Жінки-юристки частіше стають об’єктами упередженого ставлення – дослідження

У юриспруденції  — сфері, яка донедавна була переважно чоловічою, працює дедалі більше жінок. Водночас, не завжди вони почуваються справді нарівні з чоловіками. У минулорічному дослідженні Ради суддів України зазначається, що з майже 7 тисяч суддів в Україні більшість становлять жінки. Проте умови, в яких вони працюють, відрізняються від роботи чоловіків-суддів.

Респондентки дослідження “Гендерна рівність при здійсненні правосуддя” зокрема відзначають, що відчувають себе більш вразливими у професії. Жінки частіше відчувають, що деякі клієнти надають перевагу чоловікам-юристам, частіше стають об’єктами упередженого ставлення. Вони більше, ніж чоловіки, стикаються із зауваженнями про зовнішність чи одяг. 

Інакше виглядає ситуація у правничому бізнесі. Дослідження Ukrainian Women in Law, яке проводить Юридична газета, показали, що серед керуючих партнерів є 29% жінок, а партнерів  — 35%. Кілька років тому ці співвідношення були іншими, розповідає заступниця головного редактора Анна Родюк.

“Якщо говорити про Ukrainian Women in Law-2017 щодо питань кількості чоловіків та жінок, що займаються посади в юридичних компаніях  — кількість чоловіків-керуючих партнерів була тоді 80%. Минулого року — вже 71%, цього року — ще на кілька відсотків менше”, — каже Анна.

Дослідження Юридичної газети проводиться від 2016 року. Анна Родюк каже, що за цей час виділили дві основні тенденції: “Якщо взяти до уваги, на яких посадах в юридичних компаніях є найбільше жінок, побачимо, що це адмінперсонал  — 73%, тобто маркетологині, піар-менеджерки, секретарки і так далі. Відтак проблема є, і вона пов’язана з тим, що невелика кількість жінок займає керуючі управлінські посади”.

Водночас на питання про те, чи існує проблема гендерної нерівності в юридичному бізнесі, 70% респондентів відповіли негативно, зазначає Анна Родюк. Ті 30% опитаних, які вважали, що ця проблема є, говорили про патріархальні засади юридичного ринку, упереджене ставлення до жінок як до професіоналів у юридичній сфері, а також про те, що жінки-юристки можуть довше очікувати на підвищення. Окрім того, жінки часто самі недостатньо вірять у себе.

“Моя колега  — партнерка у юридичній фірмі  — розповідала мені, що була свідком того, як жінці пропонували вищу посаду. Була нагода отримати і більшу зарплату, і кращі умови, але жінка сама відмовлялася, тому що вважала, ніби її професійна компетенція не є адекватною вимогам цієї посади”,  — згадує Анна. 

На думку дослідників, проблеми гендерного дисбалансу як такого в юридичних фірмах немає. Однак є питання гендерних стереотипів та ролей, які функціонують у суспільстві та спричинюють певні моделі поведінки і чоловіків, і жінок. 

Схожої думки притримується голова комітету з підвищення кваліфікації Національної асоціації адвокатів Олена Сибільова. Вона зазначає  — жінки не мають проблем із доступом до професії.

“Різниця у ставленні до чоловіків і до жінок відчувається не стільки під час входження у професію, скільки безпосередньо в роботі. Проблем із доступом до професії взагалі немає. Але пізніше з’являється більше стереотипів: що чоловік більш стабільний, менш емоційний, більш компетентний, скажімо, у кримінальних справах. Так само в суді: чоловіки “старої закалки” можуть собі дозволити сказати жінці “ви що, істеричка, заспокойтеся” або “ви ж чоловік, чому ви так себе поводите”,  — пояснює Олена.

Відтак багато жінок намагається створювати власні адвокатські об”єднання чи бюро, бути самозайнятими. 

Одним із маркерів суспільного ставлення до жінок чи чоловіків у певній професії, є мова. Засновниця неформального юридичного видання Лойер Яна Собко розповідає  — цей проект створений передусім для того, аби писати на юридичні теми зрозумілою не тільки для юристів мовою. Коли редакція встановлювала правила, яких треба дотримуватися у текстах, вирішили, що вживатимуть і фемінітиви. Оскільки форми деяких слів ще не врегульовані, автори мусили орієнтуватися на те, як жінки самі себе називають у спілкуванні, на форумах тощо.

“У себе на сайті ми стараємося вживати фемінітиви і називаємо юристок  — юристками, а юристів — юристами. Питання щодо адвоката складніше, оскільки не було до кінця зрозуміло, як буде правильно  — адвокатеса (як казали іноді ще до прийняття нового правопису), адвокатка? Ми вирішили схилятися до версії “адвокатка”, бо на деяких форумах, зокрема, жінок-юристок, звучала саме така назва посади”,  — пояснює Яна. 

Видання співпрацює з різними авторами та авторками, але практично усі погоджуються з такою редакційною політикою, каже Яна: “Коли нам авторки нам надсилають свої матеріали, ми відразу погоджуємо те, що ми будемо їх підписувати або юристка, або адвокатка. Це одна з наших редакційних політик і наших вимог до розміщення матеріалу. 99% жінок погоджується на це, та й усе”.

Яна Собко додає  — редакція стикається з негативними реакціями, але дуже рідко. Переважно про це пишуть читачі у соцмережах: “Скоріше це були якісь одиничні випадки, і це було скоріше навіть не з боку авторок, а в коментарях під публікацією. Деякі юристи і юристки писали: “У цій статті все ідеально, крім того, що вжите слово “юристка”  — це ріже вухо”.

Проблеми українських юристок не унікальні. За даними catalyst.org, у Європі у правничу професію жінкам потрапити легше, ніж потім — добитися кар’єрного зростання та призначення на керівні посади. Утім, як зазначає Анна Родюк, у юридичних компаніях на Заході гендерне різноманіття використовується як перевага у боротьбі за клієнта  — жінка каже, що ця тенденція дійде й до України. 

Репортаж для «Гену справедливості» зробила Ольга Русіна.

Ілюстрація: jurfem.com.ua