Ведучі програми – сестра Олега Сенцова Наталя Каплан і брат Євгена Панова Ігор Котелянець.
Гість студії – правозахисниця, голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
Ольга Скрипник – правозахисниця, голова правління Кримської правозахисної групи. До окупації Криму мешкала в Ялті та займалася викладацькою діяльністю на кафедрі історії, країнознавства та правознавчих дисциплін. Очолювала Центр громадянської просвіти «Альменда», де займалася просвітницькою діяльністю у сфері прав людини. Ольга Скрипник була помічником Верховного Комісара ООН у справах біженців, головою Громадської ради при Міністерстві інформаційної політики України, є співавтором Проекту Закону про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Кримська правозахисна група, керівником якої Ольга є зараз – займається захистом прав людини в Криму, інформаційною роботою за напрямком прав людини і міжнародного гуманітарного права на території Автономної республіки Крим.
Ігор Котелянець: Олю, я пригадую, як ми з вами познайомилися. Це був третій день пекла, в якому перебувала наша родина. Коли затримали Євгена, потім стало відомо, що російська влада звинувачує його в підготовці диверсії, що його десь тримають в Криму, в якомусь підвалі, і ми не розуміли, що робити. Тоді я був зосереджений на тому, щоб всі дізналися, що мій брат затриманий, що він страждає від російської агресії, тому що тоді українська влада не визнавала цього. І серед інших ЗМІ я був на Громадському радіо, та кричав в ефірі про те, коли після ефіру мені дали телефон і сказали, що зі мною хочуть поспілкуватися. Це були ви. Так ми познайомилися. Ви тоді запитали, чи є в нас адвокат. В нас його не було, і ви запропонували свою допомогу. Це було тоді дивом, бо влада нас не чула, тоді Путін вийшов і сказав, що Україна – терористична держава, яка підіслала свого агента, щоб всіх підірвати.
Як такі організації, як ваша, взагалі з’являються? Як ви з’явилися на материковій Україні і почали займатися цими справами – розшукувати родичів ув’язнених і пропонувати їм допомогу. В якихось ідеальних уявленнях це мала б робити держава.
Ольга Скрипник: З одного боку, сталося це все просто, бо я сама з Криму і бачила, як все це відбувалося. І якщо формально ми знаходимося на материку, то реально ми всі кримські. Наша команда – здебільшого це кримські люди, і не просто люди, а ті, які брали активну участь в проукраїнських акціях. Більшість з нас вже переслідується в Криму, але, на щастя, ми встигли залишити Крим і не знаходимося за ґратами. Проте, якщо ми туди поїдемо, то вже не повернемося.
Тому це наш рідний дім, ми бачили, що там відбувалося, ми бачили, як страждали люди, як мого колега Андрія Щекуна тоді захопили в полон, два тижні катували. Тому кожна родина для нас важлива, слухаючи вас, мені боляче за ваших родичів, я навіть не можу уявити, як боляче вам.
Те, що ми – кримські, дозволяє нам добре знати ситуацію, нам простіше знаходити інформацію, тому що ми знаходимося там і фізично. Ми можемо збирати інформацію в Криму, і наша праця також є результатом довіри до нас. Дуже часто люди до нас самі звертаються.
Дійсно, в певний період час правозахисна і волонтерська спільнота просто зайняла місце держави. І досі це триває, на жаль, в багатьох питаннях. І якщо ми будемо боротися, то ми змусимо і державу боротися, бо держава – це все одно ми.
Друге, що для нас найважливіше – це людська гідність і права людини. Це все в сукупності дає можливість знаходити людей, допомагати, як можемо. Звісно, ми хочемо, що всіх звільнили, але в нас теж є маленькі перемоги. Ми з вами знайомі, нам вдалося хоч щось, тому що дні з 7-го по 10-те серпня 2016-го року для Євгенія Панова були справжнім пеклом, адже вже доведено, що відбувалися страшні катування. Так само, як із Олегом Сенцовим, який теж пережив страшні катування в Криму. І це один з головних аспектів, які ми намагаємося доводити до міжнародної спільноти, щоб на це реагувала не тільки Україна.
Володимир Балух довів до того, що зараз в Роздольненському суді просто закінчилися судді, які можуть розглядати його справу.
