Громадське радіо
Про те, в який спосіб має вручатися повістка. Про те, які справи стосовно дезертирства знаходяться в судовому обігу. Про те, чи існують політичні судові процеси та політичні мотиви у порушенні кримінальних справ, а також про те, чи приймає суд в якості аргумента позицію щодо того, що родичі мобілізованого, можливо, знаходяться в лавах ДНР/ЛНР, як переконливий мотив для ухилення від мобілізації.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про дезертирство, з чого воно починається з точки зору правоохоронних органів? Коли вони вирішують, що людину можна затримати у зв’язку з дезертирством?
Сергій Вилков: Взагалі це питання не настільки складне, щоб визначити. Цим займається військова прокуратура. Я б хотів зачепити не тільки питання статті 408 Кримінального Кодексу України, де визначено таке питання, як дезертирство. Де законодавець визначає дезертирство, як самовільне залишення військової частини або місця служби, з метою ухилитися. Звичайно визначаються відповідні покарання, по першій частині на строк від 2 до 5 років. Злочин середньої тяжкості.
Інше питання, ми часто чуємо, що дезертувало ряд осіб, та ще й зі зброєю. Тут відповідальність звичайно тяжча — тяжкий злочин і строки покарання від 5 до 10 років. Нам, як захисникам тяжче обстоювати інтереси нашого клієнта, тобто нашого підзахисного. Поняття дезертирство, як таке визначено в статті 408, але на сьогоднішній день я б звичайно звернув увагу на таке поняття і норму закону — це стаття 336 зі значком 1, де зазначено ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період, чи у разі проведення цільової мобілізації. В нашому випадку, ми бачимо, що фактично у нас проходить цільова мобілізація, ми не знаємо, коли вирішиться цей конфлікт на Сході нашої країни. Там зазначено, що ухилення від служби цивільного захисту в особливий період карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років. Це фактично в даному випадку дає можливість владі тиснути на громадян. Ми розуміємо, що громадяни не хочуть йти служити в збройні сили, тим більше служити в конфлікті, де їх можуть вбити, де вдома залишаються маленькі дітки, де і так немає роботи і кожен чоловік на хліб насущний і тут він йде на війну. Будемо називати своїми іменами те, що відбувається. Є війна, є смерть.
Все ж таки прийняли цю норму закону. Звичайно, що по цій нормі закону, вже є певні вироки, по яких притягнули людей до відповідальності. До мене звернулися громадяни з Рівненської області. Звернулася жінка, у якої двоє маленьких дітей і чоловіка осудили до позбавлення волі. Суд першої інстанції застосував два роки позбавлення волі з іспитовим строком. В подальшому він спокійно собі знаходився за місцем свого проживання, але прокуратура подала апеляцію.
Апеляційний суд з незрозумілих для нас підстав, що він там знайшов, відмінив статтю 75 і на сьогоднішній день мій клієнт реально відбуває покарання за злочин, який він не здійснював. Взагалі були всі підстави — людина раніше не судима, позитивно характеризується, з постійним місцем роботи, односельчани прохали. Напевно хтось зателефонував, або з адміністрації президента, або ще з звідкись… Коли будуть йти вироки, відповідно до закону, то багато хто з людей не буде йти… Я б сказав, що військова служба в особливий період — це таке обов’язкове рабство, яке за собою тягне, або каліцтво, або смерть, в гіршому випадку.
Громадянам потрібно знати, що ці дві статті, в першу чергу 408 стосується тих людей, які вже призвані, 336 зі значком 1 — це та примусова норма закону, яка застосовуються владою до осіб, які за будь-яких своїх переконань не хочуть йти служити в збройних силах і виконувати якісь обов’язки по АТО.
У мене є клієнти, які не хочуть йти по тих причинах, тому, що у них на Донбасі проживають родичі. Вони підтримують відповідні з ними стосунки, ну не можу брат допустити, щоб іти зі зброєю на брата. Цього і влада не повинна допускати, такі питання треба вирішувати переговорним процесом. Можливо відкинути якісь свої амбіції і РФ і США, тому, що фактично не тільки Україна тут відіграє якусь ключову роль. Україна тут по суті заручник.
Лариса Денисенко: А чи можна в суді це наводити, як аргумент, чи буде він прийнятий судом, коли людина буде говорити, що не хоче мобілізуватися, тому що там є родичі і відповідно людина не хоче через такі мотиви приймати участь, фактично коли він може вбити свого родича.
Сергій Вилков: Кожна сторона, як захисту, так і обвинувачення повинна подати ті докази, на які вона посилається. Можна будь які докази надавати. Суд буде їх оцінювати, але є одне но. Що підтверджують ці докази? Підтверджують відсутність складу злочину? Ні.
Судді теж люди, теж може розчуляться і можливо теж звернуть увагу на те, що там є відповідні родичі, з оцінкою всіх характеризуючих обставин приймуть рішення, щодо не реального позбавлення волі, а застосують все-таки встановлять якісь іспитовий строк.
Лариса Денисенко: В даному випадку, на якій доказовій базі захист може ґрунтувати свою доказову позицію стосовно того, щоб людину не мобілізували?
