«Ген справедливості» представляє живу історію зі щасливим завершенням

Про резонансну справу неповнолітнього Андрій Кравця (прізвище та ім`я змінено з етичних міркувань), який був неправомірно засуджений за вбивство, відсидів майже шість років та нарешті отримав виправдувальний вирок.

Про те, як статус свідка може змінитися на статус підозрюваного. Про те, як нанесення тілесних ушкоджень в час, коли неповнолітній перебував під наглядом, а отже під відповідальністю правоохооронців, ігнорується. Про те, як правова допомога може надаватися 13-ма адвокатами, а допоможе лишень 14-ий з них.

Про деталі важкої справи, про деталі важкої долі в розмові з адвокатом системи безоплатної правової допомоги Олексієм Кузьмінським (м. Черкаси).

Вітаю слухачів «Громадського радіо», з вами Лариса Денисенко і «Ген справедливості». Сьогодні ми будемо представляти живу історію в рамках нашого проекту, котрий розповідає громадянам про доступ до правосуддя і роботу системи безоплатної правової допомоги. Сьогодні у нас резонансна історія – це адвокат Олексій Кузьминський, котрого я вітаю в студії. Говорити ми будемо про історію, котра відома всій Україні, історія Андрія Кравця, який був затриманий в квітні 2007 року за підозрою у дуже тяжкому злочині, умисному вбивстві. Фактично людина просиділа за гратами біля 6 років. Мушу сказати, що людина дуже молода і молодою вийшла на волю  завдяки роботі Олексія Кузьминського.

Лариса Денисенко: Ви можете детальніше розповісти на чому ґрунтується ця історія, як Андрій втрапив в цю халепу?

Олексій Кузьминський: Стосовно цієї резонансної для Черкащини історії. Свого підзахисного Андрія Кравця я почав захищати в рамках доручення центру безоплатної правової допомоги в 2013 році. Я вже третій рік його захищаю з моменту відкриття кримінального провадження по старому кримінально-процесуальному кодексу відкриття кримінальної справи вже пройшло 8 років. Сторона обвинувачення наголошує на тому, що 8 років тому в селі на Черкащині відбулося вбивство пожилої особи малолітнім, як вони вважають злочинцем. Весь час за 8 років мій підзахисний вже отримував двічі обвинувальний вирок. В перший раз суд першої інстанції присудив йому  8 років позбавлення волі, апеляційна інстанція підтримала. Після цього цей вирок був скасований Верховним Судом України і направлений на новий розгляд. Після нового розгляду ще раз скасували і засудили на 8 років і після цього трохи пом’якшили вирок, позбавили на сім років волі. Далі вищій спеціалізований суд скасовує ще раз цей вирок, вступає в силу новий кримінально-процесуальний кодекс. Фактично вступив за дорученням центру в цю справу я. По фабулі цієї справи, що там дійсно відбувалось. Ніч, потерпілий , вбитий, йшов з велосипедом, як сторона обвинувачення вказує, що мій підзахисний на підґрунті раптово виниклих неприязних відносин побив його. І фактично малолітня дитина 15 років, на той момент він був на зріст метр п’ятдесят, худорлявої статури, яким чином, чому він міг вбити. Органи досудового розслідування вирішили, що це він вбив.

Лариса Денисенко: Олексію, а на чому ґрунтувалась така завзятість слідства? Які були аргументи, докази, на користь того, що дитина, звісно невеличка на зріст, я не знаю, як його характеризували, але на що спиралося слідство, коли говорило і доводило саме те, що він винний в тому, що людина померла?

Олексій Кузьминський: Чому ця справа дуже цікава, тому що фактично після цього вбивства, мого неповнолітнього клієнта 4 квітня запросили для допиту в якості свідка до райвідділку. Запросили разом з матір’ю. Він дав свідчення, що підходив дійсно до потерпілого, коли вже той лежав мертвий. З метою оказати медичну допомогу, щоб подивитися, що з людиною сталося. Після цього його раз допитали, матері сказали привезти речі його, щоб провести експеримент , мати поїхала, він залишився у відділку і після цього був допитаний. Приблизно за північ вже було і він вже дає без матері на себе покази, що дійсно він вбив цю людину .

Лариса Денисенко: Оце типовий до речі інструмент, яким зловживають слідство, коли людину запрошують, ніби неповнолітня дитина з мамою, це абсолютно нормально, проводиться навіть не допит, а розмова, або опитування стосовно подій, які відбувалися. І потім, коли дорослу людину, яка відповідає за дитину, відправляють додому, раптом його статус стає інакшим.