Ігор Котелянець: Ваша діяльність передбачає і певну небезпеку. І нещодавно у вас була ситуація, коли ви поїхали моніторити адміністративний кордон з Кримом, і вас затримало ФСБ.
Ольга Скрипник: І це не перший раз, до цього був Брянськ у 2014-му році. Тоді я вже була нев’їзна до Криму, але мій чоловік з Осетії, і як раз була річниця страшної бесланської трагедії. Для нього це важливо, тому що він був серед тих, хто намагався врятувати дітей. І він як раз був засновником руху проти Путіна, і звинуватив його в тому, що саме він несе відповідальність за смерті дітей. Це, нагадаю, 186 дітей і дорослі – разом понад 300 людей загинули в цьому теракті.
Ми поїхали на цю річницю, думали, що по Росії я зможу пересуватися, але коли ми вже поверталися, нас в Брянську заарештували, допитували у ФСБ. Але тоді була дуже гучна міжнародна реакція, і Комісар Ради Європи Нільс Мужнікс включився, і тоді нас звільнили.
Ситуація на адміністративному кордоні з Кримом була дуже дивною, тому що росіяни тоді зняли свій прапор на лінії розмежування, і вийшло так, що ми потрапили в пастку, коли намагалися розвернути машину. Ми не збиралися заїжджати на окуповану територію, але бетонні блоки всі однакові, однакові люди в камуфляжній формі, і ми не змогли знайти якихось речей, по яких можна було розрізнити, де наша територія, а де окупована. Ми дуже вдячні всім журналістам і міжнародним партнерам, які підключилися, і США тоді одразу зробили заяву в ОБСЄ, що, на мою думку вплинуло на позицію Росії. Ми навіть бачили, як змінювались питання ФСБшників, як змінювалася їхня поведінка, і все ж таки ввечері нас звільнили.
Уявіть собі, якщо одна людина з цим українським прапором довела весь Роздольненський суд до безладу, то якщо 10 тисяч вивісять українські прапори, можна буде просто заблокувати роботу всієї судової системи
Наталья Каплан: Владимир Балух после почти года пребывания в СИЗО был отпущен под домашний арест. Это небольшая, но все же победа. Как удалось это сделать?
Ольга Скрипник: Взагалі справа Володимира Балуха – класичний приклад ненасильницького спротиву, як одна людина ламає просто всю систему. І він просто змусив їх разом з адвокатами піти собі на перекір, вони змушені були його відпустити під домашній арешт. Так, це перемога. І в першу чергу, велика подяка професійним адвокатам, які працюють. І один з них – це Дмитро Дінзе, який захищає і Олега Сенцова.
Володимир Балух довів до того, що зараз в Роздольненському суді просто закінчилися судді, які можуть розглядати його справу. Там просто фізично немає суддів, які мають право, бо всі судді Роздольненського суду вже судили колись Володимира Балуха за ці три роки. А коли суддя розглядав вже колись справу, то він не має права робити це знов. І це приклад ненасильницького спротиву. Людина чітко знала, що коли він вивішує український прапор у себе над домом, то до нього прийдуть. Але він це робив.
Спочатку у 2014-му році була адміністративна справа, його побили та заарештували на 10 діб. Він повернувся додому і знову підняв прапор. Потім до нього прийшли з обшуком і сказали, що все серйозно і проти нього відкривають кримінальну справу за те, що в якомусь іншому селі за 30 км хтось знайшов якісь запчастини трактору, а значить він ховає дома трактор. Проводять обшук, вилучають український прапор, б’ють і починається кримінальна справа. Володя повертається і знову вивішує прапор. А формально ж немає статті за український прапор, тому що ж Росія визнає український прапор, він же не заборонений.
Так почалася перша кримінальна справа проти Володимира, його засудили тоді до 320 годин громадських робіт. Він відмовляється, говорить, що я не буду на вас працювати, краще замініть мені цей вирок на арешт, я ліпше буду сидіти, ніж на вас працювати. Це такий ненасильницький спротив, що вони вимушені були змінити вирок. Проте він повертається і знову вивішує прапор. І тоді вони вже заводять знову кримінальну справу після того, як 25 листопада 2016-го року він вивісив табличку «Вулиця Героїв Небесної Сотні». Тоді вже 8 грудня до нього прийшли з новою кримінальною справою, і як символічно, ці так звані патрони знайшли під українським прапором на даху.
