Наталя Соколенко
Андрій Куликов
«Антимайданівець», який не схотів мовчати
Василь Ференець почув у “Громадській хвилі”, що до проекту Інституту національноі пам’яті зі збирання усноі історіі Майдану досі зголосився лише один “антимайданівець”
Гості1
Якщо вже мова зайшла про героїв, час творить героїв,час творить антигероїв. І зараз буде розмова із людиною, яка відноситься до тих, кого зараз намагаються представити,як суцільно антигероїв. Кілька тижнів тому в ефірі «Громадської хвилі» були співробітниці інституту національної пам’яті, вони розповідали про проект «Усна історія Майдану» , в який вони збирають свідчення тих , хто був на Майдані. І я запитав їх тоді: «Скажіть будь ласка, а ви записуєте людей, які брали участь в АнтиМайдані? ». Вони сказали: «Ми раді це робити,але досі до них прийшла одна така людина». І от наступного дня на адресу «Громадського радіо» надходить лист Василя Феринця, який пише: «Я, учасник АнтиМайдану. Прийду до вас в ефір». Ми зв’язалися. Василь Феринець зараз у нас в студії.
Що ви вважаєте вам обов’язково потрібно сказати для проекту «Усна історія Майдану»? Маючи на увазі не лише для архіву, а й для того, щоб зараз,от минув майже рік від тих подій. Що на вашу думку не знаємо ми про людей, які брали участь у АнтиМайдані ?
Ну по-перше, саме слово АнтиМайдан, воно в буквальному розумінні трішки не правильне. От наприклад , якщо взяти мене,я з 2007 року є членом в Партії Регіонів. Я з першого дня був на мітингу в підтримку тодішньої діючої влади, в деяких питаннях, я підтримував Партію Регіонів. Можливо, в деяких питаннях я навіть підтримував політику нашого минулого президента Януковича. Я не боюсь цього казати. Україна робила в свій час свідомий вибір. У Партії регіонів було півтора мільйона членів, вони нікуди не ділися, на жаль…
На жаль не ділися???
Люди мають образу, тому що пан Янукович в першу чергу зрадив саме своїх виборців, саме своїх членів. Я повернусь до самого слова АнтиМайдан. Я проти Майдану, зокрема, проти людей,які там знаходились не мав нічого абсолютно поганого. Так, я не увірував якесь феєричне майбутнє нашої України в Європейському союзі – це не означає, що я був за союз з Росією. Ні! Зовсім ні. Просто ідеологія моя не співпала з тими людьми. Я завжди був переконаний і на жаль не побачив того,що в нас не відбулося ніякого діалогу. Якісь спроби були,але вони були не належним чином.
Ви знаєте, я тоді робив чимало матеріалів у рубриці «Голоси Майдану» із Наталею Соколенко і іншими моїми колегами в «Громадському радіо», а це значить, що ми ходили на Майдан і опитували людей там: «За що вони стоять?», «Що вони вважають зробити за потрібне?»…І ми також робили опитування в людей, які стояли на АнтиМайдані. Частина з них не використовувала цей термін, частина використовувала. Зокрема комендант АнтиМайдану Зінченко, то використовував, то не використовував. Коли я запитав одного разу АнтиМайданівців(поки що вживатимемо цей термін).
Так, звичайно.
– А чому ви проти Майдану??
– Фашисти, те-се, п’яте, десяте.
– А звідки ви знаєте?
– Нам сказали.
– А ви говорили з тими,кого ви вважаєте за фашистів?
– Ні!
Давайте я вам наведу яскравий приклад! В Маріїнський парк доволі часто приходили люди з Майдану, вони, зокрема приходили з прапорами України і прапорами партії «Удар». Це були партії 20-30 чоловік, вони відходили, звичайно вони не вступали в дискусію ні з ким. Але я колись проявив ініціативу,підійшов просто поспілкуватись. За 10хв ми знайшли спільну мову, за 20хв ми знайшли якісь компроміси, за півгодини ми прощалися з теплим рукостисканням. Мені досі здається,можливо, я чогось в цьому житті не розумію, але на той час, ні Майдан, ні АнтиМайдан не бажав нашій державі поганого. Нам не було що ділити.
Василь Ференець, який каже, що він не АнтиМайданівець, але не поділяв ідеологію Майдану.
