Гендерно-обумовлене цькування в школі: питання та відповіді

У двадцять першій програмі циклу Гену справедливості Юлія Савельєва, гендерна експертка, філософиня розповідає про те, чим вирізняється гендерно-обумовлений булінг, з яким насильницьким та принижуючим наступом частіше за хлопців стикаються дівчата? Чи впливають на гендерно-обумовлений булінг суспільні стереотипи, підручники, гендерно-нечутлива поведінка вчителів та вчительок?

Лариса Денисенко: Часто ми говоримо про гендерно-обумовлене насильство. Булінг, наприклад, не щадить нікого незалежно від статі або гендерної ідентичності. Чи може ми говорити саме про гендерно-обумовлений булінг?

Юлія Савельєва: Так, булінг теж має гендерне забарвлення. Якщо проаналізувати кількість дітей за статевою ознакою, які страждають від булінгу у школі, то відмінності існують. Перш за все це проявляється у тому від яких форм насильства страждають хлопці та дівчата. Дівчата частіше скаржаться на психологічні, економічні та сексуальні форми насильства та булінгу. Хлопці ж говорять про фізичні прояви.

Хлопці і дівчата по-різному ідентифікують насильство. І дорослі також по-різному реагують на цю проблему стосовно хлопців та стосовно дівчат. Вважаючи, що для хлопців це більш менш прийнятно, а дівчата завжди пліткують і це також начебто нормально. Тому говоримо про те, що, не беручи до уваги ось цей існуючий гендерний аспект, вирішити цю проблему буде складно.

Лариса Денисенко: Поширеним є стереотип стосовно жорстокості підлітків і, зокрема, жорстокості дівчат. Останні резонансні булінгові події стосувалися того, що саме дівчата цькували своїх однокласниць. Чи дійсно це так і можна говорити про конкретні факти питомої жорсткості? Чи немає значення хто може розпочати булінг дівчата чи хлопці? Адже все одно він є жорстоким і принижуючим людину явищем.

Юлія Савельєва: Поки що нам бракує досліджень, які б переконали, що булінг серед дівчат та хлопців відбувається по-різному і що начебто дівчачі його прояви більш жорстокі та агресивні.

Наявність в Інтернеті свідчень того, що у дівчат прояви булінгу не менш жорстокі, або й більш жорстокі, ніж у хлопців, говорить не про те, що хлопці і дівчат проявляють це по-різному. А про те, що ми вважаємо булінг від дівчат абсолютно неприйнятним. Ми сприймаємо це, як те, що абсолютно не може бути притаманне дівчатам. Та водночас це – швидше природна форма реакції, яка придушується і дівчата її в собі виношують, бо суспільство не очікує, що вони можуть себе так поводити. Тому коли їх прориває, це може мати подібні зовсім неприємні ознаки. І тому вони й сприймаються як такі, що виходять за межі уявлень про людяне.

Лариса Денисенко: Нещодавно на каналі «1+1» був сюжет про дівчину, яка була трохи гладенькою і це спричиняло образливе ставлення до неї. Сюжет був скерований на те, що вона схудла і стала привабливою для хлопців. Думаю, подібні сюжети шкідливі, вони не розкривають тему булінгу і норми як такої, яка нав’язується стереотипами. На передньому плані тут об’єктизація. На ваш погляд, як слід реагувати і школі, і батькам, і медіа на такі речі?

Юлія Савельєва: Якщо є бажання розрити цю тему, то потрібно шукати першопричини. Бо за вами названим прецедентом стоїть гендерний стереотип про те, що дівчина має відповідати певним стандартам. А якщо з нею щось не так, то вона виправдано може бути жертвою будь-яких форм насильства.

Сюжети на такі теми мають бути просвітницькими. Треба розповідати, що подібна поведінка є неприпустимою.

Лариса Денисенко: Чи можуть гендерному булінгу у школі сприяти типові стереотипи, на кшталт, хлопчик смикає тебе за косу, бо ти йому подобаєшся і займає тебе тому, що ти йому подобаєшся.

Юлія Савельєва: Це з розряду прислів’їв «б’є – значить любить». З цим потрібно працювати і не сприймати як норму, що хлопці саме так проявляють свої почуття. Маємо виховувати інші форми, правила та принципи комунікації.

Лариса Денисенко: Чи може гендерно-незбалансована лексика вчителів та вчительок стати поштовхом, або ж не зупинити насилля чи дискримінаційне ставлення до дівчат або до хлопців?

