Про те, як працювала адвокатура за часи УРСР. Про те, яких змін зазнав цей інститут за часи незалежності України. Що змінив для адвоката та клієнта новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Що змінила для адвокатів і клієнтів система надання безоплатної правової допомоги. Які інструменти, надані законодавством адвокатам, працюють ефективно, а які – ні, що доладно не застосовують самі адвокати. Про те, що відбувається з адвокатським самоврядуванням, а також, про інші цікаві речі в розмові з докторкою юридичних наук, адвокаткою Олександрою Яновською.
В ефірі «Ген справедливості» з Ларисою Денисенко, ми продовжуємо цикл програм присвячених доступу до правосуддя і безоплатній правовій допомозі. Сьогодні ми концентруємося на адвокатурі, як вона реформується, як це позначається на тих, хто представляє ваші інтереси. Я вітаю у студії Олександру Яновську, доктора юридичних наук, адвоката.
Лариса Денисенко: Почнемо з початку, з того, як функціонувала адвокатура з часів Радянського Союзу. Мало хто знає, як це працювало. Тоді було менше людей, які судилися,в порівнянні з 21 століттям, але інституція функціонувала. Як це було?
Олександра Яновська: Дійсно, багато, що змінилося з часів Радянського Союзу, в тому числі і в організації адвокатури. Адвокатура тих часів була організована досить простим шляхом, були колегії адвокатів, які були організовані за територіальним устроєм. Всі колегії об’єднувались в загальні колегії за регіональним принципом в обласні колегії адвокатів. Все це свого часу підпорядковувалося міністерству юстиції. Адвокатура з одного боку була незалежною, з іншої сторони певна звітність перед державним управлінськім органом відбувалась. На сьогоднішній день ситуація змінилась, ще в 90-х роках, коли розпався Радянській Союз і почались трансформації економічні, так само і юридичної професії це торкнулося. Багато виділилось правових кооперативів, багато юристів почали надавати правову допомогу за ліцензіями. І лише в 92 році, коли був прийнятий закон України про адвокатуру, мій дідусь був його співавтором, тому я дуже добре знаю процедуру його прийняття. Тоді адвокатура сформулювалась більше в ту організацію, яку ми звикли бачити в останнє десятиріччя.
Лариса Денисенко: Ви згадали свого дідуся, і не можу не запитати, це юридична династія? Це завжди дуже цікаво. Як він сприймав, або може з вами ділився думками адвокатуру ще довоєнного і післявоєнного часу?
Олександра Яновська: Зараз починають проводити дослідження і дуже цікаво почути про те, що як працювала адвокатура за тоталітарного режиму. Адвокати працювати не могли, змагальності в процесах не було. Безсумнівно тоді для адвокатів були часи найбільш складні, ніж зараз. Я дуже добре знаю представників адвокатури 70-х років, які працювали надзвичайно ефективно в тих умовах, коли нібито не було тієї змагальності. Коли адвокат в кримінальному процесі починав свою діяльність на при кінці судового процесу , але адвокати тоді працювали дуже ефективно і наполегливо. Відверто кажучи, адвокатура на той момент об’єднували в собі той осередок людей з моральними принципам.
Лариса Денисенко: Хотілося б поговорити про Україну після того, як Україна здобула незалежність і отримала державність. Які на ваш погляд визначні процеси міжнародні, політичні , реформаторські, зміни в законодавстві вплинули на трансформацію адвокатури і що виходило поетапно на виході?
Олександра Яновська: Відправним моментом стало прийняття закону про адвокатуру в 92 році, коли радянські колегії адвокатів перетворились на новітні форми роботи адвокатів. З’явилися адвокатські об’єднання, деякі почали працювати індивідуально – це зробило нові організаційні умови для роботи адвокатів. Водночас поряд з адвокатами правову допомогу надають юристи, які не мають статусу адвокату і таких юридичних фірм, які не є адвокатськими об’єднаннями велика кількість. Після розпаду Радянського Союзу сформувалося таке поняття, як бізнес адвокатура – це певна специфіка роботи таких адвокатів.
Лариса Денисенко: А якщо говорити про судову реформу?
Олександра Яновська: Міжнародні стандарти роботи адвокатів, вони суттєво відрізнялися і відрізняються від тих стандартів, за якими працюють адвокати в Україні. Багато адвокатів спробувало себе на міжнародній арені в міжнародному праві і їм це вдалося. Ті адвокати, які працюють на внутрішньому ринку правових послуг. Вони весь час і досі залишаються далеко осторонь міжнародних стандартних роботи. Лише зараз, згадуючи Європейську конвенцію, ця конвенція починає усвідомлюватись адвокатами в Україні, як реальний інструмент, який можна застосовувати на практиці. Незважаючи на те, що в 2006 році про обов’язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Лариса Денисенко: До речі, я його писала. І писала саме тому, що таких прикладів дуже мало по всьому Європейському законодавству. Усвідомлюючи систему виконання судових рішень нашої країни, вирішила, що це буде не зайве. В тім, як ви бачите 95% навіть за умов спеціального ухваленого закону, рішення Європейського суду в країні не виконуються.