Олексій Кузьминський: Так. Його статус змінився, в силу тих показів, які він дав на себе. Зі статусу свідка в статус підозрюваного перейшов і фактично після цього, як то кажуть, запрацювали певні жорнова. Відбувався певний слідчий експеримент на якому мій підзахисний на відеокамеру вказує, що його били і катували. Ця відеокасета потім заливається кавою слідчим. Після чого ці покази вже ніхто не може сприйняти. Потім в його медичній картці є відповідний запис, що в нього була зламана щелепа. Яким чином, коли особа перебуває фактично під наглядом держави, держава несе за нього відповідальність і у неповнолітнього ламається щелепа, постає питання чому. Обвинувачення спиралося на те, що начебто є сліди крові на кросівку і шкарпетці. Але навіть, якщо логічно подивитися на це, якщо неповнолітня дитина б’є дорослого, це ж не одна крапля крові буде. Крові повинно бути на одязі більше. Також спиралися на покази чужих слів, начебто мій підзахисний своїм однокласникам розповідав, що відбулася бійка, начебто видумував собі певне алібі, але все це покази з чужих слів. Однокласники нічого не бачили.

Лариса Денисенко: А на який день після нещастя, що сталося його затримали, вперше як свідка запросили до бесіди?

Олексій Кузьминський: До бесіди його запросили на третій день.

Лариса Денисенко: Потім вони послали маму за речами і вона їх принесла. В який спосіб це фіксувалося? Як вони це оформлювали?

Олексій Кузьминський: Є певні документи, певні протоколи допиту як свідка, на яких він дає одні покази і є вже інший протокол, ще як свідка, де він вже дає інші покази. І після цього протокол допиту як підозрюваного. Всі ці протоколи вони в матеріалах кримінального впровадження. Чому дуже вигідно, як для захисту співпало прийняття нового КПК. Все ж таки по-перше те, що судом сприймаються тільки ті покази, які свідки дали безпосередньо в залі судового засідання. Все, що відбувалося до цього, всі ці явки з повинною, всі покази свідків, які друкуються так як бажає сторона обвинувачення – все це судом не сприймається. На той момент, коли в нас був суд першої інстанції пройшло 6 років. Ми почали допитувати свідків, що ви пам’ятаєте, що дійсно було з цього. Свідки майже нічого не пам’ятали, прокурор намагався зачитувати їхні покази, але ми відстояли те, що дійсно тільки те, що свідок безпосередньо скаже в суді. Суд сприйняв наші доводи, повністю в сукупності їх оцінив і взяв на себе відповідальність і виніс  виправдувальний вирок цієї  справи.

Лариса Денисенко: А коли відбулося перше судове засідання і перший суд над Андрієм, власне, там йшлося про захист? Його тоді хтось представляв?

Олексій Кузьминський: Стосовно захисту, у Андрія за весь цей період кримінального провадження було 13 адвокатів, я фактично 14. У виправдувальному зазначено, що я 14 адвокат, і це свідчить про неефективність наданої йому допомоги. На слідчому експерименті був один адвокат, на допиту був інший адвокат.

Лариса Денисенко: Давайте трохи поговоримо про вас, я поясню чому. Ви адвокат системи БПД, ви так само є викладачем і тренером, який запроваджує навчання для інших адвокатів, базуючись на прецедентах європейського суду з прав людини. Скажіть будь ласка, яких помилок системи, або яких помилок особистих допустили адвокати, які представляли Андрія раніше – це фантастика звичайно 13 людей працювало, щоб дитину упакували на такий довгий термін . При тому базуючись фактично на його зізнанні, від якого він потім відкараскувався сам.  В чому проблема дійсно такого захисту?

Олексій Кузьминський: Рішення приймає саме суд і всі доводи аналізує суд. Дуже сумно, що суд маючи сумнів в цій справі приймає рішення, яким засуджує на 8 років.

Лариса Денисенко: Коли ви вже увійшли в процес, якими буди ваші перші кроки задля того, щоб змінити цю ситуацію?

Олексій Кузьминський: Я намагався поспілкуватись з підзахисним і викликати в нього певну довіру.

Лариса Денисенко: Він же був зневірений, от я собі не уявляю, коли весь світ повертається до тебе спиною, і навіть ті люди, що мусять тебе захищати… Ти усвідомлюєш, що можливо вони і робили правильні кроки для захисту, але ти залишаєшся в тій самій позиції, ти відчуваєш, що ти нікому не потрібний. І ще і дитина, яка до дорослого світу ставиться з підозрою цілком напевно обґрунтовано. Як ви налагоджували оцей місток довіри, щоб Андрій сказав, що він робив, що не робив?

