Наталя Соколенко: Про що, власне, фільм?
Олександр Пагіря: Це історія після подій Першої світової війни, яка сильно зачепила українські землі. Це ретроспектива в українське суспільство, що стикнулося з війною. В цей період українці не мали власного війська й сформували єдиний добровольчий легіон, який нараховував близько 2,5 тис. українців.
Тетяна Трощинська: Хто ж такі українські січові стрільці?
Олександр Пагіря: Це перші військові люди-добровольці у XX ст., які мріяли колись створити власну державу і стати на її захист. 1 листопада 1918 року за ніч українці перебрали владу у Львові за допомогою січових стрільців — було піднято повстання і без жодного пострілу українці зайняли всі стратегічно важливі пункти у Львові і оголосили свою владу. Те саме відбулося по всій Галичині. Поляки та австрійська влада були просто шоковані.
У фільмі власне йтиметься про війну з Польщею з 1 листопада 1918 року по середину липня 1919 року, коли Українська Галицька Армія відступили за Збруч і ЗУНР фактично була втрачена для них.Цей період є дуже показовим, адже показав, що українці будували свою державу на демократичних засадах, коли західну демократію на цих територіях ще не сильно просували. Українці визнали права нацменшин. Вони погодились надати автономію євреям та визнати їх окремою національною групою. До речі, всі оголошення, які видавались українською владою, були написані українською, німецькою, польською та на ідиші.
Наталя Соколенко: Що спільного між добровольцями XX та XXI ст.?
Олександр Пагіря: Таке явище виникає завжди, коли є війна. Добровольці не завжди до неї готові, але вони вмотивовані. У фільмі ми показуємо, як війна ламала душі цих молодих вмотивованих, але психологічно не готових до жахів війни людей. Військовими історичними реконструкціями у фільмі займалися також бійці АТО — наприклад, Володимир Правосудов, боєць «Айдару». У фільмі зображено, що на війні жахи поранень і смертей перекреслюють героїзм.