Як працює система безоплатної правової допомоги і хто консультується найчастіше?
Говоримо з директором Координаційного центру з надання правової допомоги Олексієм Бонюком
Лариса Денисенко: В першій програмі свіжого циклу Гена Справедливості поспілкуємось про клієнток системи і з якими питаннями вони звертаються найчастіше. Також розмірковуємо про важливість розробки гендерної стратегії та проведення недискримінаційної політики всередині системи безоплатної правової допомоги. З якими правовими проблемами до Координаційного центру з надання правової допомоги найчастіше звертаються українські жінки?
Олексій Бонюк: Близько 59% від загальної кількості звернень до нашої системи отримуємо саме від жінок. Питання з якими вони звертаються корелюють з тими, з якими звертаються і інші клієнти. Наприклад, питання спадкування: оформлення документів на спадщину, виготовлення документів для спадкування. 10% справ належать саме до цієї категорії.
Близько 7% справ – це аліменти. Їхнє оформлення, стягнення, зміна тощо. Стосовно цього питання звернень від чоловіків немає зовсім. Або ж статистика зовсім не значна, тому не ідентифікується.
Категорії справ шлюбно-сімейних та земельних відносин займають десь по 5%.
Прикро, що досі, не зважаючи на зміни, внесені до Закону «Про безоплатну правову допомогу», жінки, потерпілі від насильства в сім’ї, дуже рідко звертаються за допомогою. І також поки не звертаються діти. Саме діти – нова категорія наших клієнтів.
Лариса Денисенко: Можливо, діти не звертаються за допомогою, бо існують проблеми з доступом до системи?
Олексій Бонюк: Так, ми розуміємо проблематику доступу цієї потенційної категорії наших клієнтів. В Україні живе більше, ніж 6 млн дітей. Тому цьогоріч клієнтська база нашої системи зросла з 8 млн до понад 14 млн.
Лариса Денисенко: Чи може дитина зателефонувати і звернутися по допомогу безпосередньо по буді-якій з ліній, які працюють в системі?
Олексій Бонюк: Звісно, немає жодних обмежень. Зателефонувати і запитати про те, що її цікавить, може будь-яка дитина. Було б добре, якби діти вільно користалися цією можливістю і шукали правових шляхів вирішення питань з якими вони стикаються. Будемо працювати над тим, аби діти знали про таку можливість і нею користувалися.
Лариса Денисенко: Що потрібно змінити в комунікаційній стратегії системи, щоб більше жінок та чоловіків, які потерпіли від домашнього насильства, зрозуміли, що тепер вони мають право на безоплатну правову допомогу і первинну, і вторинну?
Олексій Бонюк: Перш за все має бути готовність системи до надання цієї допомоги на високому рівні з урахування психологічних та етичних аспектів, а також інформування про існування такої можливості.
Ми виступили з ініціативою долучити до цього процесу максимально широке коло зацікавлених сторін. Це Нацполіція, Мінсоцполітики, Мін’юст. Підготовка ж охоплює процес від самого навчання працівників до розуміння психологічних аспектів роботи з цією категорією осіб. Також сюди належить і продукування повідомлень, які спонукатимуть людей переступати психологічний бар’єр і звертатися за допомогою.
Національна поліція звертає увагу на те, що потрібна відповідна інфраструктура. Щоб у випадку факту сімейного насильства, людина мала можливість жити в іншому, безпечному місці. Кожен у нашій системі має бути впевненим, що коли прийде потерпіла від домашнього насильства особа, то її вислухають і толерантно нададуть необхідну допомогу.
Лариса Денисенко: Наскільки важливим є навчання співробітників та співробітниць центру, а також адвокатів, які представлятимуть інтереси та захищатимуть права таких осіб?
Олексій Бонюк: Вивчення психологічних, етичних та правових аспектів є вкрай важливим. Зміни до закону ідентифікували такі факти та випадки насильства, які раніше були недоступними щодо захисту. Йдеться про моральне і фінансове насильство. Це розширило інструментарій для адвокатів та юристів центру. Дало можливість реагувати не лише у рамках кримінального процесу, а й цивільного.