Олексій Кузьминський: Спочатку було дуже складно з ним , але все ж таки робив я свою роботу. По суду ми допитували свідків, досліджували всі матеріали справи, акцентували увагу, там де можна трактувати і в ту, і в ту сторону, що це не є доказом вини. Вся ця справа, вона суцільний сумнів. Я сам до кінця не вірив, що суд це зробить. Коли суд прислухався і виправдав, для мене це була приємна несподіванка.

Лариса Денисенко: Ваш підзахисний вже перебував в місцях позбавлення волі, хто звернувся до вас, хто вас знайшов?

Олексій Кузьминський: Справа в тому, що коли я отримав доручення від центру БПД, тому що Андрію правова допомога представлялася за рахунок держави, то він би вже був на свободі. Вищій спеціалізований суд подивившись на всю цю ситуацію, що на той момент вже 6 років йде кримінальне впровадження і людина перебуває за гратами, він змінив до Андрія запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов’язання. До теперішнього часу в нас є особисте зобов’язання, але куди діти 6 років? Куди діти зламану долю?

Лариса Денисенко: Які документи на початку вам довелося скласти задля того, щоб процес пішов?

Олексій Кузьминський: Моя участь у цьому кримінальному впровадженні почалася з судового засідання. Я ознайомився з матеріалами кримінального впровадження, подивився, що можна визнати недопустимим, на чому акцентувати увагу. Це був певний перехідний період між доказами зібраними в рамках КПК 60-го року і новим. Ми акцентували увагу стосовно експертиз, версій, що його катували і вищий спеціалізований суд дав певні вказівки, які не були виконані – дослідити, чому неповнолітня особа вказує, що її катували, чому зникає відеозапис слідчого експерименту, де він на камеру каже «мене тут катують». Чому не дослідили, що в нього була зламана щелепа?

Лариса Денисенко: Досі, незважаючи на те, що є документальний факт школи, нанесений неповнолітньому під час ведення допиту, або інших слідчих дій, менше з тим слідство не зробило жодного руху в бік того, щоб з’ясувати. Закинути обвинувачення і взагалі крім формальних відписок ви нічого він них не отримували?

Олексій Кузьминський: Були формальні відписки і про них зазначав в своєму вироку суд першої інстанції, що все це судом не було досліджено.

Лариса Денисенко: Взагалі, якщо говорити про подальшу перспективу цієї справи, як мінімум я тут бачу 3, 5, 6 статтю європейської конвенції справ людини. На ваш погляд , які є перспективи і на що ви б звертали увагу, якби ви складали заяву до Європейського суду з прав людини стосовно відновлення справедливості, стосовно того, що держава заборгувала цьому неповнолітньому, який за цей час став повнолітнім і набув статусу. Дитина зростала і добувала досвід не там.

Олексій Кузьминський: Стосовно перспективності цієї справи, то дійсно ви праві, Ларисо. Є певний термін розгляду справи. Сказати, що 8 років – це розумний строк розгляду кримінального провадження… Ми збираємося звертатися, дійсно, до Європейського суду з прав людини, навіть не дивлячись на подальшу перспективу в цій справі.

Лариса Денисенко: Ви не хочете чіпати статтю третю, стосовно катувань?

Олексій Кузьминський: Поки апеляційна інстанція не розгляне. Перша інстанція дала висновок стосовно того, що все це не досліджувалось, але він повністю не стверджує, що завдавалась шкода. Він визнає факт, що є певний запис в медичній картці про те, що зламана щелепа. Але уходить від висновку в який спосіб це було зроблено. Зараз ми чекаємо в національних судах певного висновку і вже після цього будемо виходити стосовно відшкодування шкоди до Європейського суду. Але я обмежений позицією мого клієнта, вони прості люди, вони і так від цього настраждалися.

Лариса Денисенко: Європейський суд з прав з людини не потребує аж настільки залученості потерпілих людей і ви цілком, як адвокат можете дати раду цьому процесу. От ці 8 років життя, фактично нестабільного, з обмеження свободи. Чи думає ваш клієнт, і чи підтримали б ви його стосовно такого питання, як сатисфакції шкоди завданої правоохоронними органами і всією системою цьому неповнолітньому?

Олексій Кузьминський: Стосовно сатисфакції найважче питання – скільки можна просити і вимагати за зламану долю? За те, що фактично не було друзів, не було якогось особистого життя, тільки нещодавно мій клієнт одружився і вже має свою сім’ю. В нього дружина, дитина вже, але все це було у нього відібрано. Тому сатисфакція, я впевнений, буде вимагатись.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.