«Ветерани АТО — люди з гострим відчуттям справедливості», — Антон Колумбет

Які програми працюють, а які залишаються жити на папері, бо немає чітко-прописаних процедур та фінансування? Що неможливо було б здійснити без зусиль та допомоги громадськості? Чого потребують ветерани АТО в професійній та приватній сферах? Як суспільство ставиться до ветеранів, і яку поведінку демонструють учасники бойових дій?

«Мені так приємно, коли держава щось робить, я розквітаю, коли уявляю, що сидить маленький чиновник і думає про нас, але от коли парламентарі ухвалюють закон щодо обов`язкової психологічної реабілітації військовослужбовців, який жахливо прописаний, хочеться відправити на лікування народних депутатів, ми б бодай від них перепочили, бо в мене давно є сумнів щодо їхнього психічного здоров`я», — коментує деякі законодавчі ініціативи ветеран АТО.

Лариса Денисенко: Які проблеми переходять у 2016 рік, і з рештою, хто і що, на якому рівні може зробити з ними, щоб мінімізувати і вирівняти ситуацію?

Антон Колумбет: Усі соціальні гарантії для учасників АТО умовно розподіляються на дві частини — пільги, які надаються державою і пільги, які надаються місцевим бюджетом. З тими питаннями, які надає місцева влада, в кожній області своя специфіка. Десь місцева влада дає пільгу на освіту, десь на отримання земельних ділянок. Місцева громада вирішує їх на місці. Та частина, яка надається державою і державним бюджетом, там погана ситуація, тому що законодавство в нас не змінювалося. Головний закон, це закон про статус ветеранів, яким прописані головні пільги учасників АТО. Він суто декларативний, більшість його положень в наш час виконати неможливо, тому що писався він в 60-ті роки 20-го сторіччя. Цей закон треба змінювати.

Лариса Денисенко: А ви бачите якихось партнерів серед суб’єктів законодавчої ініціативи? Вийти на президента, чи народного депутата, щоб вирішити хоч якісь проблеми саме на законодавчому рівні.

Антон Колумбет: Спроби відбувалися. Ми шукали і народних депутатів, які б могли власноруч внести цю ініціативу, але законодавча влада неприязно відноситься до законодавчої ініціативи, яка йде знизу, з громади. Ось в чому проблема. Коли це починає проходити комітети, комісії, то цю ініціативу плюндрують, або не приймають.

Ми рук звісно не опускаємо, робота ця проводиться, але мені ще інколи здається, що можливо, наша помилка, як громадськості в тому, що ми не об’єднали свої зусилля. Досі немає єдиного органу громадської ініціативи, яка б могла групувати всі ці законодавчі ініціативи, далі їх супроводжувати в Верховну Раду чи Кабінет Міністрів. Є декілька таких об’єднань, але наразі результатів ми не маємо.

Лариса Денисенко: А власне, які тоді точкові проблеми, які треба було б поміняти в першу чергу?

Антон Колумбет: Перш за все — багатостраждальний статус учасника бойових дій. Наразі існує механізм дієвий, щодо надання добровольцю статусу УБД, який виконував бойові завдання у складі певних підрозділів. Але, знову ж таки, коли прописували зміни до 413 постанови Кабінету Міністрів, яка визначає статус і порядок надання, звідти викреслили дуже важливий, на мою думку, пункт, щодо зобов’язання командира військової частини проводити службове розслідування. Я можу дуже коротко пояснити в чому справа. Наприклад, є громадянин України, який в літку 2014 року за покликом серця пішов захищати батьківщину.

Наприклад, у складі якогось добровольчого підрозділу. Два, три місяці він воював, потім отримав поранення, був відправлений до шпиталю, потім в АТО не повертався. Наразі цей добровольчий підрозділ або влитий до лав МВС, або до складу ЗСУ. І от коли цей громадянин звертається до штабу своєї військової частини з проханням допомогти зі статусом, то зазвичай ситуація наступна. Командир там вже інший, спів службовці там вже інші, пройшло два роки і займатися цим нудним питанням документального забезпечення людини. Чий вклад невідомий діючим військовослужбовцям, їм просто ніхто не хоче займатися.

А взагалі процедура дуже проста. Командир військової частини призначає службове розслідування, наприклад, пояснення тих людей, з якими він виконував військові завдання. Вони підтверджують, що солдат був в АТО. Командир військової частини за результатом службового розслідування видає наказ по строєвій частині, це дублюється наказом по сектору і далі стандартна процедура отримування статусу учасника бойових дій. Наразі механізм існує, але немає такого механізму, як змусити командира цим займатися.

Друге питання — це те, що навіть прописано в законодавстві і не виконується. Наприклад, медичне забезпечення. Законом гарантовано безкоштовне якісне медичне обслуговування учасників бойових дій у всіх органах охорони здоров’я. Але по факту цього не відбувається. Вже є хвиля звернень, пошуків якихось лікувань і знову ж таки, все це робиться громадою.

Лариса Денисенко: А якісь місцеві програми існують? Можливо якісь місцеві ради зреагували на це і хоча б будуть якісь ортопедичні послуги, чи послуги хірургів, чи такого немає?

Антон Колумбет: Я знаю, що в Києві є програма «Турбота» — це програма з компенсації дорого вартісного лікування та протезування. Логіка її надзвичайно благородна. Наприклад, я учасник АТО, звільнився з армії, пройшов рік і у мене виникли проблеми з коліном. Ця програма «Турбота», вона працює, на неї навіть кошти виділяються, але поки процедура не відпрацьована то комісія не дуже активно схвалює ці компенсаційні виплати. І вони компенсаційні, тобто постфактум. Ти маєш лягти в інститут ортопедії, коліно збирають до купи, протез цього коліна теж десь треба знайти і потім, якщо є підтверджуюча документація про витрати, можна звертатися по цій програмі до департаменту соціальної політики і є приклади, що компенсують. Але ж ці кошти треба десь взяти. Програмою прописано, що можна просто лягти до лікарні і вони вже між собою самі розберуться, але ось це не працює.

Лариса Денисенко: Якщо говорити взагалі про державні програми, чи можна назвати ті, які працюють. Чи є такі, які не працюють?

Антон Колумбет: Яка програма працює? Є така — це програма з санаторно-курортної реабілітації учасників АТО та членів їх сімей. Вона працює, але не дуже добре. Вибір санаторіїв в які надаються путівки, то у хлопців є серйозні питання щодо якості обслуговування і якості цих санаторіїв. Є така тенденція, якщо представники будь-якої громадськості, вони контролюють проведення тендеру, то все досить добре виходить, а якщо не контролюють, то чомусь дуже погано виходить у держави. От саме путівки для дорослих учасників АТО громадськість не контролювала і як наслідок є дуже суперечливі санаторії, якими хлопці не задоволені.

Але ця програма є, вона діє і будь-який учасник АТО може піти до місцевого управління соцзахисту населення, написати заяву на оздоровлення і отримати на 28 днів безкоштовну путівку до санаторію. Так само є путівки для дітей від 7 до 18 років, та путівки за схемою «мати + дитина» для дітей до 7 років. Ці тендери контролювала безпосередньо наша громадська організація. Ми дуже уважно за ними слідкували, навіть відправили свого спеціаліста, який поїхав до санаторію-переможця.

Лариса Денисенко: У мене подруга була здивована тим, що вона потрапила в цю програму, її чоловік зараз на фронті, це український письменник Артем Чех, вона теж письменниця Ірина Цілик, вона якраз з малим була в Одесі по цій програмі і була надзвичайно здивована тим, що це є. Що є ще?

Антон Колумбет: А на цьому все. На жаль нічого більше, що надає нам держава, саме як програма якась, нічого не працює. Перекваліфікація і працевлаштування — повний провал. На перекваліфікацію були виділені колосальні кошти. По місту Києву, я знаю, що було 0.

Лариса Денисенко: А де вони зависли? Можна дослідити? Насьтупного року я теж не бачила коштів, які б виділялися на цей напрям. І до речі, програма санаторно-курортного лікування судячи по цифрам теж виходить на 0.

Антон Колумбет: Я якщо чесно ще бюджет не бачив. Сподіваюсь, що місцеві бюджети це перекриють. Де зависли кошти на перекваліфікацію. Як завжди процедура тендерів була дуже затягнутою, і як наслідок не проведена. Вони здається були проведені, але якось номінально і на них ніхто не з’явився. Тому перекваліфікація по місту Києву не працює.

Працевлаштування. Служба зайнятості працює в своєму звичному режимі, ти можеш туди прийти, принести 25 кг довідок, потім вони всі ці довідки мають підтвердити. Є програма підтримки підприємництва щодо того, що учасник АТО може звернутися в центр зайнятості, пройти там навчання з основ бізнесу і навіть якщо його бізнес план пройде погодження комісії — отримати інвестицію. Це допомогу по безробіттю за рік об’єднують в одну суму і тобі вручають. Але коштів немає на цю програму.

Лариса Денисенко: Невже держава думає, що на ринку багато вільних місць саме по цій спеціалізації і більш запропонувати нема чого?

Антон Колумбет: Ми збирали ці потреби і несли їх і до служби зайнятості і до Державної служби управління у справах ветеранів АТО. Це люди, які полишили успішні бізнеси, посади, в тому числі і в органах державної влади. Я не хочу образити водіїв-навантажувачів, але я наприклад пішов на війну з посади заступника директора тур оператора. Я не хочу бути водієм-навантажувачем. Тому ці пропозиції 60-х років абсолютно не дієві. Єдине, що отримало інтерес — це безкоштовні курси водійських прав. Але і в цьому випадку не можна сказати, що хлопці будуть працевлаштовані.

Потреба дуже просто — IT, найрозвиненіша галузь в Україні, яка активно працює. Декілька моїх побратимів влаштувалося на безкоштовне навчання, але від якихось ініціатив. Те, що потрібно успішній сучасній людині — це англійська, навички програмування. Якщо це виробничі професії — чудово, але нехай це буде логістика, важке машинобудування, але не водії-навантажувачі.

Лариса Денисенко: Та можна навіть пройти по сферам. Я собі уявила екологічну сферу, якщо її розібрати і подивитися, то це актуальний напрямок. Тут дорослі люди, яким треба допомогти і вони б рухали цілу галузь уперед.

Антон Колумбет: Хто такі учасники АТО? Це люди з дуже гострим відчуттям справедливості, які згодні працювати на користь країни, не дивлячись на оплату. Ми дійсно готові йти в органи державного управління, ми дійсно готові йти на непопулярні посади, щоб змінити країну. Наше першочергове завдання — це зміна України на краще. Ми не хотіли бігати по полям з автоматами і гинути там. Ми просто хотіли міняти країну. Але нас трішки обманули, тому ми рік займалися цим. У нас є жарт, що лідер з працевлаштування учасників АТО — це Міністерство оборони. Більшість людей, які себе не знаходять, їм завжди пропонують підписувати контракт і залишатися на військовій службі.

Лариса Денисенко: А є можливість продовжувати вчитися саме на військові науки?

Антон Колумбет: Це залежить від віку. Якщо людина молода, до 25 років, можна без проблем отримати направлення на навчання до військових ВНЗ. Якщо це учасник АТО з бойовим досвідом на посаді не менше сержанта, то він може пройти 3-місячні командирські курси, отримати молодшого лейтенанта і отримати керування взводом.

Лариса Денисенко: Давайте поговоримо про медицину і житлові програми. Чи є державні реабілітаційна програми, крім курортних.

Антон Колумбет: Багато говорять про психологічну реабілітацію. Можливо мені важко відповідати, бо я сам учасник бойових дій, але мені взагалі слово «реабілітація» не подобається. Воно передбачає, що з нами щось не так. Насправді проблема в українському суспільстві. Це народ у нас хворий і його треба лікувати, а не учасників АТО. Насправді, на думку психологів, психологічний розлад у бійців виникає після повернення у мирне життя. Невелика кількість людей, які пройшли війну, потребують клінічної реабілітації.

Зазвичай проблема в тому, що українське суспільство важко реагує на це все. Я по собі можу сказати, що я учасник АТО, маю відзнаки, але я жодного разу ще не одягав форму. Коли мені потрібно на захід поїхати у формі — це надзвичайно важко для мене.

Люди намагаються не дивитися і виникає така напруга. Ми маємо звикати до цього, проводити роботу з громадськістю. Нічого поганого у воюючій країні в людині у формі немає. Досить багато егоїстичного підходу до життя, який в Україні розповсюджений. Людина хоче відгородитися від цього, бо їй неприємно.

Лариса Денисенко: Я знаю, що той, хто не пішов на війну, відчуває на різних рівнях підсвідомого незручність через те, що людина воювала, а він ні.

Антон Колумбет: Є таке. Дуже великі труднощі виникли у спілкування з друзями чоловічої статі, наприклад моїми. Ця напруга дійсно існує. Це не справедливо, бо виходить, що ветеран АТО страждає від того, що відбувається в голові іншої людини.

Лариса Денисенко: Я почала стикатися з ситуаціями, коли людина дозволяє собі некоректно поводитися саме та, яка повернулася з фронту, через те, що його мають сприймати, як героя. Забуває людина, що є родина, з котрою потрібно спілкуватися. І тоді чоловік хоче спілкуватися тільки з побратимами, бо там існує розуміння.

Антон Колумбет: У АТО ми це називали «под градами горел». Завжди так було. Будь-яка війна в будь-які часи. Це виклик, з яким стикається будь-яке суспільство у воюючій країні. Потрібно постійно проводити монотонну роботу з суспільством. Тоді ми навчимо і українське суспільство відноситися нормально до учасників АТО і учасників АТО відноситися нормально до суспільства.

Лариса Денисенко: Як гадаєш, чи потрібно запроваджувати психологічні програми на державному рівні чи достатньо приватних ініціатив?

Антон Колумбет: Я дуже хочу державної програми. Мені завжди приємно, коли держава щось робить. Вийшов нещодавно Закон «Про обов’язкову психологічну реабілітацію учасників бойових дій». Він прописаний огидно. У мене звернення до депутатів: хлопці, прореабілітуйте краще себе. Я дуже часто вважав у їх діях ознаки нездорової психічної поведінки. Я би краще їх прореабілітував, можливо навіть клінічно. Це дискримінація. Чому мене мають обов’язково реабілітувати через закон? Як це буде реалізовано? Тому, наразі я вірю виключно у громадські ініціативи.

Лариса Денисенко: Існують державні програми стосовно надання житла?

Антон Колумбет: Немає дієвого механізму щодо отримання місту соціального фонду житла. Раніше кожний забудовник віддавав 10% квартир в соціальний фонд. Наразі є процедура лише субвенції, коли виділяються кошти з бюджету на придбання житла. Для вирішення цього питання, я вірю виключно у громадські об’єднання, будівельні кооперативи і в те, що ми самі вирішимо всі наші проблеми.

Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.