www.calendarium.com.ua
Гостя студії «Громадського радіо» — Валентина Піскун, докторка історичних наук, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України.
Василь Шандро: 9 березня — це випадкова дата для початку цього процесу?
Валентина Піскун: Не думаю, що випадкова: судовий процес можна було почати 8, 10 чи 11. 9 березня — день народження Тараса Шевченка і в Україні з особливим пієтетом відзначали цю дату. Цей день символізував розгортання українського національного руху. Те, що суд почався саме 9 березня пов’язане також із авторитетним того часу дослідником-шевченкознавцем Сергієм Єфремовим. Саме його звинувачували в тому, що він очолив цей рух — Спілку визволення України. Тому я вважаю, що все було дуже ретельно продумано. Окрім того, спочатку під слідством, а потім і засуджений у Харкові був один із директорів українських шкіл імені Тараса Шевченка — Володимир Дурдуківський.
9 березня співвідноситься із ще однією датою — початком української національної революції 1917 року.
Тетяна Трощинська: Було засуджено 45 людей і кілька сотень проходили у цій справі, так?
Валентина Піскун: Так по цій справі проходило 474 людини з різних областей.
Тетяна Трощинська: Справа повністю сфабрикована? Як це було?
Валентина Піскун: Українські дослідники Пристайко і Шаповал, які ще в 1995 році вперше зіткнулися із документами Служби безпеки, твердо у своїй монографії зазначили, що Спілка Визволення України не існувала як громадська організація, а це повністю сфабрикована річ. Але вони ніяк не могли уникнути однієї речі — що ж це означало для українського руху. До того ж, чому ми зустрічаємо як у зведеннях більшовицьких агентів, так само і на судовому процесі щодо СВУ ще одну абревіатуру — Братство української державності (БУД)?
Ми можемо стверджувати про те, що насправді український організаційний рух як громадське начало продовжував існувати не в таких варіантах, як те розписали більшовицькі спецоргани.
Василь Шандро: Тобто СВУ не існувало, але й говорити про те, що жодних організацій тоді не існувало — теж не можна?
Валентина Піскун: На мій погляд, це абсолютно несправедливо.
Тетяна Трощинська: Як превентивний захід або інструмент поширення страху це спрацювало?
Валентина Піскун: Це спрацювало дуже застрашливо. Я як історик дуже люблю метод контекстології — тобто те, який контекст знаходиться за поверхнею. Щоб зрозуміти справу Спілки Визволення України, треба розуміти, які процеси відбувалися не тільки в межах УРСР, а загалом у європейському і світовому просторі. Маємо почати із того, що Спілка нібито створена у 1926 році й існувала до 1929, коли арештували Сергія Єфремова. Але що відбулося у 1926 році? У травні вбито Симона Петлюру — не просто громадського діяча, а лідера Української держави. 294 урядовці і майже 50-тисячна армія нікуди не зникли за 6-8 років, а найбільше проникли на територію Волині, Буковину. Вони стали своєрідними промоутерами, продовжувачами українського державотворчого процесу. Симон Петлюра не тільки не здавався до кінця, а вів боротьбу на ідеологічному рівні й на міжнародному — з організації спротиву, невизнання більшовицької влади в Україні. Це була його ідея та представників республік, що також потерпали від більшовиків, про створення прометеївського руху у західноєвропейських країнах. Це акумулювало наступ на український національний рух всередині країни. І ця судова справа — початок зачисток.