Тоді його забирають, і з 8 грудня Володимир Балух перебуває у неволі. Але бореться далі. Там він відмовляється від їжі, говорить, що я вашу їжу їсти в СІЗО не буду. І велика подяка всім, хто його зараз підтримує і підтримував, передавав їжу.
Віктор Палагін видає документ, щоб провести обшук у Володимира Балуха. Він виносить постанову 8 грудня, і в цій постанові посилається на інформацію від 9 грудня
В серпні проти нього завели ще одну кримінальну справу – за так званий напад на начальника Роздольненського ІВС. І зараз ми маємо три справи проти Володимира Балуха. Тобто вони його так бояться, а не він їх. Уявіть собі, якщо одна людина з цим українським прапором довела весь Роздольненський суд до безладу, то якщо 10 тисяч вивісять українські прапори, можна буде просто заблокувати роботу всієї судової системи. Ось це і є приклад ненасильницького спротиву.
Для мене він – героїчна людина, як і всі наші політв’язні, тому що вони борються.
Саме в п’ятницю буде рік, як Володя без волі, але бореться далі. І ми хочемо на Алеї Героїв Небесної Сотні на мосту повісити банер на його підтримку, адже його забрали після того, як він вивісив в Криму табличку «Вулиця Героїв Небесної Сотні». Тому дуже символічно, що тепер Україна скаже про нього тут на Алеї Героїв Небесної Сотні.
Там буде великий прапор, великий транспарант, щоб кожна людина могла прийти, зробити фото, привітати Володимира, передати йому слова підтримки.
Так, Володимир зараз під домашнім арештом, але це теж обмеження волі, тому що він не може взагалі залишати будівлю, і це дуже абсурдно, тому що він живе в селі, туалет знаходиться на вулиці, а виходити не можна. Крім того, йому не можна читати листи, не можна користуватися телефоном, Інтернетом, тому він навіть позбавлений нормальної можливості спілкуватися з адвокатом.
Як раз сьогодні було наступне засідання, і трапилася теж маленька перемога. Адвокати вперше домоглися того, що суддя вже вимушена була задовольнити клопотання по те, щоб в наступному суді допитати Віктора Палагіна. Це начальник ФСБ Криму, який був з Російської Федерації переведений до Криму. Саме він стоїть за страшними цими операціями, і, я думаю, саме він стоїть за страшними операціями, які почалися ще в травні, зокрема проти Олега Сенцова, Олександра Кольченка, операції проти кримських мусульман, де заарештовано вже 29 осіб. Тому це страшна людина, яка принесла цей жахливий досвід ФСБ до Криму. Ніхто його ще не зміг викликати в суд, а на цей раз це вийшло. І це перемога Володимира Балуха і його адвокатів, тому що там є цікавий момент в фальсифікації. Тільки вдумайтесь. Віктор Палагін видає документ, щоб провести обшук у Володимира Балуха. Він виносить постанову 8 грудня, і в цій постанові посилається на інформацію від 9 грудня. Тобто Віктор Палагін – провидець, знає наперед. Отже, це очевидна фальсифікація, всі про це знають, але людина переслідується далі.
Кількість людей, які хочуть підтримувати Володимира Балуха, починає збільшуватися
Ігор Котелянець: Я знаю, що ви Володимира Балуха знали і до цих подій. Що це за людина, яка робить такі фантастичні речі?
Ольга Скрипник: Він дійсно фантастичний, тому що він своїм прикладом просто змінює суспільство навкруги себе. Розповім вам цікавий приклад. На стороні захисту є свідки, як підтримують Володимира Балуха, і розказують правду про нього. Тобто вони приходять до суду і розповідають, що робив Володя, які в нього характеристики. І що цікаво, з цими свідками нещодавно почали приходити люди з села і казати, що ми теж хочемо бути свідками. Тобто кількість людей, які хочуть його підтримувати, починає збільшуватися. І це також перемога: змінюється система і змінюються люди, вони бачать приклади і йдуть за такими героями.
