Василь Шандро: Скільки років ви працювали над цим дослідженням?
В’ячеслав Корнієнко: Виходить, що 15 років тривала сама робота з дослідження. Перший том вийшов у 2010 році. Вона почалась з 2006 року, планувалась як доповнення вже чинного корпусу, але в процесі роботи з’ясувалось, що з цих 311 опублікованих графіті велика кількість була просто не досліджена і не опублікована. Сьогодні ми можемо сказати, що в Софії нараховується майже 7,5 тисяч графіті — від XI до початку XVIII століття.
Дослідження графіті почалося ще до Другої світової війни в 1930-ті роки. Матеріали, які були на той час, не збереглися. Вважають, що вони були втрачені під час Другої світової війни. У 1944 році академік Борис Рибаков у будинку Академії архітектури зробив доповідь — «Іменні написи Софії Київської», яка вийшла друком в журналі «Археологія» в 1946 році, в першому випуску. Це був початок наукових досліджень графіті, Рибаков опублікував там декілька написів і малюнків. У 1966 році роботу продовжив Сергій Висоцький, співробітник Софійського заповідника. Його дослідження вилились в те, що було видано 2 томи графіті по Софії Київській. У третій частині крім графіті Софії Київської були ще графіті інших пам’яток Києва — Видубицького монастиря, Кирилівської церкви, Спаса на Берестові, Золотих Воріт і так далі. Загалом на 1985 рік було видано приблизно 311 графіті з Софії Київської.
Ми думали, що доповнимо цей корпус. У процесі роботи з’ясувалось, що не було опубліковано багато середньовічних написів, вони залишились поза увагою дослідників. Тоді з’явилась ідея публікації багатотомного видання. Ми розраховували, що буде менше томів, але з часом їх стало все більше. Набралося 10 томів в 12 книгах. Із 12 книг 6 вийшли коштами меценатів, а 6 — за кошти заповідника. Протягом 2012-2015 років через певні події науковці залишили заповідник. У цей час робота над дослідженнями не припинялась, готувались до публікації графіті, от тоді якраз спонсори й підтримали видання.
Василь Шандро: За яким принципом ви визначаєте давність того чи іншого напису?
В’ячеслав Корнієнко: Це вимагає фахового підходу. На початок XVIII століття стіни собору були розписані новим живописом за часів Івана Мазепи, який своїм коштом відродив Софійський собор. Пізніші побілки закрили давні написи. Тобто якщо ми бачимо оте заповнення XVIII століття, то ми однозначно бачимо, що це напис давній. Також є багато інших критеріїв — палеографія, форма прорізів залежно від вивітрювання. Все це враховується. Після XVIII століття перестали писати на стінах, бо стіни почали розписувати олійною фарбою, на якій не можна лишати написи.
Василь Шандро: Як можна тематично розділити ці написи? Вони релігійного характеру, побутового, романтичного? Чи є там прокльони?
В’ячеслав Корнієнко: Ми їх групуємо, але більшість це звісно молитви, оскільки це храм, люди перш за все молились. Є написи поминального характеру. Є цікаві написи — обчислення кількості поминальних служб. Велика кількість написів розташована у вівтарі, куди має доступ тільки священики, тому очевидно, що вони їх і виконували. Люди розглядали стіни як відкриту книгу, Facebook свого часу.
Ознайомитися з частиною видань можна за посиланням
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
0