Про становлення системи безоплатної правової допомоги в Автономній Республіці Крим та Севастополі. Про те, чому центр безоплатної правової допомоги в Севастополі було згорнуто миттєво після анексії Криму. Про те, як і заради чого Республіканський АРК центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги функціонував тривалий час після окупації. Як адвокати та правоохоронці Севастополя відреагували на ухвалення Закону про безоплатну правову допомогу. Чим подібні професії адвоката та лікаря. У чому декларативність російської системи безоплатної правової допомоги: в цифрах та статтях кримінального законодавства, – в розмові з Вікторією Мітько, адвокаткою, колишньою директоркою Севастопольського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та Олександром Позняком, адвокатом, колишнім директором Республіканського в АР Крим центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
В ефірі програма «Ген справедливості», з вами Лариса Денисенко. Сьогодні ми будемо говорити про систему безоплатної правової допомоги задля того, щоб ви почувалися захищеними. В гостях Вікторія Мітько – начальник відділу забезпечення якості безоплатної правової допомоги та підвищення кваліфікації адвокатів, колишня директорка Севастопольського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Також в гостях Олександр Позняк – директора Київського обласного центру з надання БВПД і колишнього директора республіканського в АР Крим центру з надання БВПД. Ми будемо говорити про становлення системи в колись не окупованому, зараз окупованому Криму.
Лариса Денисенко: Мені б хотілося спочатку зрозуміти, як ставилася вся ця система безоплатної вторинної правової допомоги в Криму?
Олександр Позняк: Республіканській центр надання БВПД розташований в Сімферополі, а здійснював свою діяльність на всіх межах Криму, за виключенням міста Севастополь, яке має окремий адміністративний статус. Становлення системи почалось дуже активно і це завдяки попередній роботі, яка була розпочата безпосередньо координаційним центром, тому були готові адміністративні моделі за якими почали одночасно працювати всі центри з 1 січня 2013 року. Термін на підготовку був дуже не великий, але завдяки добре підібраним колективам, десь навіть фанатам цього, на той час громадського руху, а потім вже працівників центру. Все було запущено своєчасно і система почала безперебійно працювати. В Криму і в Севастополі робота була розпочата однаково за загальними правилами. І все це працювало доволі ефективно.
Лариса Денисенко: До якого часу, до речі, все продовжувало працювати?
Олександр Позняк: Питання кримського центру і Севастополя з першого березня відрізняються. Це вже впливала та ситуація, яка безпосередньо складалась в Криму. Оскільки місто Севастополь – це дуже адміністративне місто, то там всі ці питання були припинені. Що стосується безпосередньо Криму, то тут розглядали цей аспект з іншого боку. Ми змінили місце розташування, переїхали з центру міста в іншу частину. Питання було вирішено не припиняти фактичну діяльність, оскільки розуміли, що більшість громадян, які отримували допомогу по кримінальним справам і ці справи нікуди не ділись. І наші громадяни, як були громадянами так і залишились. На той час, в тій ситуації залишати їх взагалі без правової допомоги було недопустимо. Тому центр продовжив працювати. Ми зустрічались, проводили роботу з адвокатами. Не дуже в сприятливих умовах, але було усвідомлення того, що захист людей навіть на окупованій території – це питання не могло бути спірним. Супротиву цій діяльності не було до певного часу. Коли вже були сформовані нові органи самоврядування контрольовані Російською Федерацією, тоді ми були вимушені припинити свою працю.
Лариса Денисенко: Коли це сталося?
Олександр Позняк: Юридично цього не сталося, бо центр не припиняв існування. Фактично припинили існування свою діяльність десь в серпні 2014 року.
Лариса Денисенко: Вікторіє, що відбувалося дійсно в Севастополі?
Вікторія Мітько: Если говорить о становлении самого центра – всё происходило следующим образом. Мне о бесплатной правовой помощи стало известно, поскольку я этим вопросом раньше не занималась, когда у нас совет адвокатов Севастополя собрал адвокатов города на общее собрание. Председатель совета объявил нам, что принят такой закон, что предлагают адвокатам поучаствовать в конкурсе и высказал мнение руководства адвокатского о том, что эта система нас не интересует. И порекомендовал адвокатам не ходить на этот конкурс, и игнорировать работу связанную с бесплатной правовой помощью. Я пришла на собрание, как и все, выслушала информацию. Потом, когда мы вышли с собрания, более молодые мои коллеги сообщили о том, что они выслушали, и они хотят попробовать . Прошло два месяца – эту работу мне предложил Андрей Вишневский, он мне объяснил, что это за структура. Потом я ознакомилась с документами и поняла, что это мне очень нравится, я хочу этим заниматься.