Тому ми маємо говорити не тільки те, що в нас є жертви політичного переслідування, важливо говорити, що вони борці та герої. І саме такі люди звільнять Україну від російської агресії. Промова Олега Сенцова – найсильніша, на мій погляд, тому що за нею не просто слова, а особистий приклад. Листи Євгена Панова будуть частиною підручників України.
Володимир ще до окупації був проукраїнським, його родина українська, він допомагав будувати церкву, він завжди дуже велику увагу приділяв сільській громаді в своєму селі Серебрянка, наприклад, допомагав будувати водопровід. Тобто він завжди працював на громаду, щоб облаштувати життя на краще. Він дуже полюбляє співати, знає багато віршів в нього гострий гумор і з ним цікаво спілкуватися.
Ми маємо говорити не тільки те, що в нас є жертви політичного переслідування, важливо говорити, що вони борці та герої. І саме такі люди звільнять Україну від російської агресії
Ігор Котелянець: Наша мама сьогодні поїхала до Жені, і розповідає, що раніше вона відчувала суцільну агресію – від співробітників СІЗО, від решти людей, які туди приходять. Вже два місяці тому вона відчула, що щось змінюється, а зараз вона зустріла там якусь жінку з Житомира, і вони почали розмовляти українською. І вже не реагують на них агресивно, тобто таке відчуття, що люди, які там мешкають, вже не відчувають себе так впевнено, як раніше. Складається враження, що Україна туди потроху проникає. Чи є у вас так і спостереження?
Ольга Скрипник: Так, не просто є спостереження, а є конкретні факти. Наприклад, люди вже відкрито ходять з жовто-блакитними стрічками чи маками на 9 травня. Був конкретний приклад в моїх знайомих: вони сіли з такими маками в маршрутку, водій подивився на них та запропонував сісти наперед біля нього. Вони сіли і він увімкнув Вакарчука.
Ці маленькі громадські речі є повсякденними, люди єднаються, шукають один одного. Річ у тому, що до цього українцям і так не потрібно було єднатися, вони і так в Україні жили. А зараз вони починають єднатися, створюють українські групи, де спілкуються. Наприклад, є одна жіночка, якій вже багато років, в якої залишилися листівки після Євромайдану з Києва. І поки ці листівки в неї не закінчилися, вона виходила в ночі і клеїла їх всюди – на машини з російськими номерами. Це теж такий ненасильницький спротив. І нам треба розуміти, що ми повинні звідси посилати чіткі сигнали: ми знаємо, що там у вас, ми знаємо, що вам важко, ми знаємо, що ви – наші люди і ми будемо вас захищати. Ми будемо боротися за кожного і всіх своїх в’язнів заберемо.
Громадське радіо слухають в Криму. Я навіть знаю, що там ходять люди з сумочками Громадського радіо – це такі відкриті тканинні сумочки, і вони з ними ходять
Нам треба, щоб там було проукраїнське населення. Але щоб воно відчувало себе сильним, потрібно, щоб звідси лунали чіткі меседжі. Щонайменше ми пропонували, щоб наш президент Петро Порошенко раз на рік робив прес-конференцію суто для кримських питань. І кримчани будуть знати, що президент про них пам’ятає, і знає політв’язнів на імена.
Треба багато розказувати про позитив і про спротив, який є. Він на різних рівнях, але він є. До речі, Громадське радіо там слухають. Я навіть знаю, що там ходять люди з сумочками Громадського радіо – це такі відкриті тканинні сумочки, і вони з ними ходять.
І зараз я фіксую, що більшає людей, які вже не бояться. Вони пройшли певну межу. Вини пишуть, що думають, вони вдягаються так, як хочуть, вони носять українську атрибутику, хоча знають, що можуть постраждати. Тому важливо, що ми тут допомагаємо, важлива така акція, яку ми проводимо 8 грудня, і важливі всі ці акції, в яких ви брали участь і організували. Можливо, прийшло 20 людей, але якщо люди бачать, що за мене не просто поставили лайк у Фейсбуці, а за мене готові вийти на вулиці, залишити якісь справи, постояти на холоді, потримати транспарант, це зовсім інший вклад в боротьбу.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.