Сергій Вилков: Люди допускають такі помилки, що їм приносять відповідні повістки, вони їх отримують і це правильно. Але потім, коли вони не приходять їх викликає вже прокурор.
Лариса Денисенко: Можна уточнити ще один такий момент, коли приходить повістка, зараз є такі свідчення, що вона може навіть sms-кою надходити, або за неї розписалася дружина, або хтось з близьких. В який спосіб зараз має вирішуватися це питання, щоб було зафіксовано, що отримано повістку?
Сергій Вилков: Повістка має вручатися особисто. Якщо ми будемо розглядати питання, щодо кримінальної відповідальності, як сторона захисту будемо залучати відповідного свідка, навіть того, хто розписався за цю повістку і будемо ставити питання, чи передавали ви цю повістку? Жінка скаже, що не захотіла, або забула. Вона не несе будь-якої відповідальності. Чоловік не був усвідомлений. Умисного злочину тут не має, а тут дійсно має бути умисел, в тому, що він не йде.
Я переконаний, якщо така ситуація склалась. І щоб такого не було по всій Україні, то потрібно йти і захищати батьківщину. Але все-таки, якщо у людини є якісь релігійні переконання, або є якісь родичи на Донбасі, або зі здоров’ям не все в порядку, то можна використовувати таку можливість. Її потрібно використовувати. На одних патріотах держава не може боронити свої кордони.
Лариса Денисенко: Аргументація в суді може бути яка?
Сергій Вилков: Якщо буде вручено обвинувальний акт, тому, що спочатку вручається повідомлення про підозру, в подальшому проходить досудове розслідування. Часто спочатку викликають, як свідка, а у нас часто забувають про те, що свідок також має право на правову допомогу. Треба йти з захисником.
Лариса Денисенко: Якщо вже справа дійшла до суду, яку поведінку треба обрати людині, щоб максимально убезпечити себе?
Сергій Вилков: Все залежить від того, як сторона захисту побудує захист. Можливо від самого початку сторона захисту подасть клопотання про повернення обвинувального акту прокурору в зв’язку з недотриманням статті 291. Коли закінчується досудове слідство і вручається обвинувальний акт є відповідна норма статті 290, де сторона обвинувачення і за запитом сторона захисту надає матеріали, які важливі для ознайомлення. Коли ми ознайомилися з матеріалами, які є і як ці документи отримані, то тоді вже і будувати позицію захисту. І ставити питання про те, щоб позбавлення волі не було, щоб застосували статтю 75 і надали можливість виправлення якогось.
Лариса Денисенко: Якщо вже говорити про дезертирство, я знаю, що ви вже кілька справ довели до кінця, в тому числі вони і виграшні. Можете на прикладі будь-якої справи пояснити всю методологію, з чого починалося і чим все це в решті закінчилось?
Сергій Вилков: Я зачеплю одну справу. Так сталося, що в одному з військкоматів Київщини є такий прокурор, не буду називати його прізвище, який всупереч всім заборонам закону вирішив виконати указ президента. І своїми діями почав призивати тих осіб, які вже рік були в зоні АТО і тільки по звільнялися. Так сталося і з моїм клієнтом. Були відповідні залякування і спілкування, що буде порушено кримінальне впровадження, вручили йому повістку. Коли про це все дізналася його дружина, вона звернулася спочатку у відповідні установи, потім мої колеги переадресували її до мене, я поспілкувався з нею і з ним. Перевірив ті документи, які у мене були і ми знайшли, що тут є порушення статті 23 Закону України про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме частини третьої, де було зазначено, що не підлягають призову на військову службу громадяни, які проходили військову службу. Якби вони не звернулися, щоб було далі? Не пішов би він на службу, порушена була б проти нього справа, тому що він був призваний, а в частину не прибув.
Я звернувся від його імені з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування наказу до київського адміністративного окружного суду. По першій інстанції розглядали не в певній мірі суддя оцінила норми матеріального права. Нам відмовили у задоволенні нашого позову, але ми не зупинилися і одразу ж звернулися до адміністративного апеляційного суду. І все ж таки 4 серпня задовольнили нашу апеляцію, скасували цей наказ, визнали дії військкома не правомірними. Людина зараз продовжує відновлюватися, пішов на роботу. А так, фактично три місяці сім’я з 4 чоловік перебувала в такому стресі, що не розуміли, чого очікувати. Хоча він був на передовій, на блокпосту з самого початку і пішов добровольцем.
Друга справа у нас є такого характеру, що людину призивали на службу в одній з областей. Я буду приймати участь на стадії касаційного впровадження. Суд першої інстанції прийняв таке рішення, що визнав винним мого клієнта, він застосував вимоги статті 75 і призначив покарання у вигляді 2 років і звільнив від відбування покарання на тих підставах, що є маленькі діти і постійне місце роботи, раніше не судимий і батьки пенсіонери. Але суд апеляційної інстанції, не знаю чим мотивоване це рішення, що скасував 75-ту і людині надав реального строку покарання, на сьогоднішній день цей чоловік перебуває в СІЗО. Побачимо, яке рішення прийме касація.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.