Центр заработал 1 января 2013 года, к этому времени уже был какой-то пул адвокатов, которые сдали экзамены и готовы были работать. Основная задача была организовать эти дежурства. Непонятно было работникам милиции, как это будет происходить. Мы дружно сидели, ждали сообщения на этот телефон, но потом узнали, что работники милиции не знали, как им в этой ситуации поступать у них было указание – не звонить на этот телефон. И за первое января 2013 года к нам не поступило ни одного звонка, хотя мы все сидели, ждали начала работы – работа началась второго. Произошло довольно тяжкое преступление, был задержан правонарушитель, и пришло сообщение в центр. Прошло где-то две недели, и я поняла, что на уровне Киева, все задержания передаются в центр и в министерстве внутренних дел и координационном центре решили подвести итоги. Сравнить те цифры по поводу задержанных, которые сообщает МВД и то, что собирал координационный центр, сколько же звонков о задержанных поступило. По началу, конечно же, эта работа была не налажена. Выяснилось, что не о всех задержаниях в Севастополе сообщают из МВД. В этот момент я познакомилась с начальником ОВД, который пригласил к себе, получив нарекания о том, что не налажена работа с центром о всех задержаниях . Он в деликатной форме предложил мне скоординировать цифры сообщений, поскольку у них оказалось задержаний больше, чем они нам сообщили. Я ему пояснила, что извините – все звонки записываются, мы ежедневно отчитываемся в координационный центр. После этого в Севастополе о всех случаях задержания сообщали в центр.
Адвокаты, которые начали эту работу , по истечении какого-то времени определились, а нужна ли им эта работа. Очень активно и хорошо работала молодёжь. Адвокаты с 5-6 летним стажем. Тяжесть работы заключалась в том, что приходилось ночью вставать, бросать семью, выезжать на задержание, в райотдел. Адвокаты среднего возраста – у них была довольно обширная частная практика, поэтому они со временем приходили, писали заявления и говорили, что им это не нужно. Сложно было адвокатам довольно солидного возраста, поскольку ночные бдения сказывались на здоровье. Молодёжь работала очень хорошо, им это нравилось, они приходили и говорили, что работники правоохранительных органов и судебной системы смотрят на них, как на возможных почтальонов. А в ситуации защиты от имени государства такая ситуация исключена, поэтому адвокаты говорили, что они себя более свободно чувствуют в позиции, когда на них не давят ни клиенты, ни родственники клиентов, которые склоняют к незаконным действиям. Добивались хороших результатов по делам, был даже оправдательный приговор, который устоял в апелляционном суде. Мальчик, несовершеннолетний, которого обвиняли в угоне. Сумел адвокат доказать, что не было угона, и мальчика освободили.
Лариса Денисенко: Якщо повернутися до окупаційних часів, що відбувалося в Севастополі?
Вікторія Мітько: В России есть похожий закон о бесплатной юридической помощи, но у него совершенно другая природа и он носит более декларативный характер. Если в 2013 вся система бесплатной правовой помощи выдала порядка 78 тысяч поручений адвокатам на защиту интересов граждан, то эти госучреждения, созданные в России, выдали всего лишь 6800 поручений. У нас всё быстро организовалось в Севастополе с точки зрения создания российского адвокатского сообщества, им передали обязанности защиты по уголовным делам. Центр остался совсем без функций, поскольку помощь по другим категориям дел центр не оказывал в силу закона. 30 октября мне сообщили мои коллеги, было принято решение о ликвидации центра. Помещение забрали, имущество передали фонду коммунального имущества Севастополя.
Лариса Денисенко: Допомога надається з боку, припустимо, з боку російських колег нашим громадянам. Чи цей напрям закритий взагалі?
Олександр Позняк: Адвокати це не держслужбовці, це не посадові особи, тому нема з їх боку питання, що вони порушили вимоги, що стосуються державних інтересів. Це особи, які призвані захищати права людей, деяка частина з них продовжує себе вважати громадянами України. Більшість принципово і сумлінно продовжують ці обов’язки виконувати. Ці обов’язки змусили їх пройти певні процедури і отримати статус учасника адвокатури РФ. З інших підстав вони б працювати не могли і система вистроїлась таким чином, що вона вимусила це зробити. Деякий час ця праця діяла паралельно, потім виключно в рамках кримінально процесуального законодавства РФ і продовжує таким чином діяти. Окупаційна держава встановила свої правові порядки. Система правової допомоги визначена кримінальним процесом, який взагалі діє на території РФ, Крим особливих статусів немає.
