Прокурори мають розуміти: є доля процесуальних документів, а є доля людини – Вероніка Плотнікова

І гостя нашої студії – начальниця відділу дослідження проблем прокурорської діяльності у сфері міжнародного права та впровадження практики Європейського суду з прав людини Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури, кандидатка юридичних наук Вероніка Плотнікова.

Нещодавно Науково-дослідний інститут НАП випустив посібник під назвою «Діяльність прокурора щодо запобігання та протидії домашньому насильству»

Лариса Денисенко: Якщо уявити роль прокуратури у вирішенні цього питання з огляду на новоухвалені норми як Кримінального Кодексу України, так і загалом законодавства, які стосуються попередження домашнього насильства, яка основна мета укладання цього посібника, і на що ви скеровуєте прокурорів та прокуророк?

Вероніка Плотнікова: В першу чергу, ми переслідували мету звільнення від стереотипів як самих прокурорів, так і оточуючих. Всі ми знаємо, що є така позиція, що прокурор має робити все. Ми не за те, щоб прокурори ходили по домівках і тримали за руку насильників, але прокурори мають розуміти ідентифікатори домашнього насильства, розуміти, що таке побутова сварка, щоб всі справи стосовно домашнього насильства було ідентифіковано вірно, і процесуальне керівництво по цих справах здійснювалося саме по таких категоріях справ. Тому що ми розуміємо, що сьогодні це може бути сварка, а потім це буде 115 стаття ККУ – вбивство.

Лариса Денисенко: Які існують основні проблеми, з якими стикаються прокурори в контексті тих стереотипів, які накладає суспільство?

Вероніка Плотнікова: Основний стереотип, який підтверджується потім, що скоріш за все, особа, яка подала заяву, потім її забирає. Адже це відбувається часто в невеличких містечках або в закритих соціумах, тому особа розмірковує про те, що буде далі.

Другий стереотип —домашнє насильство відбувається в неблагополучних родинах. Неблагополучною родина стає тоді, коли туди приходить домашнє насильство.

• Неблагополучною родина стає тоді, коли туди приходить домашнє насильство

Третій стереотип – насильство відбувається, коли особа сама провокує. Це на кшталт – нащо ти купував таку дорогу машину, саме тому в тебе її вкрали. Тобто – чого ти так вдягалася, що на тебе напали, і так далі. У насильстві винна не жертва.

• У насильстві винна не жертва.

Метою нашої книги було і те, щоб хоча б в певних моментах можна було цього уникати, щоб роз’яснити нашим колегами, що це за справи, як себе варто поводити з потерпілими, як орієнтувати слідчих, тому що це підслідність Національної поліції, яка так само зараз бореться з цими гендерними стереотипами. Коли справа доходить до кримінальної відповідальності, коли це систематичне домашнє насильство, коли це домашнє насильство, яке ідентифікується за тяжкими наслідками, то, звісно, з цим треба робити спільними зусиллями.

Лариса Денисенко: Я знаю, що ти цікавишся практикою Європейського суду з прав людини, і можна тут згадати і справи проти Туреччини, і справи проти Молдови. В цьому посібнику ти звертаєш на це увагу прокурорської спільноти?

Вероніка Плотнікова: Так, звісно, в нашій книжечці ми звертаємо увагу саме на практику ЄСПЛ, на те, що ці категорії справ розглядаються Європейським судом за сферою статті 3 та 14. На жаль, коли укладалася книжка, ми ще не мали справи «Володіна проти Росії», це одне з найсвіжіших рішень ЄСПЛ. Категорія справ про домашнє насильство розглядається за статтею 3, тому що вона прирівнюється до нелюдського поводження або до такого, що принижує гідність поводження. Так само розслідування фактів домашнього насильства розглядається за статтею 14, яка бореться з дискримінацією.

Лариса Денисенко: І тут важливо пояснити стосовно статті 3, яка стосується передовсім нелюдського поводження і приниження гідності, в яких можна винити державу. І тут момент такий, що справи домашнього насильства, на мій погляд, ЄСПЛ перетягує з площини приватного в площину публічну, тому що держава має відповідати за наслідки.

Вероніка Плотнікова: Абсолютно вірно, тому що тут питання зобов’язань держави. Зрозуміло, що все, що відбувається на кожній кухні, в кожній квартирі спочатку приватне, але держава має створити всі умови для того, щоб, коли факт насильства відбувся, має бути здійснене належне та ефективне розслідування. Ось чому я згадала про справу Володіної проти Росії, адже це як раз один з кричущих випадків, коли жертва зверталася, була тяганина, було неналежне розслідування, її «відфутболювали» кожного разу, їй казали, що вони істеричка і сама довела своєю поведінкою, тому «ми з цим розбиратися не будемо». Врешті решт це призвело і до наслідків щодо держави. Сподіваюся, що наша країна не буде мати в подальшому такої категорії справ, і ті зміни до законодавства, які в нас зараз відбулися, цьому сприятимуть.

