«Громадське радіо»
«Перший рівень бюрократичної гри — це відсилання», — коментує підходи деяких місцевих рад та їхніх представників адвокат. І надає рецепти прицільної боротьби із таким чиновницьким підходом.
Лариса Денисенко: В чому полягає проблема, і якщо можна, детально розкажіть, як мають чинити члени родин загиблого, так власне і самі бійці АТО, які повернулися у відпустку, або демобілізувалися задля того, щоб взагалі вибороти це право оформити правильно земельну ділянку?
Кирило Левтеров: Існує проблема. Держава спробувала забезпечити різні соціальні проблеми для бійців АТО, це і житло, і пенсії, і виплати пораненим. З цими видами підтримки все складно. Залишилось першочергове право отримання землі. Є один з міфів, що право на землю мають тільки бійці АТО.
Насправді всі громадяни України мають право приватизувати земельну ділянку, різного цільового призначення, в містах, селах, за межами населених пунктів, і вони можуть це зробити безкоштовно. В спеціальному законі про статус ветеранів бойових дій, туди і попали бійці АТО, а також члени їх родин. Якщо, не дай Боже, хтось загинув, то на це мають право члени їх родин, щоб використати ті чи інші пільги.
Навколо землі історично існує багато міфів і легенд, це все дуже складно. Зараз отримати земельну ділянку — це один з реальних виглядів підтримки, який може отримати учасник бойових дій. Землю не треба випускати, вона вже існує в об’єктивній реальності. Все, що робить держава, це заміряє ділянку і оформлює власність. Саме з цим є проблема.
Треба розуміти, що процес не є складним, не є автоматичним, є абсолютно чітка процедура, яка не завжди виконується і правильно ініціюється. Немає достатньо інформації в кадастрі.
Лариса Денисенко: Але от людина вже демобілізувалася, повернулася на територію, яка підконтрольна Україні, повернулася до свого дому і почала мислити про те, що треба оформити цю земельну ділянку. Що потрібно далі робити? Куди йти, з якими заявами і документами?
Кирило Левтеров: Будь-який боєць, який повернувся, повинен розуміти, що він має першочергове право отримати земельну ділянку. Це земельна ділянка під житлове будівництво в межах населеного пункту і для садівництва за межами населеного пункту. Має право отримати два гектари для ведення особистого селянського господарства і навіть для будівництва гаражу. Всі ці земельні ділянки, в залежності від їх цільового призначення можуть знаходитися або в населеному пункті, або за межами населеного пункту.
Перше, що солдат повинен розуміти, що його місце проживання і прописка формально ніяк не прив’язані до того, де він може одержати земельну ділянку. Але будемо реалістами: набагато легше отримати десь в ареалі свого проживання. Більш того, існує неформальний такий підхід, що землі надаються воїнам АТО в межах області, якій вони проживають.
І, наприклад, якщо воїн АТО звертається в межах Черкаської області по земельну ділянку, йому з великою вірогідністю відмови не буде. З іншої сторони, якщо будь-яка людина, яка має право приватизувати земельну ділянку, звернеться, скоріш за все їй відмовлять.
Законно це чи ні ми зараз не обговорюємо. Ми говоримо про неформальний підхід по державному земельному агентству і по всіх цих установах. Вони мають право надавати земельні ділянки тільки солдатам АТО, тим, хто отримав посвідчення учасника бойових дій, або членам їх сімей відповідно.
Куди звертатися? Якщо ми говоримо про земельну ділянку у межах населеного пункту — це житлове будівництво, наприклад, гараж, то ми звертаємося до місцевої ради, міська або селищна рада, яка опікується відповідним населеним пунктом. Є ще такий момент, що у нас часто плутають межі села та межі селищної ради, які ніде не будуть визначені до певного етапу нашої реформи місцевого самоврядування.
Якщо ми говоримо про житлове будівництво, скоріш за все, у межах села, то звертаємось до селищної ради з заявою. Якщо мова йде про землі за межами населеного пункту, то там ті самі 2 га боєць може отримати: або самому обробляти, або здається в оренду, або ж продається.
Лариса Денисенко: Ще такий момент, а там не можна вести будівництво на землях, які сільско господарчі. Будувати там можна чи не можна?
Кирило Левтеров: Будуватися там можна, але є обмеження — це не може бути якийсь завод, бо йде зміна цільового призначення, це теж можливе зняття шару ґрунту. Але якщо мова йде про будівництво ферми або будиночок фермера, який буде виконувати і функції для проживання, це нічим не заборонено.
Лариса Денисенко: Якщо перейти до теми саме одержання, як це процедурно відбувається? Які документи треба для цього здати? На що ти можеш сподіватися, як це має виглядати, які документи треба мати, і які тобі мають дати?
Кирило Левтеров: Перше пишеться в уповноважений орган заява, зміст заяви викладений в Земельному кодексі, до заяви додаємо декілька додатків, копію паспорта, копію ідентифікаційного номера і для воїнів АТО, які є першочерговими претендентами на земельну ділянку, це копія посвідчення учасника бойових дій.