Я пам’ятаю, що у нас були складності, щоб записати когось з АнтиМайдану. Я пам’ятаю, що ми підходили. Я підходила, зокрема, до цього місця АнтиМайдану, він був певний час відгороджений парканом із металевих щитів. І кожне звертання до людей, які там стояли за цією огорожею, просто у відповідь була тиша. І на скільки я знаю, була така команда не спілкуватися із журналістами. От розкажіть, як насправді було, чому неохоче спілкувалися із журналістами?
Все дуже просто. Дійсно була директива інтерв’ю ніякого не давати.
Від кого була директива?
Наприклад від кураторів Партії Регіонів. Грубо кажучи, може в цьому щось і є, люди можуть не те щось сказати. Але моя думка, яку я відверто підтримую – це Партії Регіонів та конкретно президенту Януковичу було не потрібно, щоб Майдан і АнтиМайдан знайшли якесь порозуміння. Тому що АнтиМайдан являвся живим щитом. Живим щитом Верховної Ради, живим щитом тої влади людей з Майдану, також цей щит в деяких випадках розв’язував руки працівникам міліції. 14-13 ст. ЗУМу – це застосування методів фізичного впливу.
Поясніть, що таке ЗУМ!
Закон України про міліцію. Тобто така ситуація: стоїть АнтиМайдан, стоять люди, їх охороняє міліція. Згідно цього закону, якщо громадянину України, його здоров’ю, або життю загрожує небезпека, вони можуть використовувати спеціальні засоби та методи фізичного впливу і нічого за це їм потім не буде. Навіть не можуть, а зобов’язані.
Я пам’ятаю свої емоції та переживання. Насправді співчуття до тих, хто стояв на АнтиМайдані, там були такі зміни, за які людям платили гроші. Їм було дуже важко відстояти ті зміни, особливо у зимові морозні ночі,от коли був мороз. Що ви про це думаєте?
Ні для кого не секрет, що гроші платилися. На мою думку – це не є проблемою Партії Регіонів – це є проблемою української політики загалом. Аргументую свої слова таким чином. Той самий 2007 рік я будучи студентом вже був у Партії Регіонів, дуже багато моїх друзів їздили помахати прапором за 50 гривень, за партію, яка була найпершим опонентом Партії Регіонів.
Це яка?
Ну 50 гривень. Я не буду називати цю партію.
Ну чому? Це для історії, от для багатьох людей…Ми з вами пам’ятаємо і 2007 і 2005, можливо раніше. Є молоді люди, які цього року не пам’ятають.
Це була партія Народна Самооборона. Там були тури, всі були, як під копірку зроблені. На скільки мені розказували, люди просто їздили і нічого не вбачали , просто отримували свої гроші, але на тих самих виборах навіть не віддавали голос за ту партію. Також хочу ще скати, якщо ми вже зачепили тему грошей. Дуже багато було людей, мені це було трошки дико бачити. Які зранку кричали «Слава Україні», а ввечері йшли на той самий АнтиМайдан за тих 200 гривень на те саме чергування, чи навпаки.
Я не знаю чи було їх дуже багато, але я теж бачив таких людей і знаю таких людей. Крім того, коли я заходив на АнтиМайдан, або в тому самому Маріїнського парку спілкувався з людьми з Херсонщини, Одещини і не лише.
Так люди були звідусіль.
Я їх запитував, і у мене враження, що вони були абсолютно щирі, коли казали,що : «Ми приїхали сюди відстояти, або заявити свій погляд…» і от ці люди. У мене таке враження, що багато з них отримали гроші лише, щоб доїхати. Ну я не вважаю, що це гріх, якщо у людей не було. Інша справа, що тут воно пов’язано чи людина на роботі в цей час, чи рахується. Тому я думаю, що нам з цим потрібно ще дуже багато з’ясовувати. Я вдячний Василю Ференцю, що він зголосився виступити на цю тему, бо зараз українські засоби масової інформації часто звинувачують у тому, що вони різко беруть одну сторону і голос багатьох людей недопредставлений. Це одна з претензій, які мені доводилося чути і зараз вона є у людей, які залишились і по той бік фронту, і по наш, якщо так можна сказати.