Лариса Денисенко: На що важливо звернути увагу стосовно діяльності прокурора, процесуального керівництва в суді стосовно того, що важливого розкриває аспект рішень ЄСПЛ, і що спонукає до дій прокурорів у національному законодавстві?

Вероніка Плотнікова: ЄСПЛ не дасть тобі чек-ліст покрокових дій, він каже, що ваші категорії провадження в залежності від того, як вони позиціонуються в національному законодавстві, де б це не було, мають відповідати певним критеріям. Це – оперативність, тому що не можуть бути такі факти, коли домашнє насильство розслідується декілька років, зважаючи на те, що жертви постійно скаржаться. Це – збір доказів, не можна обмежуватися лише тим, що опитали саму жертву і самого кривдника. Зрозуміло, що багато чого відбувається за закритими дверима, і сусіди, як правило, бачать, сусіди розуміють для себе, що в сім’ї відбувається щось не так. Спрацьовує і те, що допитуються працівники інших правоохоронних органів, які вже виїжджали до цієї родини. Тому що до більшості кривдників попередньо складалися адміністративні протоколи.

До речі, в Раді Європи є така інституція як Консультативна рада європейських прокурорів, і один з останніх її висновків був присвячений поводженню з потерпілими, зокрема, і від домашнього насильства. І там вказують на те, що прокурор не повинен бути одним з елементів ланцюжка цієї подвійної віктимізації. Тобто поводження з потерплою або потерпілим має бути таким чином, щоб не спричиняти ще більший біль, який був завданий правопорушенням.

• Поводження з потерплою або потерпілим має бути таким чином, щоб не спричиняти ще більший біль, який був завданий правопорушенням

Також важливий момент – це допомога в налагодженні соціальної безпеки. Ми в своїй книжці це частково теж зачіпаємо, ми надаємо контакти притулків. Не слід чекати, поки цим займуться соціальні служби, якщо ви перед собою бачите особу, якій було завдано шкоду, якій немає кули дітися, ваші людські зобов’язання – надати інформацію про те, куди звернутися.

Також, коли ми говоримо про переслідування, це сприяння у забезпеченні заходів безпеки.

Це і момент тактики і методики проведення допиту як самої особи потерпілої, так і кривдника. Найкраще, коли це відбувається в активній манері, але ми розуміємо, що процесуальна доля справи – це одне, а доля людини – це інше, тому потрібно мати баланс і поводити себе так, щоб не було додаткових звинувачень щодо потеплілої особи. «А як ви себе взагалі поводите в побуті?» – це питання, яке характеризують не з найкращої сторони особу, яка проводить допит.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про економічне, психологічне чи сексуальне домашнє насильство в парі, то часто хто говорить, що дуже важко зібрати докази. Ну яке може бути сексуальне насильство в шлюбі? Що ви на це скажете?

Вероніка Плотнікова: Ми звикли асоціювати домашнє насильство з побоями, з фізичними діями, а насправді зараз законодавство виділяє чотири типи. Але будемо казати прямо, що доказування у таких категоріях справ як психологічне та економічне насильство вкрай складні. Якщо ми кажемо про сексуальне насильство, то там ще можна провести експертизу статевих станів і покласти це в основу обвинувачення. А в питаннях економічного насильства все, що ми можемо порадити особам, які будуть звертатися до органів правопорядку, зберігати якомога більше документів: чеки, історія повідомлень – будь-що. Наскільки я знаю, в нас ще немає фактів порушень по економічному насильству взагалі, є по статевому та фізичному насильству, і є вже вироки. Судді для себе ще не зовсім розуміють, що це за категорії справ, як їх розглядати, до чого приходити, чи впливають ці адміністративні правопорушення на систематичність вчинення домашнього насильства тощо.

У питаннях психологічного насильства ми радимо добиватися призначення психолого-психіатричної експертизи, тому що такі види насильства лишають свій відбиток.

Лариса Денисенко: Якщо говорити щодо публічного представлення в суді позиції обвинувачення, то що тут важливо розуміти, коли ти звинувачуєш людину в тому, що вона є домашнім насильником?

Вероніка Плотнікова: Слід пам’ятати, що, наприклад, стаття 126 (прим.) – це справи так званого приватного обвинувачення, це коли особа сама подає заяву стосовно вчинення правопорушення. Але особливістю, яку вніс законодавець до процесуальних кодексів, є те, що саме ця категорія справ не може бути закрита, якщо особа відмовиться від своєї заяви або свого обвинувачення. Тобто тут вступає в силу роль держави. Це провадження не може бути закрите, і про це, в першу чергу, слід пам’ятати прокуророві. І якщо в інших категоріях справ укладання угод про примирення – це нормально, то тут за всіма порадами і за моментами Стамбульської конвенції, дуже не рекомендується застосовувати такий механізм. Тому що дуже складно сказати, наскільки це добра воля людини – укладати таку угоду про примирення, бо часом це буде з безвихіддя. І про це слід пам’ятати публічному обвинувачеві, яким виступає прокурор.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.