Є нюанси: іноді немає довідки про учасника бойових дій, у сімей є загиблі, тоді прикладаються інші довідки про участь в АТО, або інші документи, виписки з наказів, які доказують, що вони можуть користуватися цими пільгами. Є ще один додаток, це є графічні матеріали. Графічні матеріали дуже часто не подаються , це має бути будь-яка мапа, на якій відмічено розташування земельної ділянки.
Якщо мова йде про державні землі, то ми отримаємо рішення місцевого органу самоврядування про дозвіл на розробку проекту відведення. З цього моменту ми звертаємось до землевпорядника, розробляються документи, які містять межи земельної ділянки, номер реєстрації кадастра.
Потім приймається друге рішення, якщо мова йде про органи місцевого самоврядування, або другий наказ, як його ще називають, якщо мова йде про державні землі, про затвердження проектів відведення ділянки з таким-то кадастровим номером, такому то громадянину.
Маючи ці документи на руках ми маємо об’єкт нерухомого майна і маємо документи, щоб здійснити завершальний хід цієї операції, звернутися до державної реєстраційної служби, подати ці документи і державно реєстраційна служба видасть свідоцтво про право власності на земельну ділянку, тут вже можна вважати, що ми є власником землі.
Лариса Денисенко: Які можуть бути перепони на оцьому шляху отримання земельної ділянки?
Кирило Левтеров: Проблем дійсно багато і найбільша проблему в тому, шо земля розглядається як товар. Є черги серед учасників, це в чистому виді самодіяльність, створення ажіотажу через небажання швидко і ефективно роздати землю тим, хто воював і зробити це тим активом сім’ї учасника бойових дій. Чи пораненого, чи сім‘ї загиблого.
Учасників дуже багато, і з одного боку всіх забезпечити землею одразу неможливо, а з іншого боку цей процес не є почерговим. Не треба порівнювати процес відведення землі з процесом будівництва житла.
Проблема №1 — інформація в кадастрі часто не співпадає з фактичним станом справ.
Лариса Денисенко: Я бачу на прикладі Чернівців, де вже подано більше 1000 заяв і начебто 172 людини вже отримали оце право на проектування. І виходить там добра спілка ветеранів, яка слідкує за всім цим, чергує на сесіях. Але справо в тому, що все одне виділена земля, вона скажімо так в аварійному стані, там є проблема з постійною повінню і виникає купа проблем, які мають бути подолані руками власників.
Вони занепокоєні тим, що міська влада не буде самостійно вирішувати цю проблему. Люди не знають, чи вв’язуватись і погоджуватися на ці умови і довіряти власне місцевій владі, що це буде виправлено, що їм буде виділено іншу альтернативну земельну ділянку.
Кирило Левтеров: Земельна ділянка, навіть якщо вона в меншій ступені сільскогосподарська, чи та, що підлягає будівництву, сама по собі вона не є ще активом. Для того, щоб вона стала активом, треба провести туди електрику. Захист від повені, це з одного боку питання місцевої влади та МНС, гідрологічних служб і так далі, треба дивитися в чому ціна питання.
Якщо десь якусь греблю поставити, то це може бути компромісом. Якщо перспектив немає, то довіряти місцевій владі, це давати себе надурити. В Україні багато хорошої землі. Одержання землі — це складний процес, який вимагає постійного прикладання зусиль.
Лариса Денисенко: А чи можна говорити про судові прецеденти на цю тему?
Кирило Левтеров: Як правило, чиновники зводять всі ці питання до «радійте тому, що дають і до суду не доходить». А там, де доходить велика ймовірність, що суд вирішить на користь держави, позитивної практики як такої немає, принаймні мені вона не відома. Негативна є. Це треба міняти.
Лариса Денисенко: А негативна вона є на формальних підставах? Начебто вам все одне право забезпечене, те, що вам не подобається, як воно забезпечене, то є ваша проблема. Така позиція суду?
Кирило Левтеров: Приблизно. Земельна ділянка перестає бути землею запасу, тому ви те, що хочете, не можете отримати. Людям важко доводити справу до кінця, особливо після війни. Змусити бійця 10 разів ходити до сільського голови і доводити свою правду важко.
Лариса Денисенко: А є шанс подавати позови в суди, стосовно бездіяльності або порушення процедур органами місцевої влади, стосовно того, що ділянку не надають?
Кирило Левтеров: Незважаючи на свій досвід, я вірю в судову систему. Позови подавати треба і скаржитись треба, і до силових органів звертатися треба. Навіть якщо чиновник не хоче чогось робити, він завжди обирає між двох зол. Треба звертатися, бо бюрократична машина в якийсь момент все ж таки ламається.
Лариса Денисенко: Існує така думка, чи не пролобіювати у Верховну Раду законопроект, який би вирішував повністю це питання, стосовно землі. Або подекуди часто чуєш від місцевого чиновництва, що присадибними ділянками займається Держкомзем, це він вам обіцяв, а не держава, тому не потрібно нас постійно смикати і вимагати це.
Кирило Левтеров: Держкомзем — це інституція державна, яка займається державними землями. Перший рівень бюрократичної гри — це відсилання. Було декілька спроб лобіювання і вони продовжуються. Будь що, що стосується спрощення і виправлення процедур проходить дуже складно.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.