«Громадське радіо»
Гості студії — юрист Української гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко та голова волонтерської групи «Патріот» Олег Котенко.
Сергій Стуканов: Коли востаннє відбувався нормальний обмін?
Олег Котенко: Самые большие обмены были 6 декабря 2014 года и 21 февраля 2015-го. После этого было проведено множество небольших обменов. Изначальная формула — один к одному: она устраивала боевиком и Россию в том числе. На данный момент эта формула их не устраивает: за одного нашего военного они требуют двоих своих сепаратистов.
Сергій Стуканов: За останньою інформацією, яку в квітні оголошувала Ірина Геращенко, 115 українців наразі знаходяться у полоні. Можливо, у вас є якісь уточнені дані?
Олег Котенко: Когда говорят 115 — мне очень не понятна эта цифра: за неделю до этого была цифра 129, теперь 115 и это при том, что обменов не было — почему количество сократилось? Я скептически отношусь к такой статистике, потому что знаю, сколько реально людей попадает в плен. Наша неофициальная цифра военнопленных — около 300.
Лариса Денисенко: Нещодавно у нашій студії Ганна Мокроусова сказала, що зриви обмінів відбуваються через те, що ними почав опікуватися Віктор Медведчук. Як ви ставитеся до цього?
Олег Котенко: Обменами и освобождением военнопленных наша организация начала заниматься намного раньше, чем Медведчук. Он появился, когда «организовался» минский процесс и его задачей было монополизировать процесс. Ему выгодно, дабы волонтерских организаций стало меньше или не было вообще.
Саботирует ли он? Не думаю. Я считаю, что он просто не выполняет того, что нужно для Украины, а делает то, что выгодно России.
Лариса Денисенко: Максиме, яка ситуація із цивільними полоненими? На скільки можна відстежити, скільки цивільних перебувають зараз у полоні?
Максим Тимочко: Варто перевести розмову у юридичну площину. На жаль, військовослужбовці під час проведення АТО не мають статусу полонених, відповідно міжнародне гуманітарне право їх не захищає. Сам статус АТО не дозволяє дійти до такого висновку тому ми вимушені констатувати, що вони є заручниками. Відповідно ми їх умовно поділяємо на заручників воєнізованих угруповань та цивільних.
Механізм повідомлення про захоплення в заручники цивільних та військових абсолютно різний, тому що інформація про військовополоненого (тобто військового заручника) надходить до правоохоронних органів, як правило, від військових частин.
Що стосується цивільних осіб, то процес повідомлення досить хаотичний, але, як правило, люди завжди звертаються до підрозділів національної поліції. Чесно кажучи, як привести це до єдиної статистичної бази — серйозна проблема. Тому ми можемо говорити тільки про дуже приблизні дані щодо цих осіб.
Лариса Денисенко: Зараз на сайті Міністерства юстиції України до суспільного обговорення пропонують законопроект «Про попередження зникнення людей та сприяння в розшуку безвісно зниклих осіб». Як ви до цього ставитесь?
Максим Тимочко: Вводиться ще один правовий статус — безвісти зникла особа. Натомість військове законодавство на даний момент має інший термін — зникла безвісти особа, а соціальне законодавство оперує поняттям «зник безвісти».
Очевидно, крок Міністерства юстиції у напрямку визначення правового статусу тих осіб, які ще не визнані судом безвісти відсутніми, правильний. Але питання заручників і безвісті зниклих — питання, які мають вирішуватись одночасно.
Сама ідея введення єдиного реєстру дуже правильна, але, на жаль, питання заручників і безвісті зниклих людей вирішується окремо.