95% затримань в Україні незаконні

Керівник Експертного центру з прав людини розповів, як поліція опанувала новий Кримінально-процесуальний кодекс

Андрій Куликов: Нещодавно ви заявили, що в Україні 95% затримань відбуваються незаконно.

Юрій Білоусов: Я займаюсь тематикою забезпечення прав людини в поліції останні 10 років. Ще влітку минулого року під час моніторингового візиту до райвідділу, запитуючи кількість затриманих за півроку, я отримав цифру 4-6 осіб.

Вони сказали, що більшість людей не затримують, а «запрошують». Ми почали розкривати цю тему. Нещодавно ми спілкувалися із групою працівників поліції, адвокатів, слідчих, слідчих суддів і прокурорів.

Новий Кримінально-процесуальний кодекс, прийнятий 2012 р., дуже прогресивний. Проте, на жаль, у 2013 р. кримінальна юстиція була паралізована — не знала, як грати за новими правилами. У 2014-2015 рр. вони зрозуміли, у чому проблема, і стали грати за старими правилами, використовуючи новий кодекс.

Наприклад, особу можна затримати під час вчинення злочину, негайно після його вчинення (за рішенням Вищого спеціалізованого суду, негайно — це протягом 8 год) або за рішенням суду, якщо час пройшов. А виходить, що коли особа вчинила нетяжкий злочин і про це стало відомо за місяць після факту, затримати її легальним способом неможливо.

Новий КПК став більш гуманним: щоб людину запроторили під варту, вона має вчинити тяжкий злочин або мати неодноразові судимості до того. Просто так у СІЗО потрапити важко. Якщо порівняти із цифрами 10-річної давності, кількість осіб у СІЗО зменшилась у 3-4 рази.

Але попри гуманність, у кодексі є деякі прогалини: відсутність суддів, що чергують цілодобово, неможливість затримати особу, що вчинила нетяжкий злочин, про який стало відомо через певний час.

Є інший підхід: викликати людину до райвідділу повісткою, щоб вона взяла участь у слідчих діях. Але у ролі кого її викликати? Відповідно до нового КПК, підозрювана особа — це особа, яку затримали або якій оголосили про підозри. Але цій особі ще не могли оголосити про підозри. Тобто її можна покликати тільки як свідка. Але це порушення закону.

Працівники поліції особу викликають як свідка, опитують, і тоді вона перетворюється на підозрюваного. Але є нюанс: у КПК прописаного, що особа, що стала свідком, не може в межах цього ж провадження стати підозрюваним — була така практика маніпуляції.

Тому особу запрошують як свідка, опитують, збирають на підставі її показів достатні докази для затримання і передають їх слідчому.

КПК визначив, що затримання — це коли особа вимушена залишатися поруч із працівником поліції чи в приміщенні, вказаному працівником поліції. Тобто якщо ти втрачаєш можливість розпоряджатися собою, ти затриманий.

У 60% протоколів, які ми дослідили, місцем затримання є кабінет слідчого. Що, вона вчинила там злочин? Ясно, що ні. А саме з моменту затримання починаються всі строки — повідомляють Центр безоплатної правової допомоги, повідомляють родичів тощо.

Тетяна Трощинська: У чому полягає незаконність методів роботи поліції?

Юрій Білоусов: Проблема у тому, що незаконні методи допомагають працювати існуючій системі юстиції, бо вся система побудована на необхідності отримати визнання провини. Поки система буде на цьому фокусуватися, насильство буде її невід’ємною частини.

Коли особа на суді заявляє про насильство, суддя повинен негайно призначити експертизу, огляд, перевірку заяви, але судді досі сприймають це як спробу ухилитися від відповідальності.

Андрій Куликов: Наскільки часті такі випадки порушень прав людини?

Юрій Білоусов: Важко оперувати цифрами. Зараз прокуратура розслідує заяви про порушення прав людини, хоча є рішення Європейського Суду ще з 2012 року, де зазначено, що прокуратура України не є надійним засобом захисту права. Це відвертий конфлікт інтересів.

Даних щодо кількості цих порушень немає, але я вважаю, що їх не зменшується, зважаючи на практику незаконних затримань. Величезна кількість осіб перебувають у відділах поліції інкомунікадо.

Потрібно зміщувати акценти у реформуванні поліції. Блок розслідування був недоторканий у всі часи незалежності. Ніхто не змінював їх принципи роботи.

У липні я був на зустрічі зі спеціальним доповідачем ООН з питань катування у Вашингтоні. Там була робоча група — близько 25 генералів з усього світу, які займаються розслідуваннями. Були детективи ЦРУ, які працювали в Гуантанамо. Всі вони казали, що тортури не є ефективним засобом отримання інформації. Людина під катуваннями підсвідомо бреше.

Британці вже більше 30 років використовують investigative interviewing, тобто вони проводять інтерв’ю, а не допит. Вони прибрали термін interrogation — кажуть, він містить негативну конотацію.

Для нашої системи це незрозуміло. Для нас підозрюваний — це ворог. Навіщо встановлювати з ним психологічний контакт, якщо тільки я не хочу його надурити? Детективи ЦРУ, які працювали в Гуантанамо після відміни програми катування, навіть там встановлювали психологічний контакт задля отримання інформації.