Олександра Яновська: Не виконується. Цією проблематикою, я вже кілька років займаюсь. Адвокати не знають рішень Європейського суду. А я завжди кажу, що хто, як не адвокат буде реалізовувати ці рішення. Судді не будуть їх шукати, хочеться думати, що у них просто багато роботи. Прокурори, слідчі, тим більше не мають відшукувати відповідні рішення Європейського суду. Саме адвокати мають стати тією рушійною силою, яка буде вчити нашу правову систему використовувати це рішення Європейського суду.
Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, чи вплинуло рішення Кодексу адміністративного судочинства на оздоровлення адвокатури?
Олександра Яновська: Кодекс адміністративного судочинства по своїй природі є прогресивним. Але якщо подивимось на практику рішень адміністративних судів, то побачимо, що 80% приймається на користь не людини, а держави. Мені здається, що як раз цей вид судочинства не користується великою популярністю.
Лариса Денисенко: В чому проблема, що адвокати не можуть працювати саме в таких процесах і виборювати справедливість для людини?
Олександра Яновська: Адвокати не є ініціаторами звернення до суду, адвокати фактично реалізують волю клієнта. А воля клієнта вона виникає тільки тоді, коли клієнт бачить якісь перспективи. А коли отака практика і статистика, що скільки в той суд не звертайся – рішення не буде прийнято на користь людини, а на користь державного органу, особливо на регіональному рівні. Зазвичай люди намагаються уникати того, щоб вступати у відкритий конфлікт з державою.
Лариса Денисенко: Як впливає на вирішення проблем людини адвокатський запит? Тому що коли ми говоримо про адвокатів, переважно ми говоримо про представництво інтересів людини під час судового засідання, або під час затримання. Адвокатський запит він взагалі на щось впливає? Він як раз допомагає комуні кувати з державними органами?
Олександра Яновська: Адвокатський запит є не стільки засобом комунікації, скільки одним з засобів збирання інформації доказової, в тому числі. На жаль, не зважаючи на те, що інститут адвокатського запиту існує давно, але дуже низька ефективність. Звісно, новий закон України про адвокатуру і адвокатську діяльність дещо покращив ситуацію, ввівши не тільки право адвоката а і певний обов’язок органу, чи установи, до якої звертається адвокат – надати відповідь на цей запит. Більше того, навіть запроваджена адміністративна відповідальність за не надання відповіді. Однак ефективність всіх цих інструментів дуже низька. Чомусь посадові особи мало знайомі з профільним законом про адвокатуру і адвокатську діяльність .
Лариса Денисенко: Натомість вони добре знайомі з практикою адміністративних судів, бо 80% рішень на їхню користь.
Олександра Яновська: Можу сказати про досвід нашої ради адвокатів міста Києва – дуже енергійно складаються адмінпротоколи про ненадання відповідей на адвокатські запити. Але, якщо подивитись на розгляд цих протоколів в судах, то ефективність дуже низька.
Лариса Денисенко: Я згадую слова одного своїх колег, якого вже нема серед нас, він колись в середині 90-х років дуже сумно зауважив мені. Він сказав, – «Ларисо, тобі не здається, що адвокати за кілька років перетворяться на атрибут правосуддя, що від нас нічого не буде залежати, крім того, що ми маємо бути присутні на судовому засіданні, а ще гірше, просто будемо переносити гроші». От як раз з бенефікацією адвокатури хотілося б поговорити про різні типи адвокатури, які з’явилися. Я нарахувала багато типажів – це міліцейські адвокати, які споконвіку існували в нашій системі, адвокати рішальщіки, які народилися в середині 90-х років, адвокати-лобісти , адвокати-медіатори, адвокати безсерєбряніки , які цікавляться справами людей, які не здатні заплатити , за покликом серця. Як ви можете прокоментувати всю цю ситуацію і типажі, які працюють разом з нами.
Олександра Яновська: Так сталося, що всі ці типажі народжувалися на моїх очах, бо я прийшла в адвокатуру в 94 році і бачила, як змінюються взаємовідносини між судами і адвокатами, слідчими органами. Дійсно народження такої ганебної групи адвокатів, як міліцейські, чи кишенькові – це було породженням саме тих років, фактично – це те, що ми називаємо робота 50/50, коли наполовину адвокат працював на свого клієнта , а наполовину зі слідчим і суддею. Створювалась видимість роботи, клієнтові пояснювали, що все буде добре , але все вирішиться. Але, якщо б адвокат працював відповідально, то відстоював би інтереси клієнта на іншому рівні. На сьогоднішній день стосовно таких адвокатів зроблений великий крок системою безоплатної правової допомоги. Щоб про неї не говорили – зроблена величезна робота і адвокати працюють. Оця зв’язка свій адвокат у кожного слідчого у кожному суді майже зламана. Закон зараз визначає, що якщо людину затримують, то адвоката їй запрошують з системи безоплатної правової допомоги. Це вже не кишенькові адвокати конкретного слідчого, це вже адвокат з системи, в нього є інструменти, щоб працювати на інтереси клієнта.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про кримінально-процесуальний кодекс , що він змінив для людини, і що він змінив для адвоката?
Олександра Яновська: Зараз дуже модно сварити цей кодекс, говорити, що він недолугий. Але він більш прогресивний в порівнянні зі старим і про це не варто сперечатись. Значно посилені гарантії при затриманні особи. На сьогоднішній день затриману особу відразу мають забезпечити правовою допомогою.