Хотів звернути увагу, яка є різниця. Адвокати повернулися до іншого порядку оплати своєї праці. Якщо плата за надання вторинної правової допомоги не залежала від органів, які призначали адвокатів. Сьогодні призначення є за постановами слідчих і суддів. Але слідчі і судді не визначають порядок оплати адвоката. Правова система РФ така, як з радянських часів, оплату адвокатам проводить орган, який їх призначив. Якщо призначення адвоката відбулося за постанови слідчого, то оплату виносить слідчий, назначає розмір, який адвокат отримає. Так само і судом.
Чи отримають кошти ці адвокати? Станом на 2014 рік – в дуже не повному обсязі. Інших відмінностей ми і не можемо побачити. Ефективність праці, коли адвокати працювали від центрів надання БВПД і з тим, до чого їм прийшлось повернутися – це шах в далеке минуле. Ефективна праця перед судом, не зручна позиція адвоката, боротьба з кишеньковими адвокатами – зводиться нанівець завдяки цій системі.
Та система, до якої довелося повернутися Криму, вона як раз повертає саме до цього. Адвокат залежить від слідчого. Ці технічні кроки в минуле очевидні. Режим який діє, йому незалежна адвокатура на території Криму непотрібна.
Лариса Денисенко: Я хотіла ще поговорити про вас. З якого середовища ви прийшли, як формувався пул адвокатів?
Олександр Позняк: Адвокати, що прийшли до цієї системи і продовжили активно працювати незалежно від їх віку – це особи які мають велику соціальну активність. Це особи, більшість їх дій захисних виконували не за плату, а за своєю свідомістю. Це відрізняє надання допомоги. До всіх адвокатів, що там працювали, відношуся з великою повагою,навіть до тих, хто вирішили, що їм це не дуже зручно. Близько 80 осіб працювали незалежно від віку.
Я з адвокатського середовища, працюю в тому числі і адвокатом. Працівників центрів об’єднує намагання вийти на нові рівні діяльності. Завдяки тому, що центри – це своєрідні майданчики, на яких адвокати здобувають професійний досвід. Вони розуміють, що їхня праця потрібна. Будь який досвід по справах ми обговорюємо в середовищі. Інших шляхів об’єднати державну структуру з недержавною неможливо. В системі БВПД це використовується дуже ефективно. Колективи не дуже великі, але ми виходимо з того, якщо адвокат працює ефективно, ті адвокати, з якими ми працюємо по кримінальній сфері, вони закривають цю ділянку. Якщо я чую якісь нарікання чи скарги, я завжди запитую конкретну справу чи конкретну ситуацію, яку можна проаналізувати. З’ясовується, що її не існує. Це питання яке десь витає в повітрі не більш того.
Вікторія Мітько: Я пришла из адвокатов, в адвокатуре с 1989 года. Для понимания, что такое центр – это небольшая группа людей. Говорить о каком-то конфликте или какой-то настороженности… Мы фактически обеспечивали удобное функционирование адвокатов, поскольку коллектив был очень небольшой. Адвокат – это такая работа, когда каждое дело необычное. Любое дело требует осмысливания. Нужно посоветоваться, обговорить с коллегами. А центр в этом случае оказался центром общения. Я постаралась обеспечить абсолютную прозрачность, чтобы адвокаты не жаловались, что кому-то досталось больше поручений . Я их собирала каждый месяц в центре, мы обсуждали дела. Они тянулись к центру. Мы готовились к следующему этапу ввода этого закона, когда я разговаривала с адвокатами, предлагала им идти на конкурс, поскольку я знала практически всех адвокатов в Севастополе. Начинался новый этап по гражданским и административным делам, я знала, кто из адвокатов силён и предлагала им эту работу. Интересно было работать.
Наша система уголовного судопроизводства из времён социализма перетащила признание, как королеву – доказательства. А все признания, как правило, выбивались психологическими методами в условиях несвободы в первые часы, то в дальнейшем было довольно сложно работать по делу. Сама ситуация, когда выезд адвоката предполагается с момента задержания и сразу доступ адвоката к задержанному она для всех адвокатов была привлекательной и для меня в том числе. Возможность работать по делу, не дав человеку совершить какие-то вещи не в свою пользу.
Олександр Позняк: Центри вони не можуть якимось чином впливати на ведення справ адвокатів – це взагалі не припустимо і не можливо. Але співпраця на відповідних етапах була організована дуже ефективно. Центри розшукували осіб, про яких не було повідомлено і після цього направляли адвоката до затриманої особи. Були випадки, коли адвоката намагалися не допустити до затриманої особи. Адвокат не залишався на одинці в нічний час, тут працювали центри. Чергові, керівництво, яке серед ночі знаходило відповідальних осіб, працівників головних управлінь, відповідальних, чергових і протягом години адвокат заходив до затриманого. Це був прорив в цьому питанні.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.