Юлія Савельєва: Все, що відбувається у школі, є у полі відповідальності вчителів та вчительок. Звідси починається розвиток різних форм насильства: з того як вчителі та вчительки звертаються до своїх учнів та учениць, що вважають припустимим у своїй поведінці та у поведінці школярів і школярок між собою. Саме на вчителях та вчительках відповідальність за те чи запуститься оце так зване коло насильства, чи його вчасно припинять. Навіть, коли це не було з подачі вчителя чи вчительки.

На жаль, поки що педагоги та педагоги не помічають, що своїм не зовсім чутливим ставленням до хлопців і дівчат, можуть провокувати форми насильства.

Лариса Денисенко: У підручниках теж досі існує багато стереотипів. Чи не можуть ці книжки та підручники працювати на підсвідомість і будувати таку картину світу, де вони будуть відтворювати такі моделі?

Юлія Савельєва: Звісно. Усе навчальне середовище, сформоване стендами, правилами поведінки, навчальною літературою впливає. Тому відповідальність є і на тих, хто ці підручники готує, рецензує.

Лариса Денисенко: Як і хто має пояснювати і дівчатам, і хлопцям, що таке безпека, особистий простір, сексуальне виховання, як протидіяти приниженню (якщо таке стається)?

Юлія Савельєва:  Важливо говорити про дві важливі інституції: сім’ю і школу. Питання, пов’язані з безпечним середовищем, мають бути наскрізною темою у школах. Часто у школах ми чуємо «дитина така прийшла з сім’ї». Так, це не можна нівелювати, але все ж за школою однозначно є виховний потенціал. Діти копіюють те, що бачать, і якщо побачать ненасильницьку модель поведінки, якщо навіть насильницька є в сім’ї, то також можуть легко навчитися цьому.

Лариса Денисенко: Коли з’являється така проблема, то кому про це може сказати дитина? Як їй реагувати? Як реагувати школі? На якому етапі викликати поліцію, повідомляти батькам?

Юлія Савельєва: У дитини завжди має бути можливість звернутися до дорослого. Хто ця людина залежить від того, наскільки дорослі змогли сформувати довіру і авторитет тією особи, до якої можна звернутися. Дослідження свідчать, що від початку у дітей є готовність розкриватися і звертатися за допомогою. І вже самі дорослі своїми діями відвертають у дітей подібне бажання.

Лариса Денисенко: На що треба звертати увагу і батькам, і дітям, аби зрозуміти, що відбувається булінг?

Юлія Савельєва: Важливо починати з розмов з дітьми про те, що саме вони вважають таким, що може принизити їхню людську гідність. Пояснювати, що якщо дитина відчуває дискомфорт, то це вже ознака того, що відбувається щось не дуже прийнятне. Але треба і навчити тому, аби дитина могла артикулювати цей дискомфорт: звернутися з цим до дорослого, знати до кого звернутися, змогти розповісти.

Лариса Денисенко: У школах досі існує проблема з сексуальним вихованням. Як пояснити дитині цінність приватних кордонів? Пояснити, що не потрібно боятися сексуальних стосунків, але треба усвідомлювати, що між залицянням та домаганням є різниця?

Юлія Савельєва: Дітям не вистачає сексуальної просвіти. На жаль, існує супротив дорослих, який не дає цій просвіті зайти у школи.

Також складно боротися з культурою шоу-бізнесу, який несе ідеї сексуальної свободи і часом говорить про те, щоб залицяння сприймали як щось найбільш бажане у житті. Без сексуальної просвіти ми будемо бачити лише те, що бачимо в кліпах.

Лариса Денисенко: Досі існує багато стереотипів, пов’язаних з першим сексуальним досвідом, з контрацептивами. Вирізнити безпеку, власні кордони, своє бажання – складно.

Юлія Савельєва: Так, проблема існує. І така доступність до контенту порнографії, яка існує зараз, раніше не була можливою. Був менший вплив і тиск на сексуальність. Поки ми зволікаємо з сексуальною освітою, то Інтернет бере гору у цих питаннях, і таким чином виховує і формує. І ми втрачаємо шанс щось змінити.

Лариса Денисенко: Медіація в школах здатна вирішити проблему булінгу?

Юлія Савельєва: Те, що ці питання мають вирішуватися і в межах школи, силами педагогічного колективу, це однозначно. На жаль, поки що не вистачає навичок розуміння і ведення конфлікту з боку вчителів та вчительок. І це, на жаль, допомагає існувати проблемі і надалі. Поширеним є стереотип, що добре тоді, коли взагалі немає конфліктів. Але якщо є можливість контролювати конфлікт, то тут буде і конструктив, і позитив. Навичок ведення конфлікту нам поки не вистачає.