В Україні проживає близько 500 естонців. Є осередки в Харькові, Львові, Одесі та багаточисельна колонія в Криму. В Києві громада нечислена, приблизно 100 чоловік. Актив землятства – 25 людини. “Ми зустрічаємося щонеділі. Орендуємо маленьку кімнатку в Будинку культури “Дніпро”, Київського радіозаводу. Квартиру в центрі ми собі дозволити не можемо. Досі існували завдяки власним внескам. Останній рік нам почало трохи допомагати посольство Естонії. У нас існують курси естонської мови. Не можна сказати, що наші діти вільно спілкуються, але все ж таки ми знайомимо їх з мовою та культурою пращурів”, – розповідає пані Горна.
Ірина Соломко: Маргарета Венела, вона ж Маргарита Горна, член Естонського Земляцтва в Україні, зокрема Київського філіалу. Вітаю, вас, Маргарита Степанівна!
Маргарита Горна:дякую!
Ірина Соломко: яка кількість етнічних естонців живе зараз на Україні?
Маргарита Горна:зараз десь 500 осіб, є осередки в Харькові, Львові, Одесі, багаточисельна колонія в Криму, бо там в 1862 році оселилась колонія естонських переселенців, було 3 села – Олександрівка, Краснодарка і Берігове.
Ірина Соломко: а який це регіон?
Маргарита Горна:Бахчисарайський. Нажаль нащадки тих переселенців вже забувають рідну мову, але на цвинтарі могили з естонськими фаміліями і зараз Естонська республіка сприяє – в Олександівці відкрили естонську школу, де працюють дипломовані естонські вчителі.
Ірина Соломко: тобто не дивлячись на ситуацію з Кримом.
Маргарита Горна:а от останні роки буде важче і я навіть не можу казати як воно далі буде, як буде розвиватися ситуація, а досі, кожні 3 роки в Криму проходили «Дні естонської культури». Туди приїздили чисельні гості з інших країн, з Естонії і завжди Київський філіал брав участь в цих заходах і останній раз в 2011 році це була свято 150-річчя перших переселенців на ці землі ,відкрили стелу. І цій події присвячено роман відомого естонського письменника Едуарда Вільде «Пророк Малтсвет».
Ірина Соломко: якщо говорити взагалі по філіалах – тобто це Кримський, Київський.
Маргарита Горна:є небагато чисельні в Харкові, Одесі, Львові.
Ірина Соломко: вони так історично розселялися так залишилися жити
Маргарита Горна:так, багато виходили заміж. От, як ми опинилися в Києві – любов покликала нас.
Ірина Соломко: і скільки ви вже живете в Києві?
Маргарита Горна:я вже понад 50 років, вивчилась в Ленінградському університеті, я вийшла заміж за українця – киянина. Я народилася в Естонській республіці в 1939 році і могла б зараз отримати естонське громадянство і шенгенський паспорт, я і моя сім’я, але ж корні мої тут ,хоча зв’язки ми не втрачаємо і хоч раз на рік ми намагаємося там бувати. Окрім того, там кожні 5 років проходить величезне пісенне свято, дні пісні у Таллінні. І при нашому Київському товаристві створен вокальний ансамбль «Силике» – металева брошка і ми вже 4 роки беремо участь у цьому пісенному святі. В перші роки це оплачувалося, а в останні – криза і ми уже за власний рахунок їдемо. Три дні Таллінн співає, танцює, гуляє, величезна сцена. З’їжджаються всі творчі колективи Естонії, із закордону приїздять гості, і ми завжди представляємо Україну. Нас дуже завжди вітає талліннська публіка, це велика хода через усе місто, коли нас вітають, особливо останні роки ,коли Україна вийшла на перші позиції в суспільному житті усього світу, скажемо так.
Ірина Соломко: Ви вже сказали, що є ансамбль, а що ви маєте ще, окрім цього, про Крим ви вже сказали, що там школи, де викладають естонську мову, в Києві чи маєте ви подібні речі?
Маргарита Горна:в Києві замало естонців, за списками 100 чоловік, в принципі існує актив – десь 25 людин, ми зустрічаємося дуже часто, скажімо щонеділі. Орендуємо маленьку кімнатку в Будинку культури “Дніпро”, Київського радіозаводу. Центр ми собі дозволити не можемо, тому що ми досі існували завдяки власним внескам. в останній рік на трохи допомогло Естонське посольство в Києві. Ходять наші діти, в ході тижневої школи існують курси естонської мови. Не можна сказати, що вони спілкуються вільно, але все таки їх знайомлять з культурою.
Ірина Соломко: а от скільки дітей до вас приходять?
Маргарита Горна:небагато, до 10. Вони виросли, часто беруть участь в естонських літніх таборах, це вже запрошує Естонія, де вони спілкуються зі своїми однолітками, вчать мови, наприклад моя внучка, Марія Гірська читає вірші на дні Шевченка естонською мовою. Мій син очолює нашу естонську філію, свято пісні, що проходить в Таллінні. Ми самі пошили костюми, ніхто нам не допомагав і беремо участь. Ми зустрічаємося часто, відзначаємо естонські свята, українські, співаємо пісні ті й інші. У нас в суспільстві не тільки етнічні естонці, скажімо, як я. У нас є люди, пов’язані якось з Естонією, ми відкриті для всіх, хто хоче до нас приєднується.
Ірина Соломко: а якщо говорити про інші громади – Харків, Одеса, Львів – чи є там школи?
