Говорили з журналістом, автором статті «Мовчання або репресії: стан свободи слова на тимчасово окупованій території Донбасу» Олександром Бєлокобильським.
Олександр Бєлокобильський: Свобода слова припиняється тоді, коли стає небезпечним висловлювати власну думку, яка може не збігатися із думкою «влади» або людей з автоматами. Наприкінці весни 2014 року треба було з обережністю висловлюватися у публічному просторі. Видання ще тоді намагалися балансувати, щоб не мати проблем. Багато редакцій були розграбовані. Моя редакція теж частково. Ми працювали дистанційно, на короткі наради збиралися у порожніх парках.
Місцевий поет, драматург Григорій Половинко служив дияконом при Луганському соборі й там у 2015 році створив музей козацької слави. Пізніше за музей і прихід взялося «МГБ». Був курйозний епізод, коли бойовики «ЛНР» вилучили із церковної бібліотеки книгу Кучми «Україна — не Росія», як «антиреспубліканську».
На окупованих територіях Луганської та Донецької області процеси йдуть паралельно: ФСБ, чи «МГБ» повністю контролює медіапростір тут. Певні структури формували порядок денний у тамтешніх медіа: коли та хто має виступити.
Ідеологічна обробка жителів непідконтрольної території призводить до того, що навіть більш-менш притомні жителі тих територій, починають ретранслювати меседжі, почуті у місцевих ЗМІ.
Кореспондент міжнародної агенції, який працював під псевдонімом на окупованій території, був змушений поїхати звідти. Я не назвав його прізвища, бо він має близьких в окупації. Він писав новини й статті.
Треба було пройти обов’язкову акредитацію у «МГБ». Він не проходив її і йому довелося виїхати. Сім років там людям промивають мізки й виросло покоління, шматок життя якого пройшов під пресингом пропаганди. Там є патріотичне виховання у школах, де ідеалізуються бойовики. Важко буде швидко це витравити зі свідомості. Але, думаю, це можливо.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS