«Громадське радіо»
Ми продовжуємо цикл програм присвячених функціонуванню системи безоплатної правової допомоги і доступу до правосуддя.
У двадцятому випуску «Гена Справедливості» Віталій Редько розповідає історію про те, як три роки соціальні служби тлумачили закон на свою користь, і його родина не отримувала гроші по догляду за дитиною з інвалідністю. Пан Редько звертався до Міністерства соціальної політики, прокуратури, але постійно отримував відписки.
На даний момент пан Віталій отримує матеріальну допомогу — таке рішення ухвалив суд Деснянського району Києва. Деталі справи розповідає адвокатка Лілія Лукацька.
Лариса Денисенко: З чого почалася ваша історія? Чому ви були вимушені захищати свої права і права своїх підопічних у судовому порядку?
Віталій Редько: У мого сина інвалідність ІІ групи, нам платили гроші по догляду до 2013 року. Всі документи були оформлені, і ми як опікуни повинні були отримувати ці гроші. Але з 2013 року соціальні служби Деснянського району сфальшували закон по догляду за людиною з інвалідністю і перестали виплачувати мені ці гроші.
Я звернувся у Перший київський міський центр безоплатної правової допомоги, і мені призначили адвоката Лукацьку Лілію Георгіївну. Вона мені допомогла у правовому полі, щоб я отримав ці гроші по догляду за дитиною.
Лариса Денисенко: А скільки йшла ваша розмова чи листування з соціальними службами?
Віталій Редько: Три роки. Я звертався і у прокуратуру, і у соціальні служби, і у районну адміністрацію, але мене ніхто не слухав. Вони робили те, що їм вигідно.
Лариса Денисенко: А що прокуратура відповідала вам?
Віталій Редько: Прокуратура відправляла цю заяву на перевірку у соціальні служби, а вони мені давали ту ж відповідь, як і три роки.
Лариса Денисенко: На що посилалися соціальні служби? Навіть коли бюрократ готує відписку, вона на щось орієнтована — на що у цьому випадку?
Лілія Лукацька: Я немного хочу уточнить — у Виталия Алексеевича не один, а два сына, и оба с инвалидностью ІІ группы (психические заболевания). Все дело в том, что таким людям нужен человек, который бы за ними ухаживал. Законом предусмотрена денежная помощь и определенное время эта помощь оказывалась именно на двух детей. Были внесены изменения в постановление Кабинета Министров о порядке предоставления такой помощи — раньше было 10% от минимального прожиточного минимума на каждого человека с инвалидностью. Слово «на каждого человека с инвалидностью» было убрано — я так подозреваю, что это было сделано специально — а оставили такое понятие, как размер самой помощи.
То есть и в закон о психиатрической помощи, и в порядок предоставления этой помощи оставили только размер — он не должен превышать минимальную заработную плату. На сегодня это уровень прожиточного минимума, на тот момент, когда мы проходили все судебные инстанции, это был уровень минимальной заработной платы.
Основываясь на этом, Виталий Алексеевич постоянно получал отказ, что доход его семьи превышает размер минимальной заработной платы, поэтому они готовы платить только на одного человека с инвалидностью, только на одного сына. В связи с этим он обратился к нам, предоставил документы не только с управления социальной защиты — хочу обратить ваше внимание, что были и письма с Министерства социальной политики, которые также поддерживали позицию Управления социальной защиты Деснянского района — и отказывались удовлетворять обращение Виталия Алексеевича. Они ссылались на то, что уход за сыновьями осуществляет его жена и достаточно на эту семью платить помощь только в размере минимальной заработной платы.
Лариса Денисенко: Які аргументи ви виклали під час судових засідань? Наскільки я розумію, ця історія на даний момент закінчилась позитивно — до чого саме дослухався суд?
Лілія Лукацька: Не только на данный момент позитивно, решение уже набрало законной силы. Виталий Алексеевич уже получил помощь, к сожалению, не за те три года, потому что это все-таки административный процесс, существует определенный порядок, сроки.
В исковом заявлении мы делали основной акцент на статью 5 Закона Украины «О психиатрической помощи», где говорится о том, что государство гарантирует денежную помощь лицам, которые осуществляют уход за людьми с инвалидностью І или ІІ группы. Мы обращали внимание суда на тот факт, что в семье два человека с инвалидностью — почему же помощь выделяется на одного, по каким критериям управление соцзащиты оценивает, на кого именно. У сыновей разница в два года, диагноз один и тот же. Обратили внимание на тот факт, что Виталий Алексеевич теперь тоже нетрудоспособный. По закону, люди, которые осуществляют уход за людьми с инвалидностью, не должны работать. Поскольку жена осуществляет уход за старшим сыном, то Виталий Алексеевич может осуществлять за младшим. В соответствии с порядком, на каждого человека, который осуществляет уход, заводится отдельное дело.
Все эти аргументы были изложены. Спасибо судье Таран Деснянского суда — она прислушалась, и вынесла позитивное решение. Между прочим, Управление соцзащиты Деснянского района так и не явилось на заседание суда, они пытались обжаловать решение в апелляционном порядке, но не сложилось.
Лариса Денисенко: Вони не з’являлися на суд, чи були якісь письмові заперечення?
Лілія Лукацька: Да, они подавали свои возражения — те же, что они давали Виталию Алексеевичу в своих письмах. Вот у них было «відповідач зазначив, що розрахунок допомоги проводиться для сім’ї і, оскільки розмір допомоги не може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, допомога призначається у розмірі на одну особу, незалежно від кількості осіб, за якими здійснюється догляд». Вы представляете себе ситуацию — а если бы в семье было не два человека с инвалидностью, а пять, десять?
Лариса Денисенко: Як ви вважаєте, це прорахунок законодавства чи прорахунок тлумачення? Я хочу зрозуміти, де і у чому системна помилка, хто її робить?
Эти органы взяли не соответствующую для себя компетенцию трактовать законы в свою пользу
Лілія Лукацька: Вы знаете, я уже не первый год оказываю бесплатную правовую помощь, сталкиваюсь и с пенсионерами, у которых проблема, и с управлениями социальной защиты, и с Пенсионным фондом — я считаю, что все-таки эти органы взяли не соответствующую для себя компетенцию трактовать законы в свою пользу.
Віталій Редько: Так, вони тлумачили закон не на користь людей з інвалідністю, тих, хто за ними доглядає, пенсіонерів — я не знаю, як це можна так робити. Якщо соціальним працівником закон тлумачиться не на користь людини з інвалідністю, пенсіонера чи доглядача — це злочин з боку соціальних служб, і такі люди не повинні там працювати.
Лариса Денисенко: Наразі справедливість встановлено, але за ці три роки держава не повернула кошти пану Віталію?
Лілія Лукацька: Нет, не вернули. Все дело в том, что нужно, чтобы все понимали (и наши читатели), что Пенсионный фонд, управления соцзащиты — это субъекты властных полномочий. Все споры с субъектами властных полномочий рассматриваются в административном порядке, для этого предусмотрена определенная процедура.
Как только вы получили ответ на свои обращения, есть 6-месячный срок, чтобы его обжаловать
Как только получили ответы на свои заявления, обращения, у людей есть 6-месячный срок на то, чтобы обжаловать эти решения, если они с ними не согласны. К сожалению, Виталий Алексеевич это упустил. С первого дня, когда ему было отказано в помощи, к сожалению, тогда еще не действовала бесплатная правовая помощь по гражданским и административным делам, поэтому, возможно, он о ней не знал, и не знал, куда обратиться.
Когда он узнал о существовании бесплатной правовой помощи, он обратился в Первый киевский центр. Мы приняли, рассмотрели его документы — последнее обращение было как раз в апреле 2016 года.
Лариса Денисенко: І суд прийняв до уваги саме останнє листування, останню заяву?
Лілія Лукацька: Именно. Да, потому что здесь четко нужно придерживаться сроков обращения в суд. Если мы по какой-то неуважительной причине пропустили, то у нас даже не примут заявление к рассмотрению.
Лариса Денисенко: Чи можна тут розглядати відшкодування моральної і матеріальної шкоди?
Лілія Лукацька: Скорее всего, я бы тут рекомендовала скорее обратиться с иском о взыскании морального ущерба. Потому что действительно такой период времени человек знает, что его права нарушаются, оббивает пороги социальной службы, пишет в министерство, и не один орган не идет на встречу.
Я хочу обратить внимание на то, что это не сама помощь человеку с инвалидностью, а денежная помощь лицам, которые осуществляют уход за ними. Виталия Алексеевича признали таким лицом только с момента принятия судебного решения, а, к сожалению, он тоже этих нюансов не знал. Когда он обращался в управление соцзащиты, то просил только назначить эту помощь, но не ставил вопрос о назначении его лицом, которое будет ухаживать. Он считал, что раз на протяжении всего времени болезни своих детей таким лицом была признана его жена, определенное время она получала помощь на двоих детей, то ему даже в голову не приходила мысль о том, что он тоже может быть этим лицом, которое осуществляет уход за вторым ребенком. Если бы он немножко понимал эти нюансы, то, скорее всего, он бы может даже и до нас не дошел.
Віталій Редько: Я звертався у соціальні служби про те, щоб людиною по догляду за однією дитиною назначили дружину, а за другою мене. Але у соціальній службі Деснянського району мені сказали, що по догляду за хворими дітьми призначається тільки одна людина — мати або батько.
Лариса Денисенко: Тобто вони знову неправильно тлумачили?
Лілія Лукацька: Да, конечно, они трактовали в свою пользу.
Віталій Редько: Я вам скажу так щиро, по-людськи — соціальні служби не тільки у Деснянському районі, а й у всьому Києві — закорумповані. Я не знаю, кому потім вони віддають ці гроші, але я стверджую, що там є якісь нелюдські, шахрайські дії.
Лариса Денисенко: Щодо шахрайських дій — це справа відповідних органів, але те, що тут дійсно є тлумачення органу, який, в принципі, не повинен це тлумачити, це очевидний факт, що і підтверджує пані Лілія.
Віталій Редько: Ще одне скажу. У минулому році держава, Кабінет Міністрів, виділили разову грошову допомогу людям Небесної Сотні, тяжко- і легкопораненим. Але ці гроші були виділені у червні, а люди їх отримали аж у грудні.
Лариса Денисенко: Пані Ліліє, поясніть нашим слухачам, багато хто, отримуючи відмову від місцевої соціальної служби, починає скаржитися далі — подавати заяви до Міністерства соціальної політики, звертатися до прокуратури, і у такий спосіб може випустити цей термін подачі до суду. Що б ви порадили краще робити?
Я бы посоветовала только одно — обращаться в центры бесплатной правовой помощи
Лілія Лукацька: Я бы посоветовала только одно — обращаться в центры бесплатной правовой помощи. Если вы обратились с заявлением в органы пенсионного фонда, управления социальной защиты, и не довольны ответом — обращайтесь в центры, где будут рассмотрены ваши заявления, ответы этих органов. Если мы придем к выводу, что ваши права нарушены, мы с удовольствием составим исковое заявление и будем защищать вас в суде.
Лариса Денисенко: Людина, скажімо, може звернутися до центру безоплатної правової допомоги, а паралельно оскаржувати дії районного управління соцзахисту до міністерства?
Лілія Лукацька: Можно, конечно. Но все-таки я считаю, что без правовой помощи адвоката это достаточно сложно сделать.
Лариса Денисенко: Пан Віталій ще зачепив питання щодо затримки соціальних виплат — наче ніхто тобі не відмовляє, але дійсно є зволікання. Зазвичай це пояснюється тим, що держава змучена збройним конфліктом, немає можливості вчасності наповнювати бюджет, і ми не можем вчасно отримувати ту чи іншу матеріальну допомогу. Що у таких випадках можна порадити людям, коли є затримка на півроку, рік?
Лілія Лукацька: У нас действительно интересная ситуация возникает с этими выплатами, но, как свидетельствует наша практика, как только приходит судебное решение, то у нашего государства, социальных служб находятся деньги для выплат за весь период. Не нужно затягивать — если вы считаете, что ваши права нарушены, обращайтесь к специалистам. Будет составлено исковое заявление, будем представлять вас в суде.
Лариса Денисенко: Пане Віталію, ви зараз вчасно отримуєте належну допомогу?
Віталій Редько: Я вчасно отримую цю допомогу, що нам призначили. Я дуже вдячний адвокату, судді — якщо б не вони, не ця безоплатна правова допомога, то я б ці кошти навіть не побачив.