Світлина із facebook-сторінки Андрій Портнова
У новорічну ніч в місті Елк загинув 21-річний поляк під час бійки, що спалахнула в арабському закладі швидкого харчування Prince Kebab. У вбивстві підозрюють кухаря цього закладу. Загибель місцевого хлопця спричинила масові заворушення біля Prince Kebab. А у німецькому Кельні поліція повідомила про затримання сотень людей походженням з країн Північної Африки. Операція мала на меті не допустити трагедії, що сталася у Кельні рік тому. Про це говоримо з істориком Андрієм Портновим.
Ірина Славінська: Чи можна випадки в місті Елк і Кельні розглядати в одному слоті — разом? Наскільки ці події суголосні між собою?
Андрій Портнов: Звісно, не треба все геть змішувати, але розглядати їх разом таки можна. По-перше, тому що в обох випадках формулюється дуже поширений страх перед мігрантами. А якщо точніше — перед мігрантами з мусульманським корінням.
По-друге, в обох випадках йдеться про насильство. Так, у Кельні — це мова про уникнення сценарію минулого Нового року, коли, як ми знаємо, сталися страшні речі біля міського вокзалу. В польському випадку йдеться про пряме насильство, яке розгортається на наших очах.
І третя, можливо, ключова річ, яка, як на мене, дозволяє порівнювати ці два випадки — те, як влада реагує на такі нестандартні ситуації.
Ірина Славінська: Є сенс поговорити про те, яку риторику використовує влада в Польщі та Німеччині. Які аргументи вони наводять?
Андрій Портнов: Якщо розглядаємо німецьку ситуацію — аргумент був дуже простий: місцева поліція зробила все можливе, аби уникнути неконтрольованого насильства. У зв’язку із цим вони заявили, що прийняли рішення зупиняти, перевіряти документи та затримувати людей, котрі виглядають як вихідці із північноафриканських країн. Я звернув увагу, що в німецьких ЗМІ почало домінувати таке означення, що йдеться про вихідців із північноафриканських країн — Сирія, Марокко, Туніс, Алжир, тощо. Тобто їх називають не мусульманами, сирійцями, а саме вихідцями із цих країн. Чи це щось змінює — це теж можна довго обговорювати.
А польський випадок трохи інший. Насильство тут спалахнуло як відповідь на конфлікт, відверто кажучи, досить побутовий. І тут вже поліція, місцева влада вирішувала не що робити, а як швидко і як жорстко реагувати на дії натовпу, котрий почав трощити той нещасний Prince Kebab і вигукувати антимігрантські гасла. У мене таке враження загалом, що польська поліція в місті Елк реагувала із певним запізненням. Подібні речі, як на мене, потрібно зупиняти одразу.
Щодо Кельна — цього року там не було випадків, скажімо, масових сексуальних домагань чи чогось подібного. З іншого боку, уявімо собі, що вступаємо у світ, де людину зупинятимуть, затримуватимуть тільки на підставі того, як вона виглядає чи які має документи. Ми повинні розуміти, що далеко не кожен вихідець із північноафриканської країни — мігрант. Ми маємо ситуацію, коли суспільство знову ділиться за вибірними ознаками, групується за якимсь приписаним походженням, помноженим на візуальний расизм і до певної міри на паспортну дискримінацію.
Це не є щось нове, що почалося нещодавно. Впродовж років я спостерігав за вибірковими перевірками паспортів на французьких, польських кордонах. І,власне, часто так і виглядає, що перевіряють тих людей, котрі, на думку поліції, є потенційними проблематичними персонажами. Це люди або із чорним кольором шкіри, або із так званим мусульманським виглядом. Донедавна говорити про якісь расові ознаки було поганим тоном, таких людей називали расистами. А сьогодні чуємо в ЗМІ, що поліція на підставі візуальних ознак перевіряла людей із північної Африки. Це дуже страшно. І це свідчить про ширшу тенденцію у західному світі однозначно — повернення до національної держави та до національної ідентифікації як до базової.
Ірина Славінська: В якому вигляді цей концепт повертається?
Андрій Портнов: Інколи цей концепт використовується в суто націоналістичному ключі. Грубо кажучи — Україна для українців, Польща для поляків чи Франція для французів.
Ірина Славінська: І цим користуються певні партії?
Андрій Портнов: Абсолютно. Ми говоримо про праворадикальні партії. Але ще цікавішим є те, що Європейський Союз, НАТО, ОБСЄ і ще довгий список структур себе скомпрометували: вони не дають відчуття ані захищеності, ані стабільності. І, власне, виникає ідея, що порятунок полягає в територіально окреслених державних межах. Тоді вже національна держава означає державу для громадян — зрозуміло, що різного етнічного походження та релігійного спрямування. Ми бачимо сильний відхід від ідеології європейської ідентичності до бачення того, що захищати громадян має їх держава.
Відповідальність за нинішню кризу полягає на мейнстрімній політиці. На політиці того самого Барака Обами, Меркель, на політиці попереднього уряду Польщі та багатьох інших. І те, що ми переживаємо зараз — не просто колективне божевілля, раптовий успіх ідіотів чи радикалів. Це наслідок страшних помилок політичних еліт впродовж останніх десятиліть, на які суспільство намагається знайти відповідь.