Про те, як засудженому було підготовлено амністію, і про те, як батько, що втратив сина, наразі добивається того, щоб він та онуки були визнані потерпілими, а моральна та матеріальна шкода були виплачені в повному обсязі — нелегка розмова в «Гені cправедливості».
Лариса Денисенко: Давайте поговоримо про помилки слідства і суду.
Микола Чернушенко: Коли загинув син, я лікувався в Переяславі-Хмельницькому. Син виїхав на дорогу і зіштовхнувся з зустрічною машиною, якою керував син депутата райради. При зіткненні наш син загинув. Зіткнення відбулося о другій годині, ні швидка, ні слідство не доставили його в морг. Він пролежав на дорозі до 9 години як збитий собака. Що робили з сином, нам не відомо. Чи намагались його зробити п’яним.
Але відомо те, що швидка допомога Хорольсьскої ЦРКЛ стверджувала на суді, що вони привозили Волошина Сергія у травматологічне відділення.
Але свідки показують, що після дзвінка батьку (а батько мав своє таксі, і син працював у нього) він приїхав швидко на місце ДТП. Погрузили сина Волошина Олега Сергійовича в автомобіль батька і повезли виводити з алкогольного сп’яніння. Про його алкогольне сп’яніння нам доповіла диспетчер підприємства таксі, що вона з Волошиним розпивала о 12 годині в новорічну ніч шампанське. Вона проінформувала диспетчера другої служби, а диспетчер другої служби про це повідомила на суді.
Але суддя Меркушина це до уваги не взяла. На судді травматолог Хорольської лікарні на запитання нашої невістки, чому виявився тверезим вбивця, відповів: «Мене поставили в такі умови, що або квартира і робота, або фабрикація експертизи». Після похорону на сходах райадміністрації я зустрів головного лікаря, і я його спитав, в якому стані був Волошин Сергій. Він відповів, що тверезим, і почав втікати. Але він не міг того казати, бо на експертизі не був присутнім слідчий, автоінспектор. Все робилося в закритому режимі.
Всі люди, що бачили Волошина біля ялинки, стверджували, що він ходив з пляшкою пива у нетверезому стані.
Батько Волошина був у мене в хаті і сказав таку фразу: «Експертизу синові я зробив, і ти мені нічого не зробиш». Це ж запитання задав йому на Хорольському суді, щоб повторив, або спростував. Отримав відповідь, що отримаю страховку. У той же день він сказав такі слова: «На вашу сім’ю у мене грошей нема. Мені потрібно заплатити судді, прокурору і адвокату». Але ніякої реакції судді і прокурора на ці слова не було.
Лариса Денисенко: А сам він на це в суді, що вам відповів?
Микола Чернушенко: Убивця мого сина в суді мовчав постійно. Відповідав батько і адвокат. Тому на наступне засідання я був змушений запросити телебачення. Після цього суд став відноситись до нас більш лояльно. Слідство тягнулось десь півтора року.
Лариса Денисенко: З рештою його визнали винним?
Микола Чернушенко: Визнали і засудили на 4 роки і 10 місяців. Але відбув він покарання тільки 9 місяців.
Лариса Денисенко: Як сталося так, що його було амністовано?
Микола Чернушенко: У період судового слідства батько терміново звернувся до адвокатів, які пояснили, що буде закон про амністію. Треба оформити на сина дитину, і хай суд винесе рішення про батьківство, що і було зроблено.
Дитині на момент ДТП було 2,5 роки. Це була чужа зовсім дитина. Вони заплатили матері гроші, щоб вона подала в суд про визнання батьківства. Два роки ця дитина була Іванівна, а в період судового слідства стала Олегівна. Суддя виносить рішення без проведення експертизи, згідно поданих заяв і без присутності сторін. Рішення винесено в закритому режимі.
На судах про дитину ніколи не згадували, чекали амністії. У вироку дитина як пом’якшувальна обставина не вказана. Все це було приховано від нашої родини.
Лариса Денисенко: Якщо аналізувати вік дитини і вік Олега, то виходить так, що він став батьком у 15 років?
Микола Чернушенко: Так. Мати цієї дитини працювала в батька диспетчером. Й Олег на підставі батьківства вийшов по амністії. Спочатку на нього цей закон не діяв, бо у нього була заборгованість перед родиною потерпілих. А потім цей пункт скасували. Ті люди, що мали зоборгованість перед потерпілими, мають право на амністію.
До цього виконавча служба приходить до нього, у нього майна немає. Він прописаний на участку землі в Хоролі без жодної забудови. Це зроблено для того, щоб в нього не було чого конфіскувати. Друга проблема у тому, що він не стоїть у службі зайнятості, не працює і немає ніяких доходів.
Лариса Денисенко: А що він говорить про те, що утримує мати-інваліда?
Микола Чернушенко: Опікунство на матір оформлено не на Волошина Олега, а на Волошина Андрія, на брата.
Лариса Денисенко: А от він оце говорить про те, що утримує мати-інваліда, а насправді це його брат. А говорить про те, що утримує малолітню дитину?
Микола Чернушенко: Довідка про склад сім’ї — співмешканець, мати, дві дочки, двоє дітей. Вони живуть окремо і ніякої допомоги Олег не робив. Ця дитина оформлена для амністії.
Лариса Денисенко: Зараз це виглядає, що жодної копійчини вони вам не виплатили і не збираються.
Микола Чернушенко: Так. Його амністовано, і працевлаштовуватися він не збирається.
Лариса Денисенко: Він хоча б раз вибачився?
Микола Чернушенко: Під тиском суду він раз сказав «Пробачте». Але це було перед самим вироком. Його батьки навіть намагалися зробити довідку про ожеледь. Але Гідрометцентр не підтвердив цієї інформації. Навіть автоінспектор сказав про те, що був на місці, і там була ожеледь, і Гідрометцентр йому не указ.
Також Волошин каже про те, що в його сина автомобіль буз несправним і без гальм. В експертизі вказано, що мій син не міг уникнути ДТП. Вони робили експертизу кілька разів, бо не були згодні. По розрахунку у Волошина була швидкість не менше 100 км на годину.
Лариса Денисенко: Що ви зараз хочете?
Микола Чернушенко: Я як інвалід Чорнобиля і інвалід війни другої групи звертаюся до вторинної правової допомоги з проханням про визнання статусу моєї сім’ї потерпілих у цивільній справі для того, щоб я міг оскаржувати рішення слідчого і прокуратури. Бо вони стверджують, що не мають права примусити Волошина працювати, спираючись на постанову Венеціанської комісії.
Якщо він не хоче працювати, хай вертається в заклад по відбуванню покарання, трудиться і виплачує хоч якісь копійки на дітей і батьків пенсіонерів. Дітям зараз 15 років і 5. Я за свою пенсію не в змозі їм допомогти.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.