Азербайджан досягнув, чого хотів,— дипломат про Нагірний Карабах

Дипломат Андрій Веселовський говорить про заморожені конфлікти на пострадянській території.

Сергій Стуканов: На вихідних відбулося загострення конфлікту. Статус КВО був більш вигідний Вірменії.

Андрій Веселовський: У всіх міжнародних документах говориться про те, що Нагірний Карабах був, є і залишається територією Азербайджану. На цих територіях місцева влада проголосила референдум, незалежність і т.д. Відбулося фактично самозахоплення.

Не можна говорити, що бойові дії тут — це щось безпрецедентне. Кожного року, мало не щомісяця були перестрілки.

Масштаби цього загострення більші, ніж попередні. Головне, що результат інший, тому що частина території Нагірного Карабаху, який був фактично захоплений самопроголошеною республікою, була відвойована, незначна частина, за різними даними йдеться про село чи два.

Важливо пам’ятати, що крім Нагірного Карабаху під контролем Вірменії перебувають також 7 суміжних районів Азербайджану.

Анастасія Багаліка: У медіа згадували, що ще тиждень тому сторони обмінювалися артилерійськими пострілами.

Андрій Веселовський: Це так. Справа в тому, що не зважаючи на міжнародний контроль, конфлікт є гарячим.

Ми вживаємо фразу «заморожені конфлікти» стосовно Абхазії, Південної Осетії, Нагірного Карабаху, Придністров’я. Насправді вони штучно пригальмовані і режисуються з Москви.

Сергій Стуканов: Журналіст Віталій Портников звернув увагу на те, що ескалація почалась, коли лідери обох країн перебували в США.

Андрій Веселовський: Коли глави держави немає вдома, то зручно щось зробити і сказати, що то не ми, нашого керівника немає тут, він не віддавав накази.

Азербайджан — це держава, бюджет якої будується на продажі газу і нафти. Останнім часом прибутки двох джерел значно зменшилися. З’явилося незадоволення населення. Не можна виключати, що це якоюсь мірою дозволило Азербайджанові більш сміливо відповідати на дії Вірменії.

З кожного боку є провокатори. На території Вірменії розташована найбільша на Закавказзі військова база, яка допомагає Збройним силам Вірменії. В такій вибухонебезпечній ситуації одного пострілу досить, щоби когось підштовхнути на відповідь. Я не виключаю, що реакція Азербайджану, який переважає і в військовій силі, і в техніці, могла бути більш якісною.

Анастасія Багаліка: Росія вибрала сторону Вірменії, коли сама з’явилася на карті замість СРСР.

Андрій Веселовський: Всі конфлікти, які є зараз, існували в напівзамороженому стані в Радянському Союзі. І всі вони не вирішувалися тим чи іншим способом свідомо.

Наприклад, Нагірний Карабах у 1988 році. Верховна рада Нагірно-Карабаської автономної області просить керівництво в Москві приєднати їх до Вірменії. Керівництво відмовляє, але вони проголошують самостійність.

Чи були можливості перешкодити цим діям? Були. Їх не застосували, тому що відчувався розпад СРСР, треба було посіяти зерна ненависті і недовіри між окремими республіками, щоб в якості арбітра туди втручатися.

Анастасія Багаліка: Конфлікт балансує на межі відновлення повноцінних бойових дій?

Андрій Веселовський: Азербайджан досягнув того, чого хотів. Він захопив невелику частину території. Це символ повернення земель. Якщо Азербайджан піде далі, то якоюсь мірою в це втрутиться РФ.

ОБСЕ і загалом міжнародна громадськість досить недбало ставилась до конфліктів на пострадянській території. Це як виразка на тілі, як ракова пухлина. Дестабілізуватися може весь регіон.

Сергій Стуканов: За яких умов справа може посунутися з «мертвої» точки?

Андрій Веселовський: Був такий етап, коли сторони практично дійшли згоди в тому, що Вірменія звільняє кілька районів, а по Карабаху починаються серйозні переговори. Це було зруйновано в останній момент.