Маргарита Горна:там шкіл немає. Скажімо, діяльність там ледве жевріє останні роки, хоча кілька разів на якісь великі заходу представники їх запрошуються до Києва. Ось зараз, 12 грудня ми відзначаємо 20-річчя нашого суспільства Київської філії Україно-Естонського земляцтва. Посольство люб’язно виділило нам приміщення, допомагає з організацією, кілька разів фінансово допомогло. Будуть запрошені представники з цих регіонів, ось з Криму зараз, ймовірно, не приїдуть, тут вже виникли свої складності. Так само в рамках Києва ми беремо участь у всіх заходах в рамках культури національних меншин України. Ми виступали на найпрестижніших сценах Києва, у «Палаці Україна», у концерті “Всі ми діти твої, Україно”. Фольклорні свята в Пірогово, дні національної кухні та інші заходи, куди нас запрошують.
Ірина Соломко: це вас запрошує адміністрація?
Маргарита Горна:комітет у справах нацменшин знає нас, нашу організацію. Ми, мабуть, найменш численні.
Ірина Соломко: але досить активні.
Маргарита Горна:активні, але найбідніші. Ось литовці, корейці, азербайджанці, єврейська громада дуже багаті. Ми зустрічаємося з ними на загальних фольклорних святах.
Ірина Соломко: напевно для того, щоб зберегти культуру, мову своєї батьківщини, свого коріння – потрібні якісь ресурси, а не просто бажання. Так, чи ні? Як вам все це вдається зберігати, враховуючи те, що ви сказали про бідність громади?
Маргарита Горна:існуємо на свої членські внески. Скажімо, ми дійсно бідні і до останнього часу нам було не просто оплачувати собі оренду приміщення, правда останні роки люб’язно погодилося трохи допомагати естонське посольство, воно хоче підтримувати нашу діяльність, принаймні в Києві, а так в загалі фінансових ресурсів немає . У в нашій маленькій кімнатці у Будинку культури ми створили маленький куточок нашої батьківщини: книги, естонські сувеніри, наші численні дипломи, що ми заробили – все це в кімнатці, де ми і збираємося.
Ірина Соломко: тобто ви не просто там збираєтесь – це, як ви сказали «куточок Естонії».
Маргарита Горна:так, такий невеликий осередок Естонії в Києві. У нас є дружні колективи в Естонії, з якими ми познайомилися під час цих свят, вони до нас у гості приїжджали на Дні Києва, коли ми буваємо в Естонії, вони нас люб’язно приймають. Ми їх знайомили з українською культурою.
Ірина Соломко: тобто у репертуарі вашого ансамблю є і українські пісні. А якщо говорити про участь держави у процесі, на вашу думку, чого би ви хотіли, щоб Україна робила для вас ?
Маргарита Горна:ми довгі роки просили невелике приміщення, щоб ми не платили за оренду, щоб у нас була невеличка кімнатка. Зараз відкрилося нове досить красиве посольство, але вони не можуть дозволити приходити збиратися, репетирувати.
Ірина Соломко: тобто з точки зору безпеки.
Маргарита Горна:так, неможна. І тому це якось так. А зараз, оскільки фінансові проблеми в Україні це особливо.
Ірина Соломко: але насправді, виділити якусь кімнатку це вже і не такі великі кошти. А ви звертались?
Маргарита Горна:так, до нас свого часу приїжджала спікер естонського парламенту Ене Ергма. Ми до неї зверталися, вона говорила на високому рівні про це, але питання так і нікуди не пішло. Так що ми не можемо сказати, що якусь фінансову допомогу від держави ми не маємо.
До речі, ми дуже тісно спілкуємося з українцями, які живуть в Естонії в Таллінні і брали участь в їх великому фольклорному святі “Балтійські трембіти”, вони представляли українську культури, а ми завершували як естонці, що живуть в Україні.
Ірина Соломко: а ви сумуєте за рідними місцями де ви народилися, вам хочеться туди приїхати, повернутися чи Україна стала для вас рідною?
Маргарита Горна:авжеж, там живуть мої родичі: рідна сестра, племінники, двоюрідні брати. І крім того там могили батьків, бабусі, я їх регулярно відвідую.
А тепер уже й мої діти, мій син, онучка – я рада, що зуміла прищепити їм любов до культури їхніх предків, вони беруть активну участь у нашому земляцтві, бувають в Естонії і, в принципі, для них отримати естонське громадянство не проблема, але це все одно не просто, ніхто нас просто так там не чекає.
Ірина Соломко: а от це збереження культури, свого коріння – це, певно, залежить від людини, тобто як би там не фінансували громаду, якщо в родині це не виховують, то, напевно, важко це культувати без участі бабусі, мами, яка знає своє коріння, звідки вона.
Маргарита Горна:ви праві, звичайно. все наше суспільство міститься на ентузіазмі, ми патріоти. Безумовно, проживши 50 років в Україні ми полюбили нашу другу батьківщину, але не забули і першу. Тому ми великі прихильники цієї культури, ми збираємося і з задоволенням туди приїжджаємо. Ми відзначаємо дні народження наших членів, ну і великі свята – Різдво, День незалежності Естонської республіки в кінці лютого, День матері, День батька. Ми намагаємося не забувати естонські свята, готуємо національні страви.
Ірина Соломко: а якщо повернутися до свята, до якого ви готуєтесь на 12 грудня ,де воно проходитиме?
Маргарита Горна:посольство люб’язно надає нам зал і навіть трохи допомагає з організацією фуршету, ми запрошуємо гостей з інших представництв, будуть гості з комітету нацменшин України і наші члени.
Ірина Соломко: і ваш хор обов’язково буде виступати?
Маргарита Горна:так, програма вечора так організована, що ми коротко вводимо в екскурс що нами зроблено за 20 років і все це буде супроводжуватися якимись виступами і виконанням наших пісень естонською та українською мовами.