручував руки, намагався зґвалтувати: історія Насті, яку судять за самозахист


Механізм допомоги

Марта Гавришко: Перше, що потрібно для держави Україна — заснувати мережу центрів допомоги постраждалим від сексуального насильства. Не комплексної допомоги, як ми сьогодні бачимо центр вцілілих. Адже центри вцілілих обслуговують усіх: і тих, хто постраждав від майнових злочинів, і тих, хто став очевидцями страждань, і тих, хто були депортовані.

У центрах постраждалих від сексуального насильства мають бути окремі програми для чоловіків і хлопців, і окремі програми для жінок і дівчат.

Також потрібно проводити відповідні тренінги, адже ми маємо проблеми, що медичні працівники навіть не навчені працювати з цією сексуальною травмою. Вони є нечутливими, часто використовують гендерно нечутливу форму. Окрім цього це мають бути тренінги для поліцейських, для усіх тих, хто збирає докази злочинів. І усім на тренінгах потрібно говорити, що жертвами сексуального насильства можуть бути чоловіки, тому у розмові з ними варто орієнтуватися на те, що ця людина, особливо, якщо вона пережила полон, може бути постраждалою від сексуального насильства.

Далі – має бути виділена фінансова підтримка. Ми бачимо з попередніх конфліктів, що чоловіки, які пережили сексуальне насильство, можуть бути настільки травмовані, що перестають шукати заробітку.

Але найголовніше — порушити мовчання навколо сексуального насильства щодо хлопчиків та чоловіків. Кинути гасло: «Сильний чоловік — це той, який шукає допомоги». Нам потрібно дати чіткий меседж, що чоловіки, які постраждали від сексуального насильства, не самотні. Ми як суспільство, готові їх підтримувати, вони наші герої і героїні. Ми шануємо їхній вклад в нашу оборону, вони наші герої, ми визнаємо їхній біль і ми готові їм допомагати, а не стигматизувати і не замовчувати їхні страждання, керуючись різними стереотипами, що, мовляв не гідно говорити про чоловіка, який пережив сексуальне насильство.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS