В одинадцятій програмі циклу Гена справедливості докторка Полін Ренкін, експертка з гендерної рівності проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні» (Канада) розповідає, що змінює для суспільства та державної політики гендерне стратегування.
Лариса Денисенко: В Україні часто питання гендеру відходять на другий план, бо багато хто, як мені видається, не розуміє важливості цієї теми і питання впливу на стратегування та політику, що стосується найрізноманітніших сфер. Наскільки гендерне стратегування важливе для будь-якої системи державного управління?
Полін Ренкін: Звичайно, питання гендеру дуже важливе. Особливо це було помітно 25 років тому, коли уряди різних країн, а також і різноманітні міжнародні організації, встановили це питання пріоритетним на своїх порядках денних. І з розвитком суспільства воно набуває ще більшої ваги і важливості.
Частково важливість гендерного питання та гендерної рівності зумовлена і тим, що сам термін залишається суперечливим. І дуже багато ще непорозумінь у суспільстві стосовного того, що саме вкладається у це поняття.
Я у поняття гендеру вкладаю значення рис, поведінки та ролей, характерних чоловікам та жінкам. Наші гендерні ролі пов’язані з тими очікуваннями, які ми вкладаємо щодо здатності поведінки і можливостей чоловіків та жінок. І ці ролі можуть бути стереотипно прив’язаними і до культури.
Гендерні ролі змінюються з часом
Часто гендерні ролі пов’ язані з тим скільки економічної, політичної та інших видів влади мають чоловіки і жінки.
Наприклад, в освіті очікування від жінок та чоловіків не дуже відрізняються. Але коли в Україні подивитися на політику, то кількість жінок в політиці суттєво недопредставлена.
В Україні добре помітна сегрегація за професіями. Це пов’язано з гендерними стереотипами, із стереотипами щодо оплати та віку. Якщо подивитися, як наслідки цього відображаються на сім’ї, то першочергово це може позначатися на економічній самостійності жінки.
Гендерна рівність передбачає і аналіз ролі чоловіків у цьому. Очевидно, що гендерні питання в Україні проявляються, коли йдеться, наприклад, про здоров’я і аналіз стану здоров’я з точки зору гендеру. За статистикою, чоловіки живуть на 9,7% років менше, ніж жінки. Це свідчить про те, що якісь питання здоров’я на чоловіках позначаються більше у порівнянні з жінками. Якщо говорити про безпеку на робочому місці, то тут теж є певні прояви, які свідчать про те, що чоловіки підлягають дискримінації.
Тому, коли ми говоримо про аналіз будь-яких питань з точки зору гендеру, це дає нам можливість проаналізувати нерівність у різних сферах нашого життя і знаходити рішення існуючих проблем.
Лариса Денисенко: В одному з судів Львівської області нещодавно експонувалася виставка дитячих картин стосовно професій адвоката, прокурора і судді. Майже на усіх малюнках були зображені чоловіки. Наскільки візуалізація професійних ролей впливає на соціум? Чому жінок у професії потрібно робити більш видимими?
Полін Ренкін: Це гарний приклад, який показує нам наскільки рано діти починають усвідомлювати себе і соціалізовувати гендерні ролі.
Гендерні ролі сприймаються і засвоюються через сім’ю, через ЗМІ, через освіту. Приклад, який ви навели, свідчить про те у якому ранньому віці діти схоплюють і засвоюють гендерні ролі. Це підводить нас до питання представництва і наскільки правнича система може однаково представляти всіх, якщо не всі бачать себе однаково представленими.
Не бачачи для себе майбутнього у правничій професії дівчатка і не захочуть працювати у цій сфері. Інший приклад, коли жінка потребує допомоги юриста і якщо вона вважає, що там вона не є належним чином представлена, то не захоче піти по цю допомогу.
Фундаментальним принципом будь-якої зрілої держави, будь-якого держоргану у такій країні має бути відображення усього різноманіття того суспільства, яке вони представляють.
Лариса Денисенко: Як Канада вирішує це питання?
Полін Ренкін: Це питання стосується багатокультурності, яка є основоположним принципом Канади. Саме схвалена у 1971 році політика багатокультурності перетворила оце різноманіття, надавши йому практичного змісту. Наприклад, з раннього віку діти вивчають англійську та французьку мови. Також цей принцип проявляється у тому, як сприяють розвитку культур меншин. У тому, що в нас немає квот чи пропорційної системи, але з роками, поступово люди почали приймати це різноманіття як реальність. І пишатися ним.
Одна із значних відмінностей України і Канади полягає у тому, що в Канаді не достатньо просто прийняти закон і на основі цього сказати, що існує законодавство. Для нас прийняття закону є лише першим кроком на шляху до того, щоб сказати, що законодавство існує. У нас акцент завжди полягає на реалізації, імплементації і існуванні такої політики, аби втілення закону призводило до потрібних змін. В Канаді ми більше часу витрачаємо на стратегічне планування, на продумування політики реалізації, ніж на розробку самого закону.
Лариса Денисенко: У нас часто говорять, що навіть ухвалені прогресивні закони можуть не підтримуватися суспільством. Чи є в Канаді рухи чи групи, які би не схвалювали політику мультикультурності чи політику, яка стосується гендеру, і протидіяли їй?
Рівність є постійною метою, до якої треба повертатися знову і знову
Полін Ренкін: Коли ми говоримо про поступ, заснований на різноманітті, то можна сказати, що певною мірою це боротьба, яка потребує часу. Звісно, і в Канаді не все вирішено. Тому для суспільства, що розвиваються на принципах різноманіття є важливим відслідковування цього поступу. Для цього потрібно визначити мету, критерії, що допоможуть визначати рівень досягнення поставлених завдань, і якщо мети не досягли, то змінити курс.
Коли йдеться про жінок, то наш потужний жіночий рух 60-70-х років мав на меті саме гендерну рівність. Завдяки ньому в 1982 році гендерна рівність увійшла до Конституції. Це означало величезний поступ у вдосконаленні трудового законодавства, доступі до освіти. Але це були здобутки лише для певної категорії жінок.
Лариса Денисенко: В Україні ви працюєте над гендерною стратегію для системи безоплатної правової допомоги. Наскільки це важливо власне для цієї системи? Для клієнтів, клієнток і для людей, які у цій системі працюють.
Полін Ренкін: Коли я вперше завітала в Україну, то проект про якісну безоплатну допомогу був ще на стадії планування. Тоді на одній із зустрічей з представниками юстиції я запропонувала включити питання домашнього насильства, як один з елементів, якими би опікувалася система безоплатної правової допомоги. У відповідь почула «ви знаєте, це взагалі не проблема». На той час ніхто не усвідомлював скільки жінок може звернутися до центру і наскільки серйозною є проблема домашнього насильства. З відкриттям цих центрів ми зрозуміли, що 60% клієнтів – жінки. Тому для центрів безоплатної правової допомоги так важливо враховувати гендерні ролі. І це означає, що жінки мають бути представлені на всіх посадах і у всіх ролях у центрах. Але належне представництво це – лише перший крок. Наступний –- навчити весь персонал враховувати гендерні питання, які можуть бути частиною проблем з якими звертаються люди. Але не достатньо лише знань, треба мати стратегічний підхід до реалізації. Саме на цьому ми в Канаді зосереджуємо основну увагу. Гендерна стратегія стосується і доступу до правосуддя, і забезпечення якості, і стратегічного планування, і оцінки, моніторингу та реалізації.
Лариса Денисенко: Наскільки гендерно збалансованою має бути мова представників та представниць центрів, адвокатів та адвокаток, коли вони говорять з клієнтами?
Полін Ренкін: Це дуже важливо, адже йдеться про спілкування з вразливими групами. Незалежно від того яка саме це вразлива група, треба у спілкування з ними з повагою і чутливо ставитися до тих видів дискримінації, яких вони зазнали.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про стратегію всередині системи і ту, що йде назовні. Які тут ключові моменти?