Лариса Денисенко: Щодо морального та фінансового насильства ще й не напрацьований масив реагування. Не усі адвокати і поліція знають як сприймати такі заяви і що має бути надано, окрім цих заяв. Як реагувати та як захищати дітей, які можуть потерпати від опосередкованого насильства. Що обов’язово треба зробити у системі, аби бодай ключові учасники процесу вирішення таких проблем, були підготовлені?
Олексій Бонюк: Плануємо проводити цикл каскадних тренерів в усій системі, готуючи і і адвокатів, і працівників центрів. Учасники процесу з нашого боку мають бути, як медіатори. Інвазивні судові процедури будуть застосовуватися, як виключення. У цих проблемах дуже тонка межа між потребами і результатом, якого прагнуть сторони.
Цього року запроваджуємо пілотний проект програми медіації у справах про злочини неповнолітніх. Якщо він буде успішним, то можна поступово запроваджувати медіацію, як обов’язковий етап у шлюбно-розлучних процесах.
Лариса Денисенко: Щодо складу працівників та працівниць системи безоплатної правової допомоги. Кого більше на керівних посадах? Як присутні чоловіки і жінки по всій системі?
Олексій Бонюк: Загалом у системі переважають жінки. Такий показник властивий системі юстиції. Але на керівних посадах на рівні Координаційного центру 25% – чоловіки, на рівні регіональних центрів – 58%. Якщо враховувати посади заступниць, то ситуація дещо краща і жінки мають більше представництва. По країні на керівних посадах у нас жінок менше.
Лариса Денисенко: Чому для вас важливо розробляти гендерну стратегію? Як вона має виглядати?
Олексій Бонюк: Бачення стратегії буде формуватися в процесі роботи, послуговуючись даними вже проведених досліджень. У них спостерігаємо, що жінка на керівній посаді – це часто успішно. Чи, наприклад, коли потрібно ширше осягнути питання, працювати у багатозадачному середовищі, то жінкам це вдається краще.
Лариса Денисенко: Часто говорять, що будучи на одній позиції, чоловіку платять більше, ніж жінці. На прикладі системи безоплатної правової допомоги: наскільки ви можете це підтвердити чи заперечити?
Олексій Бонюк: Рівень оплати праці у нашій системі жодних чином не прив’язаний до гендеру. Оплата може залежати від кількості підрозділів, що є у сфері управління.
Лариса Денисенко: Чи потрібно ухвалювати меморандуми про недискримінаційне ставлення? Чи стикаються жінки з сексизмом у вашій системі ? Чи обговорюєте ви те, як реагувати на сексистські зауваження щодо співробітників, співробітниць та клієнтів?
Олексій Бонюк: Це, мабуть, найважливіший аспект тієї стратегії гендерної рівності над якою ми будемо працювати. Подолання стереотипів, зміна усталених у суспільстві моделей поведінки – теж одні з ключових пунктів програми.
Лариса Денисенко: Як це може змінити стратегія?
Олексій Бонюк: Документ – річ формальна. Усе це має змінити сама робота. Планування в системі безоплатної правової допомоги орієнтується на конкретні цілі і результати.
Лариса Денисенко: Наскільки жінки, які працюють у системі безоплатної правової допомоги, відчуваються цю систему територією безпеки для себе?
Олексій Бонюк: Я створюю гармонійні умови роботи для всіх, хто у нас працює. Поки що вербально і не юридичними методами звертаюся до усіх працівниць нашої системи, що на будь-який факт некоректної поведінки та домагань буде моя чітка реакція. Подібні факти вже траплялися і я на них реагував. Та, на жаль, законодавство, толерує таку поведінку. Тому питання безпеки – комплексне. Тут потрібні і напрацювання необхідних стандартів, і їхнє унормування, і просвітницька діяльність.