Ваше ставлення до того, що відбувається на Донбасі? Війна, антитерористична операція, російська агресія?Що на вашу думку там?
Однозначно – це не є війною – це не є ніяке АТО. Потрібно називати речі своїми іменами. Нажаль мої прогнози, я реаліст, можливо і АТО в цьому році закінчиться, але війна навряд чи. Так,звісно, там присутня Росія – це всім зрозуміло. З іншого боку хочу сказати, що весь недолік цієї ситуації, що склалась на Донбасі полягає в тому самому діалозі. В травні потрібно було говорити з людьми. Ніяка агітація, пропаганда, ніякі брошурки,листівки не замінять живого слова. На жаль донеччани не побачили, ніяких конкретних дій. З людьми треба спілкуватися, їм треба щось пояснювати. Я також маю багато знайомих з Донецька, вони мені в той час сказали велику-велику істинну : «Ти знаєш, Вася, нам не треба та Росія, нам не треба той можливий ДНР. Ми просто хочемо нормально жити».
Чому ви вийшли на акцію в підтримку тодішньої влади? Це був порух душі, чи партійний обов’язок ? Чи от вам захотілося? Чому?
До речі з боку тодішньої влади, з боку Майдану була така теза «Не треба виходити протестувати, робіть свою справу і все буде добре».
Я вийшов 100% не через якийсь партійний обов’язок , як я вже казав, я проти Майдану нічого не мав. Я просто вийшов бо у мене була своя інтерпретація подій, яка тоді відбувалася. У мене були певні свої ідеології.
Поділіться інтерпретацією.
Я не вважав, що для України Євросоюз – це найліпший варіант. Це не означає, що я за союз із Росією. Я вважав, що в Україні є достатньо всього, для того, щоб обійтися без Європи, так і без Росії. Це була моя позиція, в яку я свято вірю по сьогоднішній день. Ви знаєте, я аналізував наші плюси та мінуси з Євросоюзом та Росією, і не побачив я ніде дуже таки гарних плюсів.
Пане, Василю, ви згадали про членів Партії Регіонів, за вашими словами їх було півтора мільйони і вони нікуди не поділися. А що зараз відбувається з цими людьми?? Чи збереглися ці партійні осередки, керівники цих партійних осередків?? Чи може керівники перейшли в інші партії?
Я не можу сказати за всю Україну,але от по деяких регіонах їх уже немає. Немає апаратів, немає фінансування, немає кому платити зарплату. Раніше проводилась доволі активна праця, було дуже багато людей. Навіть в місті Вінниця працювало 150 не штатних працівників – це така пафосна посада з безтолковим сенсом – голова первинно партійної організації. Ні. На жаль немає. Залишились люди, яких образили, яких прирівняли, зробивши з них стереотип, дивлячись на зграйку п’яних індивідуумів. Як приклад їх було 100-200, я не знаю скільки їх було, вони були і є скрізь. І зробили висновки проти Січі, тому я сьогодні прийшов до вас в студію,щоб хоча б трішки зруйнувати цей стереотип. Були там нормальні люди.
До речі про стереотип, хто ви за фахом?
Я економіст.
Ви економіст і у вас є своя справа?
Так я підприємець
Ви той середній клас,який,як у нас кажуть рушій нашого просування до Європи?
Звичайно.
І ще таке запитання. Багато людей, в тому числі мене і Наталю Соколенко запитують: «Якби ви знали чим закінчиться Майдан, ви б туди виходили? Ви б це робили?» Ну попри те я думаю Майдан не закінчиться, але певні результати ми бачимо, або наслідки.
Якби ви знали, чим закінчиться Майдан, АнтиМайдан, ви б пішли підтримувати тодішню владу?
Ну по-перше, з січня я перестав їздити на мітинг в підтримку тодішньої влади. Я розчарувався не так в ньому, як у всьому, що на той час відбувалося. Я зрозумів підтекст вашого запитання. Ні, не пішов би я за Майдан, якби знав, що воно так буде. Ні в якому разі.
За Майдан?
За Майдан. Я зрозумів запитання. Так, якби я знав, що Януковича не стане, то я міг би перебігти, як багато хто зробив на іншу сторону.
Василь Ференець – людина, яка брала участь у акціях на підтримку тодішньої влади.
