Громадське радіо
Дмитро Тузов: Давайте почнемо із актуального.Чи вам відомо, яка ситуація наразі в Авдіївці?
Генадій Друзенко: Там все серйозно. Ми кілька разів намагалися послати туди наших лікарів, але завжди отримували відмову. Завжди казали, що лікарів вистачає. Сьогодні зранку мені зателефонували із проханням терміново знайти лікарів і спрямувати в Адвдіївку.
Ми продемонстрували те, що було фішкою ПДМШ – мінімум бюрократії, максимум ефективності. Сьогодні день ротації. Зокрема, і у 30-й бригаді, із якою ми співпрацюємо вже півроку. Я зателефонував своєму колезі, який очолює напрям ПДМШ співпраці зі збройними силами і сказав, що потрібно підставити плече побратимам. Частина людей, які відбули місяць на морозах,погодилися повернутися назад, а не додому. Вони їдуть в Авдіївку, щоб почати працювати. Сподіваюся, що вони виявляться зайвими.
Дмитро Тузов: Дефіциту у лікарях не має бути?
Генадій Друзенко: Звичайно. Ідеальний варіант, коли лікарі є, але їм немає чого робити. Мені сьогодні назвали велику цифру у МОЗ, а саме 12 лікарів не вистачає на Авдіїївку. 12 людей дуже рідко працювало в одному місці. Тут йшлося про допомогу цивільним. Хоча, коли привозять поранених, то немає різниці, чи це військові, чи це цивільні. Стіна, яка розділяє в Україні військових і цивільних, вже зруйнована у медицині.
Пам’ятаєте, коли дезертир вбив двох і поранив п’ятьох. Тоді саме наш анестезіолог почав стабілізувати, а наш хірург приїхав допомагати. Це правильно. Людей треба рятувати. Людина – це найвища цінність.
Дмитро Тузов: Тобто, ви затримали ротацію і, відповідно, дві ротації ПДМШ наразі працюють?
Генадій Друзенко: Нові заступили, а старі, відповідно, ще не повернулися. Хто міг залишитися – залишився. Ми добираємо до певної кількості, щоб закрити цю потребу. У Попасну сьогодні прихала нова ротація, у Станицю Луганську поїхав великий загін. Ми відкрили ще один напрямок праці: ми почали працювати у медичних пунктах на лінії переходу.
У таку погоду, а сьогодні там -21, часто буває потрібна медична допомога. Наприклад, жінка поверталась у Донецьк і вона не мала дозволу на вивіз доньки. Зима. Наші медики їх прийняли. Вони зняли жінці серцевий напад і дали їм час перечекати. За цей час чоловік встиг оформити довіреність і передати.
Дмитро Тузов: Ви перші, хто почав надавати медичну допомогу на цих лініях переходу?
Генадій Друзенко: Ні, це перший наш проект у співпраці із міжнародними організаціями. Біда в тому, що усі міжнародні організації працюють поза межами правового поля. Після кількох зустрічей ми із французами знайшли спільну мову. Вони залишили за собою функцію спілкування з донорами, а ви працювати на місці. Перший пункт допомоги з’явився у Новотроїцькому, другий – у Мар’їнці.
Євген Павлюковський: Міжнародні донори допомагають?
Генадій Друзенко:
Європарламент заявив, що витратив на допомогу Донбасу 250 мільйонів євро. Фантастично. Порахуйте краще скільки ви витратили на бюрократію, перекладачів і автівки для своїх колег.
У нас виникла сутнісна дискусія. Не міряйте, скільки ви списали з бюджету на допомогу Донбасу, а порахуйте, скільком людям ви допомогли. Це не питання ефективності міжнародної допомоги. Коли ми лікуємо ангіну за тисячу доларів, то, напевно, виникає питання. Можливо можна вилікувати тисячу ангін за ці гроші?
Порівняйте, як працює ЗСУ і ОБСЄ. Броньовані машини, охорона. Це ефективність, але у всьому є ціна. Так, вони витрачають на це свої бюджети, але не треба тоді казати, що “ми допомагаємо Україні на 250 мільйонів”. Порахуйте, скільки пішло на утримання ваших колег, а скільки отримали мешканці територій у зоні АТО.
Євген Павлюковський: Очевидно, що ви, як керівник ПДМШ, можете вирахувати, яку допомогу ви отримали.
Генадій Друзенко: З Première Urgence Internationale ми домовилися, що ми не будемо підрядниками. Ми будемо партнерами. Наші лікарі будуть туди їздити і для нас потрібна буде і автівка, і квитки, і харчування. Проте, баланс склався. Ми отримали якусь копійку, щоб залити пальне в автівку. Це гарний приклад, коли донори співпрацюють із тими, хто максимально ефективно працює на місцях.
Якщо ми закриємо очі на гуманну і політичну проблему, то сьогодні сотні організацій чинять злочин, адже надають медичну допомогу без відповідної ліцензії. Коли летіли «Гради» – це було виправдано, але сьогодні вже час повертатися у правове поле.
Євген Павлюковський: Ви казали, що лікарі, які готові їхати в АТО, щоб допомагати, не завжди заключають відповідні документи із МОЗ. Як зараз виглядає ця ситуація?
Генадій Друзенко: Я казав колишній очільникам МОЗу, що з нами краще не сваритися. Там були вперті люди, які вірили, що вони «начальники». Вони казали, що ми там не потрібні. Пані Уляна Супрун і її команда вольовим рішенням видала спеціальний наказ, який поставив крапку у повній легалізації ПДМШ на Сході. Тепер у нас є чотирьохсторонній меморандум: МОЗ, Генштаб, Міноборони, ПДМШ. Є порядок залучення наших лікарів, є наказ МОЗу.
Ми – унікальний проект, який створив унікальний юридичний механізм, який дозволяє лікарям максимально захищено і комфортно там працювати.
Дмитро Тузов: Більше того, ваш механізм поєднує і цивільну і військову медицину.
Генадій Друзенко: Так, він дозволяє залучати цивільних лікарів для надання допомоги всім, кому потрібно. Окрім повернення здоров’я, наші лікарі вправляють мізки тим, хто марив «руським міром».
Коли у Станиці Луганській принесли аналізи – ми були здивовані.
У Станиці Луганській довіра до українських лікарів, які говорять українською і раніше взагалі вважалися бандерівцями, стала більшою, ніж до рідних. Це величезний знак довіри.
Дмитро Тузов: Чи існують плани мобілізації медиків-добровольців?
Генадій Друзенко: Все важче аргументувати, чому там мають бути добровольці, коли на третій рік війни – це досі не війна, а АТО. Чому досі немає достатнього бюджету у Міноборони, чому у місцевих лікарнях не забезпечені пільги?
Дмитро Тузов: Тим більше, що політики говорять про збільшення бюджету Міноборони на 2017 рік.
Генадій Друзенко: Звичайно, він збільшується. Але навіть збільшення зарплатні військовим медикам не стало достатнім аргументом, щоб заповнити усі вакансії. Втім, ситуація набагато краща за 2014 рік. Я думаю, що потрібно над цим працювати.
Євген Павлюковський: Як виглядає забезпечення медикаментами на третій рік війни?
Генадій Друзенко: Звичайно, краще, особливо на складах. Неочікуваний зворотній бік волонтерства.
Волонтери були настільки ефективними, що навіть коли необхідні ліки почали з’являтися на складах, лікарям було простіше телефонувати волонтерам, ніж проходити бюрократичну процедуру отримання ліків.
Це одна з проблем. На складах все є, а от там, де потрібно – часто їх не вистачає. Ліньки опрацьовувати документи.