Полін Ренкін: Потрібні і та, і інша одночасно. Та гендерна стратегія над якою я працюю з координаційним центром стосується саме реалізації двох аспектів.
Перед тим, як говорити про методи, які допоможуть зробити гендерну чутливість частиною політики і практики координаційних центрів безоплатної правової допомоги, треба переконатися, що ці політика і практика є гендерно чутливими самі по собі. Для цього потрібне навчання співробітників, навчання щодо практик відбору і політики щодо людських ресурсів, щорічний робочий план з зазначеними цілями стосовно гендерної рівності.
Лариса Денисенко: Наскільки можна навчити людину бути гендерно збалансованою, виявляти повагу і взагалі усвідомлювати це питання? Бути гендерно чутливою людиною – наскільки це питання техніки?
Полін Ренкін: Все своє життя я присвятила саме цьому, тому думаю, що це можливо. Найголовніше тут ось що: люди мають зрозуміти наскільки це змінює їхнє власне життя. Змінювати це ставлення і навчати гендерній рівності можна на різних рівнях. Я навчаю на індивідуальному рівні. Але якщо говорити про навчання через освіту, то це питання має стати частиною шкільних чи освітніх програм в цілому. Якщо говорити про навчання через ЗМІ, то це – гендерне представництво. Якщо говорити про роль держави та державних інституцій, то йдеться про лідерство.
Зараз в Україні помітне бажання рухатися вперед і досягати змін на різних рівнях. При цьому важливо наголошувати, що гендерна нерівність може мати серйозні економічні наслідки. Адже, коли жінок відокремлюють і не дають можливості реалізовуватися економічно, втрачається економічна потуга.
Часто говорять, як аргумент, що гендерна рівність це – права людини. Але Світовий банк, ООН говорять про те, що гендерна рівність значною мірою сприяє процвітанню держави. Коли це питання набуває економічних аргументів, то навіть цинічні людини починають розуміти його важливість.
Лариса Денисенко: Як пояснити людям, які живуть з важкими, складними стереотипами, що упереджене ставлення до жінок є неприйнятним і дійсно шкодить?
Полін Ренкін: Так, це дуже складно. Гендерна рівність – це не шлях з одностороннім рухом. І я залишаюсь оптимісткою, бо знаю, що зміни можливі. Навіть той факт, що ми з вами розмовляємо про гендерну рівність –- великий прорив для мене. Адже коли я вперше приїхали в Україну і заговорила про гендер, то перекладач зупинився і сказав: «Знаєте, у нас і слова такого немає». Зараз в Україні поступ у цьому питанні дуже серйозний.
«Гендерна політика – це політика забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в суспільстві.
Відповідно, якщо ми говоримо про державну гендерну стратегію, то йдеться про державну політику забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Це визначено Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який був прийнятий ще у 2005 році.
Нещодавно Урядом був прийнятий концептуальний документ – Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року. Вона включає в себе цілу низку напрямів роботи і комплексних завдань.
Однак, такі гендерні стратегії можуть бути в різних сферах. Наприклад, Гендерна стратегія в секторі безпеки і оборони або гендерна освітня стратегія чи, наприклад, гендерна стретегія у зменшенні розриву в оплаті праці між жінками і чоловіками (зараз розрив складає близько 30% в Україні).
Нещодавно така міжнародна організація, як Рада Європи, членом якої є Україна, розробила Стратегію гендерної рівності Ради Європи і Україна її прийняла також. Ця стратегія включає шість основних напрямів:
– подолання гендрених стереотипів
– покращення доступу жінок до правосуддя
– протидія домашньому насильству
– збільшення політичної участі та економічної участі жінок
– гендерна інтеграція в усі сфери життя
– забезпечення прав жінок імігранток, біженок, ВПО».
«На мою думку, такі документи мають бути не лише на рівні держави, але також можуть прийматися на рівні міністерств чи конкретного підприємства. Також чимало громадських організацій мають гендерні стратегії», – підкреслила Катерина Левченко.